Ірина Миколаївна нарешті стала спокійною за сина. Навіть сама не одразу помітила, що перестала здригатися від кроків біля дверей квартири чи вечірніх телефонних дзвінків.
Раніше, якщо Микита не відповідав кілька годин, вона вже починала думати про найгірше, але тепер це пішло в минуле.
Син знайшов непогану роботу, він влаштувався на склад при великому магазині, був начебто мерчендайзером.
Жінка не розуміла всіх цих довгих іноземних слів, але зарплату не затримували, начальство до сина, зважаючи на все, не чіплялося, тож для неї цієї інформації було цілком достатньо.
– Мамо, я сьогодні пізно буду… – попередив її Микита, допиваючи чай. – У нас постачання велике. Треба все розвантажити та занести в базу даних.
Ірина Миколаївна подивилася на нього з легкою недовірою. Ще рік тому фраза «пізно буду» означала, що син міг повернутися під ранок із понівечиним обличчям.
– О котрій приблизно?
– Годині о десятій. Може, о пів на одинадцяту, я тобі подзвоню.
І він дзвонив, а раніше на таке розраховувати не доводилося. Жінка намагалася гнати від себе ці жахливі спогади і вірити, що життя й надалі буде спокійним та розміреним.
Ірина Миколаївна ходила на роботу, увечері поверталася додому, готувала вечерю. Микита повертався на годину-півтори пізніше за неї, вони сідали вечеряти і просто розмовляли.
Такі звичайні розмови раніше здавалися Ірині Миколаївні чимось фантастичним, а зараз стали повсякденністю.
Сину було тридцять, він був її єдиною і пізньою дитиною, і вона заради нього була готова на все. Раніше Микита постійно влипав у неприємності.
Спочатку це були якісь непорозуміння: позичить гроші і не віддасть вчасно, зв’яжеться із сумнівною компанією… А потім почалися серйозніші проблеми.
Якось Ірині Миколаївні довелося терміново шукати гроші, бо син заборгував людям, з якими краще було й не зв’язуватися. Іншого разу вона до опівночі просиділа біля відділення поліції, поки з’ясовували, чи Микита винен у чубанині.
– Мамо, я взагалі просто проходив повз! – запевняв він тоді матір.
А потім була історія, після якої Ірина Миколаївна справді злякалася, що син сяде за ґрати. Микита зв’язався з людиною, яка займалася якимись перевезеннями. Обіцяли добрі гроші за кілька поїздок у пару сусідніх міст.
Син запевняв, що нічого незаконного не робив, але доводилося розбиратися довго. Ірина Миколаївна бігала по знайомих, шукала адвоката, позичала гроші, щоб оплачувати його послуги.
Після цього вона поставила синові умову:
– Ще раз таке повторитись, і я просто виставлю тебе геть! У мене серце не витримає цього!
– Обіцяю, мамо! – відповів він, і з того часу все йшло дуже добре. Тепер син виглядав більш зібраним, кинув диміти, стежив за здоров’ям, навіть гроші почав відкладати, але Ірина Миколаївна боялася наврочити, тож раділо мовчки, нікого не посвячуючи у свої думки.
***
Того дня у їхньому під’їзді встановили відеодомофон. Робітники порпалися майже до обіду, потім один із них подзвонив Ірині Миколаївні у двері і запропонував допомогти з додатком. Вона не відмовилася, бо з технікою була на “ви”.
– Тепер зможете бачити, хто дзвонить у домофон. Навіть, якщо вас удома немає.
Молодий чоловік скачав програму, зареєстрував її, показала, куди натискати, та й взагалі, як ним користуватися.
– Камери ведуть запис. Все відео зберігається на добу, так що зможете переглянути, хто і коли до вас приходив…
Ірина Миколаївна похитала головою.
– До чого техніка дійшла!
Коли робітники пішли, Ірина Миколаївна ще довго сиділа на кухні з телефоном. Кілька разів відчиняла програму, дивилася на лавку біля будинку, на людей, які проходили повз, і все дивувалася, як тепер усе продумано.
Для неї це справді було майже дивом. Вона вже уявляла, як увечері покаже все Микиті.
– Він, мабуть, здивується! – зовсім по-дитячому прошепотіла Ірина Миколаївна сама собі під ніс.
Близько дев’ятої Ірина Миколаївна знову відчинила програму. Просто знічев’я. Біля під’їзду стояв Микита, вона одразу посміхнулася. Але за кілька секунд посмішка зникла з її обличчя. У сина був дивний вигляд.
Микита стояв трохи осторонь дверей і димів. Хоча останнім часом казав, що кинув. Одну він допалив до половини, кинув, майже одразу дістав другу. Ірина Миколаївна насупилась.
Обличчя сина було бліде. Він постійно дивився на телефон, і додому чомусь не заходив. Микита глянув на екран телефону. Мабуть, чекав дзвінка, і тут телефон задзвонив.
Камера передавала не лише зображення, а й звук. Ірина Миколаївна спершу навіть не зрозуміла цього. Вона хотіла вже закрити програму, як раптом почула голос сина.
– Так! Я розумію! – Він нервово відкинув недопалок. – Та я розумію, що часу немає! Але я не можу зараз…
На тому кінці щось сказали.
– Знаю, що мушу! – Він крикнув, але потім одразу зменшив тон, а Ірина Миколаївна додала звуку на телефоні.
