– Едіку, треба поговорити! – Після привітання на весіллі, дружина, Юля, змінилася в обличчі. Від ввічливої усмішки не залишилося й сліду. – Ходімо, вийдемо на вулицю. Щось душно у кафе!
– Про що поговорити? – сяючи та обіймаючи молодих, спитав Едік.
– Звідки ти взяв такі гроші? Не надто коштовний подарунок молодятам?! – прошипіла Юля.
Вона не могла навіть уявити, звідки в інженера, який отримував середню зарплату, гроші на купівлю квартири!
– Ти що, якийсь орган продав? Чи взяв кредит на п’ятдесят років? – дружина буквально потягла чоловіка за рукав, швидко виходячи із зали.
– Юлю, та стривай! Дай віддихатися!
– Віддихаєшся потім! Говори негайно! Чому ти мені нову сукню не дозволив на їхнє весілля купити, посилаючись на важке фінансове становище, а сам, тим часом, такі дорогі подарунки даруєш?!
– За моєю спиною! – Юля схрестила руки на грудях. Вона була точно впевнена, що чоловікові не було звідки гроші “взяти”. У нього не було багатих дядечків, а мама нещодавно звільнилася з роботи через низьку зарплату.
Залишалося два варіанти: або чоловік завів багату пані, і та щедро обсипала його грошима, яких Юля ніколи не бачила, або чоловік вліз у непосильну кабалу, відповідати за яку доведеться навіть Юлі.
Адже вона його дружина, отже, і борги під час розлучення поділяться порівну. Так ось чому він був таким загадковим? А вона так вірила чоловікові, батькові своїх дітей!
Деякий час тому…
– Любий, як же не вчасно твоя сестра надумала виходити заміж! Краще б просто розписалися, а не влаштовували банкет.
– Чому?
– Сам ти не розумієш? Грошей завжди немає, вони студенти, батьків і так потрясли, як липку.
– Мама давно хотіла сад продати. Він їй у тягар.
– Але ж ці гроші можна було вкласти у щось вигідніше. В іпотеку, наприклад.
– З цією іпотекою зв’язуватись… – махнув рукою Едік.
– Саме так. Рано Катя одружилася. Жити нема де, роботи постійної немає. Про що тільки думала. Та й нам утратно! Щойно був ювілей у моєї мами, подарували дорогий подарунок…
– А я тобі казав, що дарувати треба щось скромніше. Наприклад, набір каструль.
– На п’ятдесят років набір каструль? Та ти жартуєш? – Юля не хотіла порушувати болючу тему, але довелося.
– Твоїм подарували гроші, до того ж не маленькі! А мої на собі мають заощаджувати? – Що це за подвійні стандарти? – пирхнув чоловік.
– Я просто турбуюся про те, що мені нема чого надіти, та й у тебе святковий костюм уже зносився. Стільки витрат, що не знаєш, яку дірку затикати. А ще треба Марії до першого вересня все купувати. І день народження у молодшого незабаром.
– Щодо сукні, я тобі скажу так: відкрий шафу і подивися. Ти вже й забула, скільки там одягу! А я можу сорочку нову вдягнути.
– Вона старі штани відновить. Ось і все. До школи ще довго, розв’язуватимемо проблеми в міру їх виникнення. У будь-якому разі я, як брат, зобов’язаний сестру підтримати.
– А що ти хочеш подарувати? На заощаджені гроші від купівлі нової сукні? – скривджено спитала Юля.
– Поки що не вирішив. Але ідеї є.
Знаючи чоловіка, Юля вирішила взяти у свої руки підготовку подарунка. Едік був рішучим лише на словах, а насправді все скінчилося б простим конвертом і “наказом” таксисту зупинитися біля банкомата дорогою на весілля Каті.
Юля ж була панночкою відповідальною, вона ненавиділа поспіх, і до всього підходила з розумом. Вона знала, що імпульсивні зняття з карти, призводили до великих витрат, тому в неї все було заздалегідь розплановано.
– Я купила подарунок на весілля. Думаю, їм сподобається, – сказала вона напередодні весілля.
– Так? – Едік з цікавістю глянув на дружину. – І що це?
