Ольга, дивилася на святковий стіл. Від запеченої качки відірвані дві ніжки й крильце. Обгризені кістки зі шматочками м’яса лежали просто на рум’яній скоринці – точніше, на тому, що від неї залишилося. Поруч – два наполовину з’їдених печених яблука. У кожному салаті хтось уже поколупався і залишив у них облизані ложки.
На столі – кілька надкушених шматочків хліба, розлитий компот. На підлозі – кришка від коробки торта, а сам торт хтось їв просто руками, а потім витер їх об штору…
– Я не знаю, що трапилося, – заїкаючись сказала Ольга.
– Та все з нею зрозуміло! – замахала руками свекруха. – Якщо чесно, здивована як Гліб терпить таке… Ну явно ж усе це влаштувала нетвереза людина.
– Ні, що ви! Оленька ніколи б… – спробувала заперечити мати Ольги.
– Ну так, ну так.
– О! Гості! А я думав, що не прийде вже ніхто! – зі спальні вийшов Гліб у заляпаній жиром від качки футболці. Він подивився на груди і побачив кубик морквини з салату. – Ой, ніяково-то як!
Гліб скорчив збентежену міну, демонстративно взяв морквину двома пальчиками, роздивився її уважно і швидко засунув до рота.
– Ласкаво просимо до столу!
Але гості ніяково м’ялися біля входу: нікому не хотілося бенкетувати недоїдками. Але й псувати свято Ользі теж не хотілося.
– Оленько, – несподівано ласкаво заговорила свекруха. – А ти любиш суші?
– Так, – розгубилася знову Ольга.
– Давайте-но в ресторан сходимо, я все оплачу!
Перше, що вразило Ольгу 12 років тому, коли вона познайомилася з Глібом, було те, як смачно він їсть. Кожен шматочок, кожну ложечку він смакував, і блаженство буквально розтікалося посмішкою по його обличчю.
– Гліб, ти просто неймовірний чоловік! Щоразу, коли я бачу, з яким ти задоволенням їси, хочеться приготувати що-небудь смачне!
– Ти серйозно?
– Звичайно!
– Знаєш, я вже був одружений. Але дружина їжу від мене ховала.
– Як це? – здивувалася Ольга.
– Та ось так. Вона готувала рідко, годувала завжди потроху, у тарілку накладала стільки, щоб тільки дно прикривало. Коротше, я завжди залишався голодним.
– Невже їй шкода було продуктів?
– Не знаю. Бувало, купить печиво або сирокопчену ковбасу, а потім каже мені: “Гліб, не їж, це я собі купила, а тобі – ось”. І простягає дешеву несмачну ковбасу і булку хліба.
– Почекай, я щось не зрозуміла. Вона що, продукти для себе і для тебе різні купувала?
– Я ж тобі про це й кажу! Віддавав усю зарплату, а потім сидів голодний.
Ольга перейнялася таким співчуттям до Гліба, що вирішила запросити його до себе і здивувати кулінарною майстерністю. Наготувала всього потроху: оселедець під шубою, роли, салатик крабовий, котлетки і пюрешечку . Якби Ольга їла це одна, їй би на тиждень вистачило б точно. А може й на півтора.
– Як ти цікаво готуєш оселедець під шубою! Ніколи такого не їв! – Гліб за раз вм’яв половину салату.
– Тобі подобається? – про всяк випадок запитала Ольга.
– Запитуєш! Перший раз таку смакоту їм!
– А ось ще крабовий спробуй, і роли…
– Роли – це щось! Тільки не здумай рецепт розповідати, – Гліб заплющив очі від задоволення і поклав до рота ще один рол.
– Я не знаю, що ти більше любиш: картоплю чи рис, – почала було Ольга.
– Те, що ти приготуєш! – улесливо замурликав Гліб
А Ольга і рада: поведінка Гліба цілком вписувалася в картинку ідеальної сім’ї. Її батько цінував те, як готувала мати. Не було випадку, щоб він встав з-за столу, не подякувавши дружині.