– Мати поїде на вихідні до сестри… Я все обставлю, як слід.
Ірина Миколаївна завмерла, груди стиснуло від хвилювання.
– Вона думатиме, що квартиру просто обнесли! Не квап мене! – Злісно видавив Микита. – Я сказав, зроблю!
Ірина Миколаївна дивилася на екран і не могла поворухнутися. Що саме Микита збирався зробити? Вкрасти гроші? Винести речі? Віддати комусь її прикраси?
Жінка відчула, як затремтіли руки. Ще вранці вона була впевнена, що син змінився. Що ці пів року спокійного життя були початком чогось нормального. А тепер виходило, що Микита знову у щось вліз.
Син подзвонив у домофон, бо його старий ключ не підійшов, Ірина Миколаївна відчинила йому і швидко закрила програму.
Того дня вони мовчки вечеряли. Ірина Миколаївна була в заціпенінні, а син був надто захоплений своїми думками, щоб помітити, що з матір’ю щось не так.
***
Ірина Миколаївна не спала всю ніч. У квартирі було тихо, але вона лежала і дивилася в стелю. Що робити з почутим жінка не знала.
Іти в поліцію? Але що вона скаже? Що почула розмову власного сина із незрозумілим суб’єктом і тепер підозрює, що він збирається пограбувати її квартиру?
Від цієї думки їй ставало погано. Вранці Ірина Миколаївна зателефонувала до сестри.
– Олено, я тобі зараз дещо розповім. Тільки ти не хвилюйся…
– Що трапилося? З Микитою знову щось?!
Ірина Миколаївна переказала всю розмову, яку почула через домофон. Ольга Миколаївна не стала церемонитися:
– Іро, тобі треба йти в поліцію!
– Я не можу на сина написати заяву! Що я за мати тоді буду?!
У слухавці почулося пихкання.
– Недолуга ти, Ірко… Ну недолуга і все!
Ірина Миколаївна вирішила спробувати налякати сина, їй не хотілося доводити справу до поліції, але їй потрібний був важіль тиску.
Провозившись кілька годин, вона змогла завантажити відео з домофону. Тепер треба було опинитися у квартирі під час псевдопограбування.
У п’ятницю вона при Микиті зібрала сумку і сказала, що їде до сестри на вихідні. Син зголосився провести її до автовокзалу.
Там він поводився цілком спокійно, допоміг донести речі і запитав, коли вона повернеться. Ірина Миколаївна відповіла, що у неділю ввечері.
Коли Микита пішов, вона дочекалася, поки він зникне, викликала таксі і повернулася додому. Близько двох годин вона просиділа на кухні з вимкненим світлом. Нарешті у замку вхідних дверей повернувся ключ.
Микита увійшов і одразу пройшов до кімнати матері, де відкрив шафу і почав судомно перебирати речі на полицях.
– Що шукаєш? – спитала Ірина Миколаївна.
Він різко обернувся і зблід.
– Мамо? Ти ж поїхала!
Ірина Миколаївна розповіла синові, що все знає. Вона навіть показала йому відео. Він намагався щось вигадати, якось виправдатися, але зрештою розповів правду.
Виявилося, на складі, де він працював, виявили велику нестачу. Зміна була його, частина документів також проходила через нього. Начальство вимагало повернути гроші.
– Я нічого не крав… – повторював Микита. – Але борг повісили на мене. Мені треба знайти гроші до понеділка.
З’ясувалося, що частину суми він уже позичив у якихось людей і тепер боявся, що почнуть вимагати борг.
– І тому ти вирішив украсти в мене?
Микита опустив голову. Він почав говорити, що збирався потім все повернути, але мати вже не хотіла слухати. Вона пішла до спальні, дістала конверт із грошима, які відкладала на ремонт, і поклала його перед сином.
– Тримай! Забирай! Ти ж це шукав?
Микита здивовано глянув на неї, але конверт узяв.
– Мамо, я поверну…
Ірина Миколаївна кивнула, до очей підступали сльози:
– А тепер збирай речі! – Досить жорстко сказала вона.
Микита не очікував це почути.
– Ти мене виганяєш?
– Так. Такою була домовленість! Я попереджала, що терпіти такого не буду! Збирай речі! І більше не повертайся!
Микита зібрав речі та пішов, гроші теж взяв. Наступного дня Ірина Миколаївна змінила всі замки. Їй було боляче та страшно за сина, але так жити вона теж не могла.
До неї майже одразу приїхала сестра, щоб побути перші дні поряд. Олена вважала, що так уже давно треба було вчинити.
– Засидівся він у тебе на шиї! Давно було час відважити йому копняка!
Але Ірина Миколаївна хвилювалась. Йшли тижні, минали місяці, син не оголошувався. Настав День народження Ірини Миколаївни. Микита приїхав надвечір, привіз квіти, він обійняв маму і сказав.
– Дякую… Ти тоді мене врятувала.
Він віддав їй все до останньої гривні. Заспокоїв, що в нього все добре, що він працює, винаймає квартиру, проблем начебто ніяких не було.
Того дня Ірина Миколаївна заснула зі спокійним серцем. Вона зрозуміла, що все було не даремно. Але більше вона сина до себе не пускала, – від гріха подалі…
Як ви вважаєте, слушно вчинила мати? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!