– Путівка на п’ять днів в Карпати на двох з відкритою датою. Питання з медовим місяцем вирішено. Подарунок цінний, та не стандартний.
– О… Юля, не треба було так витрачатися. Це дуже дорого! – чоловікові з одного боку, було приємно, що дружина так заморочилася, але з іншого… Було дещо, що він приховував.
– Не хвилюйся, у мене нова співробітниця на роботі, по сумісництву і турагент на віддаленні. Тож вона зробила дуже гарну знижку. Ну і премію дали, я хотіла її на нову піч витратити, але, мабуть, трохи згодом.
– Треба ж твоїх пошанувати. Загалом про подарунок не турбуйся. Думаю, можна навіть букет не дарувати. Досить путівки.
– Так, на букет точно не витрачатимемося, – пробурмотів Едік. – А скільки ти витратила? – ненароком запитав він.
Дружина прошепотіла чоловікові на вухо цифру, яка його не те щоб здивувала, а й не порадувала. Це зауважила Юля.
– Що? Мало? Чи багато?
– Якщо чесно, я вже про подарунок подбав. І все організував.
– Так? І що це?
– Поки що секрет. Якщо вийде, можеш свій подарунок повернути.
– Ця путівка не поворотна. Це краще ти при покупці “чогось-про-що-не можна-говорити”, зважай на мій внесок! – Юля образилася на чоловіка, і до весілля це питання не порушували. Жінка навіть подумати не могла, як здивує її благовірний.
День весілля
– Дивись, Федотови подарували набір посуду. Ну жебраки… І навіщо їх тільки покликали? А подруга Катьки, навіщо вона прийшла?
– Сама з сумкою від “Гуччі”, а подарувала акваріум із золотою рибкою. Навіть конверт не спромоглася зібрати! Ну, як це взагалі? Подруга… Таких друзів… – скривившись, бурмотів він.
– Едіку, припини бубнити! На нас дивляться! Чого ти чекав? Що яхти, лімузини подарують? Прокинься! Ми святкуємо у шашличній, а не на Мальдівах! Та й самі ми звичайні люди, не олігархи!
– Ця шашлична, між іншим, найкраща у своєму сегменті, – надувшись, сказав Едік. – А подарунки треба дарувати коштовні.
– Гаразд, подивимося, що там у тебе за сюрприз… – закотила вона очі.
– Повір, сестра буде рада. Не те що барахло, яке вже зараз треба на сайт “другі руки” викладати, – Едік кивнув на стіл із подарунками.
– Запрошуємо до мікрофона брата нареченої, Едуарда, з дружиною Юлією! Чекаємо на привітання та сюрприз від улюбленого брата! – Оголосив ведучий.
Гості заплескали, а Едік, надувшись, як індик, пішов у центр зали. Він весь ранок поводився дивно, а на весіллі постійно оцінював гостей. Хто і що подарував, сміявся, і часом Юлі було навіть соромно за нього.
– Сюрпризи ми любимо, – розправивши плечі, та розстебнувши ґудзичок під краваткою, Едік, який вже добряче хильнув, і розчервонівся, став схожим на задоволене порося.
Він прочитав якесь вітання з великої листівки й, зробивши паузу, сказав:
– Мати сплатила вам весілля, моя дружина, Юля, дарує вам медовий місяць, а я, як справжній мужик… Дарую… Квартиру! Гей, маестро?
Пролунав барабанний дріб, і офіціант приніс на таці ключі. Наречена ледь утрималася на ногах, наречений округлив очі, але одразу кинувся обіймати брата дружини.
– Дякую, брате! Ну чоловік, ну класно! Житимемо з Катюхою, як люди! У своїй!
– Едік?! – Сказати, що Катя була здивована – нічого не сказати. Спочатку вона вважала, що це безглуздий жарт, але зрозумівши, що про жарти тут не йдеться, кинулася до брата, і давай цілувати його.
– Подарунок, гідний справжнього короля! – похвалив ведучий. Родичі пішли вітати молодят із дуже важливим придбанням, тиснути руку Едіку.
Ніхто не звернув уваги на Юлю. Вона спостерігала за тим, що відбувається з таким виглядом, немов у чоловіка виросли роги.
