Ми відчинили двері і я вже заходити у дім передумала. Бруд, пил, ще й павутина скрізь. Свекруха сиділа на кухні і була дуже рада тому, що приїхав її син. Зі мною навіть не привіталась, хоч я і не чекала, звісно ж. Я чекала чоловіка і мимоволі слухала їхню балачку, аж тут Вадим обернувся у мій бік, запитав здивовано: “А чого ти сидиш досі?”.

Не чекала такої невістки, як я свекруха моя. Синам своїм вона ніколи не могла ціни скласти, були її хлопці і кращі і вродливіші і розумніші від усіх оточуючих.

Хоч сама із села, а невістку чекала міську і бажано з королівським титулом, бо інша не підходила. А тут я – сирота, що виросла при бабусі, бо тато хоч і був живий, та жив окремо і мало мною переймався.

До честі бабусі – та зробила все, аби я виросла і розумною, і освіченою, і вміла робити те, що повинна вміти робити жінка. Не стало бабусі коли мені сімнадцять виповнилось, я сама у її хаті залишилась. Могла і корову обійти, і їсти приготувати, і на полях собі заробити грошей на життя.

Власне, там, на полі, коли малину збирали, я з Вадимом і познайомилась. Він привозив нас на роботу і забирав. Такий же, як і я найманий працівник, зірок із неба не хапав.

Тому я була вельми здивована реакцією свекрухи на мою персону. При знайомстві та мене зміряла з ніг до голови і сказала невдоволено:

— Благословення від мене не чекай на цей шлюб, синку. Не бачиш, кого в дім наш ведеш?

Однак, ми одружились і не я у їхній дім, чоловік у мій прийшов. Тут ми і донині живемо і ростимо дітей. Чоловік мій як був шофером, то так і є. А я скінчила заочне навчання, нині у школі нашій працюю вчителем математики.

Але ні роки нашого шлюбу щасливого, ні те, що син ніяких вершин мамою намальованих не досяг, ставлення свекрухи до мене не змінили. Та сама зверхність, зневага і ігнорування. Я звикла.

Навіть свій дім ще за життя вона переписала на сина свого старшого. Той же маму послухав – одружився на міській, потрапив у багату родину. Ним мама була горда.

От тільки з роками все рідше син навідував свою маму. То справи, то діла: робота, діти, відпочинок, відпустка. Приїде раз на рік і все на тому.

Невістка ж старша, так узагалі не переступала порогу свекрухи моєї, хоч та її ладна на руках носити. Бачте, немає що робити міській пані у селі.

А роки йдуть і свекруха не молодшає. Вага у неї завжди була пристойна, тож чим старшою ставала, тим важче вже було їй рухатись. Нині три кроки стане і вже стоїть дихає важко.

Були ми у неї нещодавно: у домі брудно, павутина, вікна не миті давно, як не бачили прання штори і тюлі. Свекруха на мене навіть не поглянула, була рада сина бачити, говорила з ним, а я сиділа на стільчику у кутку, ніби й не було мене у кімнаті:

— А чого ти сидиш? – здивовано на мене чоловік поглянув. – так брудно, лад потрібно навести.

Я встала і пішла в авто, чекала чоловіка там. Той за кілька хвилин прибіг із віником:

— Ти чого тут? Бачила що коїться? Пішли приберем.

Однак я з місця не зрушила навіть. Лиш сказала, що він як хоче, то най наводить лад, а мені воно не потрібно. Бачили б ви його обличчя, я прямо не впізнала, аж підстрибувати почав:

— Що значить не потрібно? То моя мама не заради неї, заради мене допоможи.

Так я з авто і не вийшла того дня і ні порошинки з місця не зрушила у домі свекрухи. Чоловік штори і тюлі кинув на заднє сидіння, сказав що вдома виперем, однак я до них і не доторкнулась, сам щось у ванні їх полоскав.

Тепер ходить насуплений, зі мною не балакає. Образився, бо я йому не стала допомагати і про матір його стареньку дбати не хочу. Ніби я повинна після скількох років зневаги?

От скажіть, ви б побігли лад у домі такої людини наводити? Допомогли б чоловіку не дивлячись на таке ставлення?