Мати готувала щодня свіже, і все в неї виходило дуже швидко і легко. Ольга теж так уміла: година на кухні – і обід із трьох страв плюс вечеря готові. Талантище! Тим паче, якщо поруч є такий поціновувач її куховарства.
– Олечко, ти вибач мене, будь ласка, але твій Гліб не цінує тебе, – одного разу їй заявила подруга Свєтка.
– Заздри мовчки, – розсміялася тоді Ольга: вони з Глібом тільки-но подали заяву в РАЦС.
– Він же в тебе якийсь ненажера. Змітає все, що на столі. Будеш увесь вільний час на готування витрачати і працювати на унітаз.
– Фу-у, Свєтік, як грубо! – розсміялася Ольга, а потім заявила, що не бачить нічого страшного в тому, щоб готувати коханій людині.
Перший тривожний дзвіночок пролунав, коли Ольга носила під серцем доньку. Вона різко реагувала на запахи – особливо на запахи їжі. Гліб постійно тиснув на жінку і вимагав не ухилятися від обов’язків.
– Олечко, це ж не хвороба, всі жінки через це пройшли. І всі своїх чоловіків годували. За що ж ти мене голодом мориш?
– Глібушко, мені погано від запахів їжі, я просто фізично не можу готувати!
– І що, мені голодувати ще півроку? А хто буде заробляти? Ні, рідна, так справа не піде. Раз вже тобі дозволено не працювати, значить, готуй чоловікові сніданки, обіди і вечері. Я все зрозуміло сказав?
– Любий, я не проти, але зрозумій же ти, погано почуваюся. Переношу тільки запах свіжих овочів і вареного м’яса.
– Значить, їх і готуй, – відрізав Гліб.
Легко сказати! Щоб Глібу насититися, за раз потрібно вм’яти половину курки і по півкіло огірків, томатів і пекінської капусти. Бажано, щоб усе це було зі спеціями. Або хоча б з майонезом.
Ольга пристосувалася: ділила готове на три частини і розкладала по контейнерах. По одному – Глібу на вечір і ранок, третій – їй на вечерю, сніданок і обід.
Одного вечора Ольга не встигла розкласти по лоточках порції – заснула. А коли прокинулася, Гліб уже прийшов із роботи, повечеряв і тепер колупався в зубах перед телевізором.
– Глібочку, я тут готувала котлети з індички, рис з овочами. Не можу знайти, куди ти прибрав, – запитала Ольга чоловіка.
– У найнадійніше місце! – голоском мультяшного кошеняти пропищав Гліб і погладив своє пузико, яке росло швидше, ніж у дружини.
– У сенсі? Ти все з’їв? – здивувалася Ольга.
– Ну так, а що там було їсти-то! Так, черв’ячка заморив.
Ольга промовчала. Що ж, немає вечері та сніданку. Доведеться попити чаю з бубликами. Але й бубликів не виявилося.
– Я не зрозумів, ти що, рахуєш, скільки і чого я з’їв? – розлютився Гліб.
– Так там більше кілограма бубликів було!
– І що? Я що, не маю права у власному будинку їсти те, що хочу? Те, на що заробив?!
– Маєш, звісно. Але ти не залишив нічого ні мені на вечерю, ні нам із тобою на сніданок.
– Ну гаразд, кицюлю, не сердься, – спробував згладити конфлікт Гліб. – Наступного разу я буду уважнішим.
І справді: до появи доньки Гліб цікавився в Ольги, що вона приготувала і чи поїла вона сама. Так тривало доти, доки Ольга випадково не почула його розмову з матір’ю.
– Так, мамо, уявляєш, вона бублики перераховує, щоб я не з’їв зайвого. І котлети в неї всі на перерахунок… Та я тобі серйозно кажу!.. Ну так, економить. Краще б на собі економила, а то її з кожним днем дедалі сильніше розносить.