– Едік! Що це означає? Яка квартира? – вона спробувала протиснутися крізь кільце близьких та друзів.
– Так – це вам, не платити іпотеку! Все вже ваше, живіть, розмножуйтесь! – засміявся “благодійник”.
– Едік! Ану, йди сюди! – Набравши якомога більше повітря в легені, гукнула Юля. Лише після цього він звернув увагу на дружину.
– Ти чого кричиш?
– Ходімо, є розмова.
– Та я ще не перехилив… За молодих! За подарунок!
– Надолужимо разом. Де ж кухоль? Точніше, де ти гроші взяв на такий подарунок, Едуарде?! – Схопивши чоловіка за край сорочки, запитала Юля.
– Нова… Порвеш!
– Я тобі не тільки сорочку порву… Відповідай! Або з цієї миті я тобі не дружина!
– Це довга історія… давай потім, га?
– Я викликаю таксі, і ми їдемо додому! Там і поговоримо!
– Юль, ти що хочеш, щоб я пішов із весілля сестри? Не бувати цьому! – Едік виявив неймовірну наполегливість, і відмовив дружині.
– У такому разі, я їду сама. На розлучення подам завтра ж! І не думай, що зможеш повісити на мене свої борги! Я доведу, що кредит узятий без моєї згоди!
– Та я не брав кредит! І взагалі, не треба нам розлучатися. Інакше доведеться квартиру сестри ділити, – сказав чоловік. – Дай хоч я її переоформлю на сестру…
Якби не градус, Едік, напевно, не став би так поводитися. І зайвого б не бовкнув.
– Виходить, квартира на тебе оформлена? – Юля вперлася кулаками у боки.
– Так.
– Чудово. Чекай суду.
Юля вибігла із зали й, спіймавши таксі, поїхала додому. Там вона швидко зібрала речі, дітей і вирушила до мами.
Юля так і не дізналася, звідки в чоловіка гроші. Але вона була настільки зла, що він нічого не сказав їй і вчинив, як егоїст, що ця інформація вже нічого б не змінила.
За порадою подруги вона найняла юриста і той пообіцяв допомогти. Едік дзвонив, писав, але Юля була непохитна.
Напередодні засідання у двері квартири матері Юлі подзвонили. Виявилося, прийшла сестра чоловіка.
– Катя? – Юля не чекала, і не була готова до візиту.
– Скасуй суд! Ти не насмілишся позбавити нас законного права на квартиру! – Сказала Катя, сердито дивлячись на невістку.
– Справці? Це ж чому? У мене з двома дітьми своєї квартири немає, а мій чоловік таємно купує майно, і роздаровує його праворуч і ліворуч! Іди, Катю, працюй. Заробиш собі на квартиру сама!
– Ну ти й змія… Правильно мати казала, що ти тільки й думаєш про себе! – З цими словами Катя пішла.
Під час розлучення з’ясувалося, що гроші на квартиру для сестри Едік виграв у лотерею. І можливо, суд став би на бік того, хто виграв, якби не той факт, що чоловік оплачував квиток карткою дружини.
Такою є іронія долі. Про виграш він промовчав, знаючи, що Юля не погодиться витратити гроші на подарунок молодятам.
Розгляд тривав довго, але суд врахував усі факти справи, наявність спільного господарства, двох неповнолітніх дітей, та інші нюанси. У результаті довелося квартиру продати, а гроші поділити.
– Ти задоволена? – Едік вийшов із зали суду з червоним від злості обличчям. – Це все одно, що в голодного хліб відібрати!
– Задоволена, – сказала Юля. – Наступного разу, коли щось робитимеш потай, подумай, а чи не прилетить тобі за це… І так, не забудь про аліменти!
– Дітей ти точно робив сам. І відповідати за них доведеться не тільки мені, а й тобі, – сказала Юля і пішла з гордо піднятою головою.
Ось так брехня та самовпевненість, призвела до втрати не лише сім’ї, а й тієї злощасної квартири, через яку вся катавасія.
Якби Едік не зарозумівся від великого везіння, і сказав про виграш дружині, все могло б бути інакше. З більш щасливим кінцем. Ви не знаходите?
Пишіть свої думки в коментарях, як би ви вчинили в цій ситуації? Ставте вподобайки.
