– Мамо, правда, ти гроші мені віддаш? – питає мене улесливо донька. – Ми ж тобі стільки допомогли, і нам зараз дуже треба розширюватися, ти ж знаєш, яка у нас ситуація.
У мене є 12 тисяч євро, які я привезла з собою. Ці гроші я заробила в Італії за минулий рік. Я врахувала всі свої попередні помилки, і вирішила, що більше щомісяця гроші я висилати додому не буду, складу певну суму за рік, а тоді і подумаю, що робити далі.
На заробітки я поїхала ще 12 років тому, і за цей час я навіть дуже непогано доробилася. Гроші я рахувати вмію, тому я спочатку доньці квартиру купила, їй це було потрібніше, бо вона заміж вийшла, а потім – таку ж квартиру я і сину придбала.
Останні два роки я їм відсилала гроші, щомісяця по тисячу євро, а вони ділилися порівну ними. Я була впевнена, що все правильно роблю, що саме так і треба, адже заради кого я на заробітки поїхала? Заради дітей же!
– Олю, а з ким ти плануєш жити, коли повернешся? – якось запитала мене моя подруга, така ж заробітчанка. Ми в неділю в парку на Ребібії сидимо, про життя говоримо, одна одній розповідаємо свої історії.
Питання Зіни для мене було дивним. Як з ким? У мене двоє дітей, яким я по квартирі купила, тож з кимось з них я точно зможу старість провести.
– От, – кажу, – прямо зараз це і з’ясуємо.
Набираю я доньку, питаю як у неї справи. Вона щось там щебетала мені, поки я не запитала у неї, чи хоче вона, щоб я коли повернуся, з нею жила.
– Таке скажеш, мамо. Ти ж знаєш, яка у нас ситуація. У нас дитина, скоро друга буде, місця мало. Я думаю, що буде чесніше, якщо ти до Максима підеш, ти ж йому теж квартиру купила, а він чоловік, сам би мав собі на житло заробити, а не на твої подачки чекати.
Поставила я слухавку, і телефоную тут же сину, з тим же питанням. І чую таку ж відповідь, один в один – ти Тетяні квартиру теж купила, то з нею і живи. Та воно й логічно, мама має біля доньки бути, а не біля невістки. До чого тут моя дружина?
Мені так прикро було, що словами не передати. Говорила я по гучному зв’язку, тож Зіна усе чула, і мені ще й перед нею було незручно, бо діти, про яких я їй розповідала, як про найкращих, говорили зі мною дуже безцеремонно.
https://youtu.be/v1wLOom5N0A
Все було зрозуміло без слів, з Зіною ми більше до цієї розмови не поверталися, але висновки я зробила. Та якби вона не зачепила цю тему, я була б впевнена, що і син, і донька радо мене приймуть у себе, коли я повернуся.
Відтоді я перестала відправляти гроші додому. Діти це помітили і заметушилися, а я їм загадково сказала, що сюрприз готую. Звичайно, донька була впевнена, що для неї, а син сподівався, що для нього.
Та я ще під час тієї розмови вирішила, що з мене досить, і діти мої більше не будуть жити за мій рахунок. Тепер я буду складати гроші для себе.
Донька моя нещодавно другу дитину народила, і каже, що їм затісно в тій двокімнатній квартирі, яку я їй придбала. Вона хотіла б її продати і купити трикімнатну, тому була впевнена, що я без проблем віддам їй ці гроші, які я привезла.
Та я вирішила твердо на своєму стояти – більше нічого не дам ні доньці, ні сину. Він, до речі, машину хоче, тому і претендує на ці гроші.
Певний час діти покрутилися навколо мене, в надії, що я ще передумаю, а потім образилися, не спілкуються зі мною обоє.
– Для тебе гроші важливіші, ніж рідні діти! – картає мене донька, яка вже так звикла до моєї допомоги, що просто не знає, як має вирішити свої проблеми без моїх грошей.
А я ті 12 тисяч, які привезла цього разу, вже в будову пустила. Планую звести коробку і поставити вікна, а за рік ще щось зароблю, і буду мати свій будинок, тоді не треба буде ні до кого проситися.
Прикро тільки, що діти так нічого не оцінили. Скільки я їм всього дала, а один раз відмовила і вони вже цього не зрозуміли.