Ольга від образи беззвучно розплакалася. Їй доводилося мало не силоміць забирати в Гліба їжу: він міг непомітно для себе сточити кілька кілограмів мандаринок, присмачити це кілограмовим відерцем морозива і парою-трійкою бананів.
Обід, у якому менше ніж три котлети, Гліб не визнавав, а борщ- віддавав перевагу такому, щоб ложка в ньому стояла і рот радів великому шматку м’яса.
– Свєтко, я немов у якійсь мишоловці, – скаржилася Ольга подрузі. – Раніше мені здавалося, що шлях до серця чоловіка лежить через шлунок. Але у Гліба якась бездонна яма. Цілими днями готую. А коли з’явиться донька, що робити?
– Ех, подруго, запізно ти схаменулася. Я ж попереджала, що станеш кухонною рабинею, а ти не вірила.
– Мені здавалося, що він просто вміє красиво їсти.
– Ні, він уміє красиво зжирати, – засміялася Свєтка. – Загалом, подруго, дивись, може, тобі переїхати до батьків?
– Ні, він же моя сім’я…
Настя з’явилася мініатюрною і дуже спокійною. Ольга за порадою мами дотримувалася дієти, щоб її донька отримувала всі необхідні вітаміни. І все частіше вранці вона виявляла, що приготований заздалегідь сніданок чоловік з’їв ще вночі.
– Гліб, ось тут у холодильнику були лоточки з картоплею зі свининою і з рисом із рибою. Ти їх кудись переставив?
– І знову ти маєш рацію! – голосом бадьорого клоуна вимовив Гліб.
– Куди? Поки Настюша спить, я хочу швидко перекусити.
– На жаль, дружино, швидко не вийде. Бо сховав я все в животик! І хто б міг подумати: свининка подружилася з рибкою, а картопелька – з рисом! – і Гліб, прихрюкуючи, розсміявся власному жарту.
– Гліб, – з досадою сказала Ольга. Мені зараз доведеться витратити цілу годину, щоб приготувати сніданок. Невже тобі мене зовсім не шкода?
– Шкода? Чому мені має бути тебе шкода? Ти весь день вдома, нічим особливо не зайнята. Тож нічого страшного, ще приготуєш. І, до речі, май на увазі: сьогодні в гості прийдуть мої батьки. Тож із тебе – вечеря.
Гліб бадьорою ходою наблизився до дружини, поцілував її в лоб і поїхав на роботу. Ольга зварила кашу – благо, донька ще спала, перемила посуд, прибрала на кухні.
Потім, як зазвичай, пограла з донькою, яка прокинулася, зробила їй масаж, гімнастику, погодувала, вдягнула і вирушила з нею в басейн.
На зворотній дорозі зайшла разом із донькою в магазин (через це довелося йти на заняття з коляскою, а не зі слінгом), купила продукти. Вдома погодувала доньку, яка прокинулася, пограла з нею і, розстеливши килимок і вручивши малятку брязкальце, приступила до готування.
– Ай да господиня! – нахвалював свекор Ольгу. – Ось, матір, учись у дівчини готувати.
– Можна подумати, я не вмію, – образилася свекруха.
– Та ти б такий стіл тиждень готувала! – продовжував підбивати свекор.
– Та твоя улюблена Олечка тільки пил в очі пускає. Насправді вона для себе готує, а Глібушка голодний.
– Так-так, я бачу, як він від голоду пухне, – розвеселився свекор, вказуючи на живіт сина, що дедалі сильніше округляється.
– Так він до нас майже щодня після роботи забігає, – знизала плечима свекруха, а потім звернулася до Ольги. – Ти б усе ж приділяла більше уваги чоловікові, годувала його, а не ховала від нього найкращі шматки.
– Гаразд, – машинально відповіла Ольга і навіть не змогла згадати, коли це вона ховала від чоловіка їжу.
