— Машо, може спробуємо жити разом? — радісно промовив Григорій, доїдаючи третю миску горохового супу.

Марія Василівна завмерла. Потім, ніби прокинувшись, почала метушитися по кухні, гучно перебираючи посуд.

Григорій витримав паузу й нагадав:
— Машо, ти мовчиш.

Жінка злегка знизала плечима:
— Гришо, які дурниці ти вигадуєш? У нас же й так усе добре. Для чого це міняти?

Марія тихо опустилася за стіл. Нервово торкалась важкого браслета на зап’ясті:
— Ти чудовий, Гришо. З тобою легко розмовляти, добре гуляти і просто бути поруч. Я наче знову живу. Чесно кажучи, навіть із чоловіком ми не сиділи так часто у кав’ярнях, не слухали музикантів просто неба. Ми поспішали жити і не вміли цінувати дрібниці. А з тобою я знову відчуваю себе жінкою — бажаною і щасливою. Хочу, щоб так залишилось.

— То чому б нам не мешкати разом? Чого ти боїшся?

Маша схилила голову, міцно зімкнула губи. Помовчала, потім тихо зізналася:
— Після Михайла я була певна, що більше ніколи ні з ким не буду. Він був ідеальним чоловіком і батьком. Я для нього старалася, бігла з роботи, готувала, була гнучкою. Але то мені було 25. А зараз — 52. Я більше не хочу і не можу підлаштовуватись. Я відвикла.

— Машо, квіти і романтика не тривають вічно. Так, ми гуляємо, ходимо на концерти. Але хочеться й спокійного вихідного вдома: разом полежати, подивитися фільм. Хочу у неділю прокидатись від запаху пирогів. Мені потрібна сім’я.

— А ти знаєш, як я живу? Купую готову їжу навпроти у супермаркеті. У квартирі й так чисто, прибираю раз на тиждень. Якщо ти переїдеш — ти готовий готувати та прибирати нарівні зі мною?

— Ти серйозно? Це ж жіночі справи. Тоді бери молоток у руки!

— Та сто разів брала, — зітхнула Марія. — Якось жила ж сама. І ти ж не помер від голоду? Значить, вмієш куховарити.

Маша подивилася йому в очі:
— Ти ж спитав про молоток — відповідаю. Якщо треба полагодити щось — зроблю сама або попрошу сина. Або викличу майстра. Я шукаю стосунки, де мені добре душею. Без побуту й обов’язків.

— Душа, душа! — роздратовано обірвав Григорій. — Видумала нісенітницю. Моя колишня все тягнула — і пироги, і чистота, і жодних нарікань.

— А потім без слів подала на розлучення, — не витримала Маша.

Вона видихнула і продовжила спокійніше:
— Мені 52. Я заробила на житло і авто, виховала хорошого сина. Зараз читаю вечорами й лягаю спати вчасно. У мене є ти — дорогий і близький. Але спільний побут — це вже занадто. Ти залишишся?

— Ні. Дарма я витратив на тебе стільки часу.

Григорій мовчки пішов.

Марія налила собі трішки білого вина і набрала номер подруги:
— Тань, у мене є зайвий квиток у кіно. Підеш зі мною?

💬 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!