У нас із сестрою не склалися стосунки. Взагалі. Жодні. З дитинства Христина звинувачувала мене в тому, що мені дістається все найкраще, хоча це було не так. Саме вона була молодшою та улюбленішою дитиною. Не скажу, що мені не вистачало батьківського кохання, але через її істерики мамі доводилося приділяти більше уваги їй.
Вона ж стала причиною, через яку я з’їхала з батьківського будинку, як тільки змогла. Нестерпно було бачити її кисле обличчя, коли ми перетиналися. По суті, вона мене просто вижила, хоч батько намагався якось з нею розібратися.
Так, прикро, але що вдієш, якщо вона така важка людина? З батьками я спілкуватися не перестала через це, але бачитися воліла у своїй квартирі.
У результаті жити самостійно сестра стала ближче до тридцяти, але продовжувала тягнути гроші у батьків, пригадуючи, що мені вони теж допомагали, коли я з’їхала. І їй було байдуже, що ті гроші були подарунком на свята чи весілля.
І так би ми й жили вдалині один від одного, якби мами й тата раптово не стало. Отак були люди й не стало через якогось недоумка, який купив права.
Організацією цієї сумної події повністю займалися ми з чоловіком. Христина те й робила, що плакала, заламувала руки від горя і звинувачувала мене в байдужості через те, що я так само не робила. А мені дуже хотілося б, але тоді я б не змогла організувати гідні проводи найдорожчим людям. Та й не звикла я плакати на публіці.
Після церемонії прощання вона спробувала зблизитися зі мною. Я була не проти, ми одні залишилися. Я наївно думала, що втрата нас зблизить, але не думала, що сестра робить це все спеціально.
Але правда, розкрилася, коли ми поїхали вступати в права спадкування. Нам дісталися дві квартири. Вони були приблизно однаковими, тож ніхто б не залишився в образі.
Ось тут сестра і почала активно мене підводити до думки, що весь спадок має дістатись їй. Вона, по-перше, молодша, по-друге, у неї сім’ї немає, щоб допомагати, і, по-третє, має великий кредит. Ось оформить квартири на себе, одну продасть, щоби з боргами розрахуватися, а другу здаватиме.
Я навіть розгубилася від такого нахабства. Так, я вже була одружена, але особливе багатство ми не мали, а житло я взагалі планувала сину на повноліття подарувати, щоб хлопчик жив окремо. Так їй і сказала, а вона навіть в обличчі змінилася.
– Ось ти егоїстка! – розлютилася Христина і знову ніби стала тією найменшою виразкою, через яку я колись пішла з дому. – Сестрі рідній допомогти не хочеш.
– Це ти егоїстка, що звикла жити чужим коштом, – різко відповіла я, не бажаючи її слухати. – У тебе ціла квартира буде, роби з нею, що хочеш, а свою спадщину я не віддам.
Вона прошипіла, що я пошкодую, і швидко пішла. Я подумала, що це звичайні погрози, за якими нічого не стоїть, але як я помилялася! Виявилося, що Христина досить мстива особа.
Спочатку вона почала розпускати чутки про мене, в яких йшлося, що я відібрала в неї її частину спадщини й це були найнешкідливіші. Вона говорила таке, що навіть повторювати соромно. Я просила її припинити, але вона вимагала квартиру за це. Ну, або кредит закрити, який теж був дуже значним.
Я не погодилася, а сестра пішла далі. Чутки вже пішли про мого чоловіка, а потім і про сина. І так майстерно вона переконувала людей, що з нами припинила спілкуватися частина нашого оточення. А вишнею на торті цього безумства стали колектори. Після першого ж їхнього візиту у чоловіка здали нерви.
Він сказав, що готовий виплатити за сестру кредит, аби тільки нам дали спокій. Довелося самим взяти кредит на ту суму і віддати сестрі на погашення вже її кредиту.
Під розписку, звісно, у якій вона зобов’язалася б припинити з нами контакт і більше не шкодити нашій родині. На моє полегшення, Христина погодилася на ці умови.
Так ми й залишились із кредитом. Але ми з чоловіком справедливо вважаємо, що відбулися малою кров’ю, відкупилися від моєї сестрички. Вона, до речі, справно виконує свої зобов’язання та не з’являється на обрії. Сподіваюся, що так буде далі.
Залишити відповідь