Насті було півтора року, коли сталася історія з печивом. Ольга купувала спеціальні, дитячі печеньки, і завжди точно знала, скільки штук лежить в упаковці. Того ранку вона планувала пригостити доньку ним, але упаковка була порожня.
– Гліб, ти випадково не переплутав своє печиво з доньчиним? – зателефонувала вона чоловікові.
– Ні, не переплутав, – упевнено відповів той. – Я його спеціально з’їв. Воно таке смачне! Купуй частіше.
– Що?! Спеціально?!
– Ну так, кажу ж – смачне!
– А чим я маю дитину годувати? Нам у поліклініку, я не встигну вже нічого приготувати!
– Раніше треба було думати – це раз. Два – збігай у магазин і купи. Він же в сусідньому будинку!
– Гліб, щоб піти в магазин, потрібно одягати Настю і брати з собою. Зараз зима, одягу багато.
– Теж мені знайшла проблему!
Подібні історії траплялися щотижня, і Ольга вже всерйоз почала подумувати про роздільне з чоловіком харчування. Той напрочуд швидко погодився.
– Гаразд, давай харчуватися окремо. Я буду купувати продукти, ти – готувати. Обіцяю, що їстиму тільки те, що спеціально для мене зроблено!
Ольга, нарешті, розслабилася і стала залишати дитяче харчування просто на поличці в шафці, не ховаючи подалі. Але одного разу вона помітила, що баночки і пакетики стали пропадати. Спочатку списала на неуважність, але потім зрозуміла: це Гліб потихеньку їсть те, що куплено для Насті. І куди тільки вміщається?
Рік, два, п’ять, сім… Насті ось-ось мало виповнитися 10 років. Дочка виявилася з “малоїжок”.
Апетит чоловіка постійно зростав. Він постійно щось жував. Ольга намагалася поскаржитися свекрусі, але та впевнено заявила: мовляв, апетит хороший, радій!
– Мамо, – Настя задумливо підійшла до Ольги й обійняла її за шию. – Я загубила подарунок для подруги.
– Як це?
– Пам’ятаєш, ми з тобою купили їй пакет солодощів і світильник на день народження?
– Звісно! – усміхнулася Ольга.- Я залишила два пакети на столі. Але не впевнена, що все так і було. Пакет зі світильником стоїть, а з солодощами пропав, – продовжувала задумлива Настя.Спеціально для сайту Stories
– Не може бути! – здивувалася Ольга.
– Може, ми його в магазині залишили?
– Ні, що ти! Ми точно його принесли додому і залишили в тебе на столі.
До кімнати зайшов Гліб, щось наспівуючи під ніс.
– Тату, ти не бачив пакет із солодощами? – запитала Настя.
– Жовтенький такий, із квіточками?
– Так! – радісно вигукнула Настя.
– Звичайно, бачив. Дуже смачно, дякую!
– Дякую? – голос Насті тремтів. – Тату, що ти наробив! Це був подарунок подрузі!
– Та нічого страшного, ти ж їй там ще якусь лампу даруєш. Невже батькові рідному шкода цукерок?
– Але тату, це ж подарунок!
– Ось що, донечко, я в цьому домі заробляю, тому буду їсти те, що хочу.
Ольга того вечора дуже багато думала. Донька все частіше ховає їжу, сама вона теж намагається не готувати про запас: однаково потім потрібно буде знову стояти біля плити, та ще й за продуктами до цього йти. Гліб відмовляється слухати її, вважає, що має право навіть не з’їдати, а зжирати найкращі шматки. Як же вона втомилася від цього!
Потрібно буде серйозно поговорити і з Глібом, і зі свекрухою. Головне, щоб хоча б цього разу її почули.
– Олю, досить, мені вже добряче набридли твої вигадки, що мій син краде їжу. Ви ж – сім’я!
