Марія Сергіївна була молодим викладачем, дуже молодим.
Вона лише рік відпрацювала у школі після інституту, коли їй запропонували взяти класне керівництво над 5 “Б” класом.
5 “Б” був у принципі непоганим класом, спокійним з хорошою успішністю. Але був у ньому один хлопчик, який псував загальну картину хорошого класу. Василь – Васька, як усі його називали.
Нестрижений, і через це вічно кудлатий, в одязі, який давно став йому маленьким, він виглядав якимсь неохайним, постійно брудним. Сидів один на останній парті та вічно порушував дисципліну.
Марія Сергіївна замучилася вислуховувати скарги на нього від інших вчителів. Але коли вона намагалася поговорити з порушником дисципліни, він стояв мовчки, дивлячись поглядом у підлогу, або розглядав свої брудні нігті на руках.
Спроби викликати батьків до школи теж ні до чого не приводили.
– У мене тільки батько, він працює, йому ніколи – ось і все, що чула Марія Сергєєва від Васьки.
Ні разу він не сказав, жодних слів каяття, ні вибачився за скоєне. А коїв він багато, то розіб’є скло у кабінеті біології, то зламає глобус у географічки. Марія не розуміла, спеціально він це робить, або ж ним постійно так трапляється.
Інші діти цуралися хлопчика.
– Від нього погано пахне – якось почула класний керівник.
До того ж Васька постійно влазив у бійки.
– Ну чому ось ти постійно з усіма б’єшся? – вичитувала якось Марія
Сергіївна Ваську у своєму кабінеті.- Що ви не поділили?
Василь блиснув синім оком, і промовчав.
-Та ще й мовчиш до того ж завжди.
Тут до кабінету зазирнула дівчинка із класу:
– Маріє Сергіївно, а можна я все розповім, я знаю як все було.
– Ну заходь Світланко.
Дівчинка бочком зайшла до класу, і намагаючись якомога далі триматися від Васьки, затараторила:
– Вони всі його дражнять, Маріє Сергіївно, постійно дражнять. Сином непутящих батьків обзивають, смердючкою. Ось він з ними й б’ється!
– Замовкни, шестірка – зиркнув на неї Васька. – Теж отримати хочеш?
Світлана злякано пискнула і втекла з класу.
– Це правда, Василь – запитала Марія Сергіївна. – Тебе дражнять?
– Ніхто мене не дражнить, відчепіться від мене – огризнувся хлопчик.
Так до шостого класу і промучилася класний керівник із Васьком. Постійно залишала його після уроків, звітувала. Ефекту це ніякого не давало.
Марія й сама трохи цуралася брудного хлопчика. Від нього і справді погано пахло – немитим тілом, брудним одягом. Він справляв враження озлобленого звірка.
Але настали канікули. Її клас вже сміливо може вважатися 6 “Б”.
Якось влітку Марія допізна засиділася у подруги. Надворі вже було темно, коли вона поверталася додому. Ідучи через двір багатоповерхівки, вона побачила самотню постать на дитячому майданчику.
Це була дитяча постать, що сиділа на гойдалці, і тихенько погойдувалася. Гойдалки поскрипували, і виглядало це все якось моторошно. Марія й сама була молодою дівчиною, і їй було трохи страшно.
Але, судячи з обрисів, це була зовсім ще дитина, а на вулиці була вже ніч.
Тому дівчина підійшла і запитала:
– Хлопчику, а що ти тут робиш один так пізно?
Хлопчик підняв кудлату голову, і вона впізнала в ньому Василя.
– Васю, це ти? Чому ти так пізно гуляєш сам?
Хлопчик мовчав.
– Так, негайно вставай і я відведу тебе додому – скомандувала вчителька.
– Немає там нікого – неохоче сказав Васька. Батько десь загуляв, а я ключ від квартири забув.
– Що тепер робити – дивувалася Марія Сергіївна. Я ж не можу залишити тебе тут, сидіти самого, вночі. Гаразд, вирішено, пішли до мене, переночуєш у мене, а вранці я відведу тебе до батька. Мені треба з ним серйозно поговорити.
– Я не піду, я тут не один.
– Не зрозуміла, а з ким ти?
– Ось, це Мурчик, він бездомний, на нього собаки напали, ледве відбив – сказав хлопчик, і показав кошеня, що ховається в нього за пазухою.
У вчительки щось кольнуло всередині.
“А у хлопчика добре серце” – подумала вона. – Чому я раніше цього не помічала?”
