Маша і Діма вирішили охрестити свого семимісячного сина Іванка. Але так як вони жили в будинку батьків Маші, в дискусію щодо вибору хрещених активно втрутилася Тетяна, мама Маші.
Діму як би відсунули в бік. Тільки він намагався назвати імена знайомих, його грубо перебивали.
-Не лізь. Все одно ти нічого не розумієш. Ти приїжджий і людей не знаєш. Так що займися хоч чим-небудь, а то сидиш, як баба, вуха розвісив, – не втрималася від шпильки Тетяна.
Діма сплюнув і вийшов у двір.
-Я тобі поплююсь. Звик на дивані боки відлежувати, – крикнула Тетяна навздогін.
Діма вийшов і сів на ґанок. Втрапив на свою голову в цю сім’ю. Хоча він дуже любив дружину і сина, але кожен день прожитий тут, нагадував якісь мykи. Там не сиди, там не лежи, доньці допоможи води наносити. Це найменш м’які з Тетяниним перлів.
Хоча в селі він був шанованою людиною. Хороший ветеринар у м’ясному господарстві, на вагу золота. Тим більше молодий і перспективний.
Коли він після інституту приїхав сюди, йому пообіцяли квартиру. Але ось минуло вже три роки, а ця обіцянка висіла в повітрі. Сам Діма під тиском дружини пару раз запитав, але його начальник заскиглив.
-Потерпи трохи. Тільки з мінусів виходимо. Буде тобі житло, потерпи.
Він і терпів, хоча сил вже не було. Він навіть став підшукувати собі іншу роботу. І знайшов у сусідньому районі. Але тоді ще вагітна Маша збунтувалася.
-Не хочу. Тут мама і тато, вони нам допомагати будуть. А там? Незнайомі люди. Не поїду. Хочеш, їдь. Кидай нас, – і заплакала.
Дімі довелося відмовитися.
Тетяна спочатку, коли вони одружилися, пишалася дуже.
-Дімка у нас учений, не рівня нашим. Завжди чистенький, брючки зі стрілками. Начальник.
Але після того, як він прийшов додому в брудному робочому комбінезоні, допомагав корові отелиться, то почала:
-Такий же колгоспник, тільки з дипломом, – висказала вона доньці.
Маша розривалася між ними. І батьків любила і чоловіка. Але з владною мамою, зайвий раз свою думку не висловиш.
Тетяна і чоловіка тримала в покорі. Що не по її – одразу сварка. Працював він сторожем у школі. І як підозрював Діма, там би і жити готовий був залишитися.
Одного разу, коли його напарник заслаб, Діма побачив на його обличчі найзадоволенішу посмішку в світі.
Діма зайшов в будинок в самий розпал дебатів. Тихесенько, щоб не помітила Тетяна, пройшов до своєї кімнати і вже звідти мимоволі все почув.
-Мамо, а якщо Катьку, мою подружку в хресну, а її хлопця Славу в хресного? – запропонувала Маша.
-Ти що? Здуріла? Скільки вона тобі гидот зробила? Дімку хотіла на собі одружити, ви навіть сварилися. Хоча. Краще б і забирала на здоров’я. Все одно толку немає, – відмахнулася Тетяна.
У Маші затремтів голос.
-Мама, ти що говориш? Діму я люблю, а ти кажеш Катьці віддай.
-Тетяна грубо її зупинила.
-Не ний. Я пропоную Зінаїду, дружину нашого керівника, а хрещеним Михайла, начальника автостанції. У них хоч гроші і зв’язки є. А у твоїх злидарів, крім жмені монет в кишені і не водилося. Похрестимо Іванка, стіл організуємо, може Дімці і зарплату додадуть. Все ж кумами будете. Вчися, дочко, у мами поки та жива. Скрізь треба бачити далі носа свого і не упускати своєї вигоди.
Маша скрикнула.
-Мама, ну скільки можна? Наче ми в злиднях живемо. У нас все є. А твої Зінаїда і Михайло вже у віці. Поки Ванька виросте, вони старими будуть. Уже без зв’язків, – єхидно додала вона. – Потрібно молодих і відповідальних. А не зі зв’язками і старих.
Судячи з голосу Тетяна образилася.
-Ось ти як вийшла заміж, відразу язик прорізався. Дімка напевно вчить. Мені то що? Ваша дитина, ви і думайте. Я головне, як краще хотіла, а їй не подобатися, – і замовкла.
Тут з кімнати вийшов Діма. Обняв Машу за плечі і рішуче сказав:
-Ви правильно сказали. Це наша дитина і ми самі вирішимо, хто буде хрещеними.
Повернувся до Маші:
-У мене пропозиція. У хресні візьмемо Олю Павлючку, вона телятницею працює. І сім’я у неї пристойна. Чоловік, діти. І в церковному хорі співає. Вона вже точно знає, що хрещена, це не просто назва. А це відповідальність на все життя. Якби друга мати. А хрещеним візьмемо твого брата Ігоря. Він так Ваньку обожнює. Хороший з нього хресний батько вийде. Ну як? Ти згодна?
Маша подумала і посміхнулася.
-Згодна. Треба тепер до церкви сходити, з батюшкою домовитися.
Так вони розмовляли, дивлячись один на одного. А Тетяни наче й не було. Нарешті вона подала голос.
-Ну зрозуміло, домовилися ви між собою. А з людьми хоч поговорили? Раптом вони не згодні? Я ось вже з Зінаїдою і Михайлом про все поговорила.
Тут Діма грубо її зупинив.
-Господи, та коли ж ви, Тетяна Іванівна, перестанете пхати свого довгого носа куди не треба. А нас запитати? Не вважали за потрібне? Так ось, з цього дні не смійте лізти в нашу сім’ю. А я завтра ж будинок нам зніму. Досить вже, пожили всі разом. Сил вже немає, – і взявши Машу за руку, вийшов на вулицю.
Хрестини пройшли прекрасно. Ольга та Ігор по черзі брали Іванка на руки і говорили обов’язкові слова. Тетяна на хрестини не прийшла і чоловіка не пустила. Але цього ніхто майже і не помітив. Всі були під враженням від таїнства хрещення. А ввечері посиділи в будинку, який зняв Діма. Тихо, по-доброму. Герой вечора пограв з дорослими і тихенько заснув на руках хресного.
А Тетяна посварившись з усіма, враховуючи і Зінаїду з Михайлом, засумувала. За донькою, за онуком і на подив собі, по Дімі. І зважилася. Напекла пирогів і з покаянням прийшла до дітей.
-Ви вже вибачте мене, рідні. Але такий вже мій характер. Але обіцяю, у ваше життя більше ні-ні. Живіть, як хочете. Тільки дозвольте приходити, з онуком няньчитися, – попросила вона.
Діма з Машею переглянулися і кивнули.
-Ну звичайно, приходь. Завжди раді будемо.
Тетяна стала частим гостем у молодих. Але тільки вона намагалася, знову вести себе по старому, Маша строго її переривала.
Вона поживши окремо від батьків, сильно подорослішала. І не соромилася висловлювати свою думку. І Тетяна прикушувала свій язичок. А як інакше?
Це в своєму домі ти господиня, а в чужому тримай свою думку при собі. Навіть якщо, це рідний дім дочки…