– Розумієте, у Настусі дієта через алергію. Я їй окремо готую. так Гліб з’їдає і те, що для нього приготовлено, і те, що для Насті. І донька часто залишається без вечері, якщо я затримуюся на роботі…
– То а ти не затримуйся – і все буде чудово.
Ольга зрозуміла: розмова зі свекрухою знову не мала ефекту. Укотре Ольга прокручувала в голові стару розповідь чоловіка про першу дружину, яка ховала від нього їжу. Лише тепер Ольга почала розуміти, чому жінка так чинила. Вона не була жадібною. Просто прогодувати прірву неможливо.
35 років – нехай і невеликий, але все ж ювілей! Зранку Ольга зі Світланою метушилися на кухні. Чи жарт: вдома влаштувати святковий обід! Настя із задоволенням допомагала, і всі троє були впевнені: гості будуть вражені частуванням.
Вони не помилилися. Абсолютно всі страви були спробувані, відкушені, розсипані. Немов на квартиру напало плем’я первісних людей. І добре б таке вчинили діти. Так ні ж – Гліб! Ще й має нахабство стояти й усміхатися!
– Та вже, Оленько, перший раз бачу, щоб гостей на недоїдки запрошували, – з’їдзивила незадоволена свекруха.
– Справді! Хоч би посоромилася таку срамоту гостям пропонувати! – не відставав свекор.
– Доню, що ж це… Соромно-то як… – шепотіла мати.
– Я не знаю, що сталося, – заїкаючись сказала Ольга.
– Та все з нею зрозуміло! – замахала руками свекруха. – Якщо чесно, здивована, як Гліб терпить таке… Тепер мені зрозуміло, чому він до мене щодня повечеряти заходить. Ольго, я була кращої думки про тебе.
– Ти… ти!!! Як ти міг! Ти знову мене ганьбиш, – маленькі кулачки Ольги дрібним градом били широкі груди Гліба.
– Та годі тобі, заспокойся, – Гліб усміхнувся і, зробивши широкий жест, заявив. – Гості, всі до столу!
– Ні вже, заберіть, – несподівано заявив свекор. – Мати, а я ж не вірив Олі, що Гліб їх об’їдає. А тут дивлюся – права невістка. Син жере як не в себе… Виростили, називається, споживача.
– Так уже. Одружився з жаднюгою, так вона ще й батька на свій бік підтягнула! – усміхнувся Гліб.
– Жадібна? Я – жадібна? Іди, жери все, що на столі! Я так більше не можу!
Гості продовжували ніяково м’ятися біля входу: нікому не хотілося бенкетувати недоїдками. Але й псувати свято Ользі теж не хотілося.
– Оленько, – несподівано ласкаво заговорила свекруха. – А ти любиш суші?
– Так, – розгубилася знову Ольга.
– Давайте-но в ресторан сходимо, я все оплачу!
– Ні, – знову рішуче заявила Ольга. – Ідіть самі.
Жінка вийшла з кімнати, а коли повернулася, в її руках була валіза.
– Ми з Настею їдемо. Я не хочу більше бути кухаркою. Ці п’ятилітрові каструлі супу на день, казани плову, гори м’яса… Ні, любий, я звільняюся з посади дружини. Не можу більше. Прощавай.
Гліб намагався повернути Ольгу: він дуже здивувався, коли дізнався, що вона подала на розлучення. Вона незабаром знайшла своє щастя в особі хорошого щедрого чоловіка, який любить її, а не їжу.
Рік потому Гліб почав зустрічатися з жінкою. Та з розповідей Гліба дізналася, що Ольга перераховувала печиво, дочка Настя ховала між підручниками шоколадки і взагалі…
– Яка жадібна жінка! – заявила нова кохана.
– Слава Богу, ти не така, – поцілував її Гліб у чоло і запустив ложку в густий борщ, щедро заправлений сметаною і присипаний часником.Спеціально для сайту Stories