– Гаразд, ходімо до мене разом із Мурчиком.
В однокімнатній квартирі Марії Сергіївни, Вася нерішуче тулився біля порога, соромлячись свого брудного вигляду та рваних шкарпеток.
– Ну друже, йди відразу у ванну – сказала дівчина – Ти занадто довго був на вулиці, тобі необхідно помитися, і Мурчика теж випери, а потім я вас погодую.
Незвично чистий Васька, уплітав за обидві щоки смажену картоплю, поглядаючи на Мурчика, який пив з миски молоко. А Марія Сергіївна з іншого кінця столу дивилася на хлопчика.
“А у нього виявляється таке густе, красиве волосся, коли чисте. Його б постригти, одягти чистий одяг. Тоді він би перестав бути схожим на того звірка, що сидить на останній парті в класі”.
Хлопчик із кошеням залишилися спати прямо на кухні. Марія постелила Василю на кухонному диванчику, благо розмір дозволяв. А вранці, ледве прокинувшись, виявила що ні хлопчика, ні Мурчика у квартирі вже немає.
“Втік” – подумала дівчина – Треба перевірити чи не вкрав ще чогось!”.
Потім засоромившись своїх думок, Маша рішуче одяглася і пішла до першої вчительки Васьки.
“Я повинна розпитати її про хлопчика, чому він такий, в яких умовах він живе, що я за класний керівник, що навіть не знаю своїх учнів”.
Вчителька початкових класів, яка вела у Васі перші класи, жила недалеко. То була літня добра жінка, їй вже давно час було на пенсію. Але вона не уявляла, як жити без школи та продовжувала викладати.
Марія побачила її у клумбі в клумбі з квітами, вона щось там висаджувала.
– Ой, Маріко, привіт, ви до мене?
Дізнавшись причину візиту, літня вчителька зраділа.
– Це так добре, Марійко, що ви цікавитеся життям своїх учнів. Особливо таких складних. Це правильний підхід. Ходімо, я вам все розповім і покажу.
Вона дістала фотографії.
– Ось дивіться, це перший клас. Знайдіть тут Васю.
Марія Сергіївна не відразу знайшла хлопчика на спільній фотографії, і дуже здивувалася.
З фотографії на неї дивився гарний, охайний хлопчик у чистій, випрасуваній формі. Він нічим не відрізнявся від інших учнів, якщо тільки навпаки, був навіть краще за всіх. Такий відкритий погляд, усміхнене обличчя. Дівчина навіть не пам’ятала, чи бачила вона колись Васю усміхненим.
– А ось це другий клас – вчителька дістала іншу фотографію. Дивіться. На ній хлопчик був такий самий веселий, форма на ньому сиділа як з голочки.
– Ви не повірите, але у першому та другому класі Василь навчався відмінно. Він був одним із найкращих учнів у класі. А ось із третього класу почалися його зміни.
– Але що ж сталося з хлопчиком? – вигукнула Маша.
– А Ви не знаєте? Адже у третьому класі у Васі не стало мами. Хвороба забрала життя цієї молодої, гарної жінки. Вона дуже любила сина, а він її. Після втрати матері життя Васі пішло під укіс. Батько запив, та скотився зовсім. Він зовсім не приділяє часу дитині. Я не скажу, що він ображає його, але зовсім за ним не стежить. А Вася озлобився на весь світ. Йому нема куди виплеснути свій біль, він дуже сумує за мамою.
Марії Сергіївні стало нестерпно соромно, соромно за себе. У її класі пропадає хлопчик. Добра, хороша дитина. Він котиться у прірву, а вона не звертала на це уваги.
Який вона класний керівник після цього!
Того ж вечора Марія пішла додому до Васі. Будинок нагадував кубло. Скрізь розкидані порожні пляшки, недоїдки їжі, було дуже брудно. Батько Василя був не при собі.
– Доброго дня, мені треба з вами поговорити – рішуче сказала Марія Сергіївна. – Я класний керівник вашого сина. Скажіть мені, чому ваш син завжди ходить у брудному одязі? Чому він такий недоглянутий, немитий, ви зовсім не займаєтесь дитиною?
Чоловік розгублено закліпав залитими очима.
– Та коли мені ним займатися, я ж працюю, а вечорами ось, п’ю. У мене горе, дружини не стало. Ось вона Ваською займалася, а я що, я мужик!
– Ви хочете, щоб ваша дитина виглядала нормально? – перебила чоловіка Марія.
– Та звичайно хочу, мені пацана шкода, а що я можу зробити?
– Давайте так, як ви отримаєте зарплату, частину грошей ви віддасте мені, а я сама куплю речі вашому сину. Домовились?
– Гаразд, я не проти – ледве пробурмотів чоловік. Я Ваську люблю.
Чоловік дотримав свого слова. Як тільки настав час зарплати, він сам особисто приніс додому вчительці частину грошей.
– Нате вам, витратите їх на мого сина, бо мені все одно на користь не підуть!
Наступного дня Марія Сергіївна повела хлопчика магазинами. Вона купила йому одяг за розміром, і одразу закупилася до школи. Тепер у Васі була гарна форма та світлі сорочки.
Звичайно, грошей на все не вистачило, але дівчина недовго думаючи додала свої.
Хлопчик спочатку впирався, але Марія Сергіївна, мало не за руку, силоміць тягала його магазинами.
Потім Вася почав часто ночувати у Марії Сергіївни, а Мурчик і зовсім переїхав до неї. Його батько був не проти, він по суті був добрий чоловік, який любив свого сина, але збився зі шляху після втрати дружини.
Маша за час, канікул займалась репетиторством з Васею, він наздогнав предмети. Вона виявила, що хлопчик має живий, гострий розум. Не дарма ж у початкових класах він навчався лише на відмінно.
Потім настало перше вересня. Василь прийшов чистий, підстрижений, у напрасованій новій формі. Однокласники не одразу впізнали колишнього хулігана.
Та й поводитися хлопчик почав інакше. Він трохи відтанув, буваючи у квартирі Марії Сергіївни, і відчувши її турботу. Він зрозумів, що потрібний комусь.
Спочатку хлопчаки ще за звичкою, дражнили Васька, але класний керівник вчила його не звертати уваги та жартувати з них. Поступово це втратило інтерес для однокласників.
Хлопчик почав вливатися до колективу. І вже до Нового Року, Марія Сергіївна вперше почула Васін сміх. Вона не повірила своїм очам. Хлопчик стояв у компанії друзів і весело заливався сміхом.
Так, у нього з’явилися у класі друзі. Навчання пішло в гору.
Якось перед Новим роком хлопчик прийшов до Марії Сергіївни.
– Васю, що ж ти стоїш, заходь. Я якраз пиріг спекла, зараз поїмо.
Але Вася не поспішав проходити у квартиру, він тупцював на місці, потім нерішуче дістав з кишені початий флакончик парфумів.
– Маріє Сергіївно, це духи моєї мами, вони дорогі. Вона бризкалася ними лише в особливих випадках. Я зберігав їх весь цей час. Можна я вам їх подарую на Новий Рік?
– Звичайно, Васю, дякую тобі велике. Ой, який аромат, як він мені подобається, я теж користуватимуся ними тільки в особливих випадках!
Тепер під час усіх урочистих моментів у класі Марія Сергіївна душилася лише цими духами. Василь відчував знайомий запах. Душа хлопчика остаточно розтанула, і він потягнувся до вчительки, намагався ні в чому її не розчаровувати.
Шкільні роки пролетіли непомітно, і вже в колишнього 5″ Б “класу – випускний.
Василь закінчив школу з відзнакою. Отримавши атестат, він підійшов до своєї класної керівниці.
– Це тільки ваша заслуга, Маріє Сергіївно, дякую вам за все.
Трохи зам’явшись хлопець промовив слова, які хотів сказати їй давно:
– Ви стали мені другою мамою, і від вас пахне маминими духами.
Вимовивши це, хлопець збентежився і втік, а Марія Сергіївна заплакала.
“Як же вчасно я тебе помітила, не проґавила. Мій хороший, добрий хлопчик, ти теж став мені як син, я звикла про тебе піклуватися, але ось прийшла пора тобі зробити крок у доросле життя”
Інститут Василь теж закінчив із відзнакою. Але, перебуваючи на навчанні в іншому місті, він не забував свою другу маму. Він постійно їй дзвонив, і вона відповідала тим самим.
На весіллі Марія Сергіївна теж сиділа на почесному місці. І від неї завжди пахло знайомими духами.
Звичайно, Маша вийшла заміж, і в неї з’явилися і свої діти. Але все життя вона підтримувала зв’язок із Василем.
Про себе вона завжди його називала – старший синок.
“Мій старший синок – Вася”.
Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?
