Цього року мій син закінчив університет, уже навіть підшукав собі роботу, а ще взимку він нас попередив, що має намір одружуватися з своєю одногрупницею Вікторією. Ми знали, що вони зустрічаються вже два роки, але ніяк не думали, що весілля вони захочуть відразу після закінчення навчання.
Обоє вони вже були працевлаштовані, то ж не зважаючи на юний вік (їм по 22 роки), ми не бачили причин забороняти їм одружуватися. Дівчина вона хороша, а ми, чим зможемо, тим допоможемо. Справа йшла до весілля.
Ми з чоловіком люди не багаті, але Денис у нас єдиний син, то ж ми вирішили робити весілля. У нас є традиція, що спочатку батьки нареченого їдуть до батьків нареченої свататися, то ж як годиться, зібралися ми з чоловіком до батьків цієї Вікторії, нашої майбутньої невістки, в гості. Вона з мамою жили в селі, недалеко від нашого міста.
Майбутню сваху про свій приїзд, ми, звичайно, попередили. Я спекла чудовий торт, чоловік купив квіти і ми вирушили на знайомство з майбутньою, так би мовити, родиною. По приїзду, перше, що нас вразило, це дуже багато квітів біля будинку. Сам будинок, хоча і старий, був дуже охайний і чистий. Ольга, наша майбутня сваха, відразу запросила нас до столу.
Стіл сваха накрила дуже гарний, все було дуже смачно, відразу було помітно, що вона готувалася до нашого прийому. Ми дуже добре і душевно посиділи, Ольга виявилася чудовою жінкою, але про весілля ми так нічого і не домовилися. Сваха відразу нас попередила, що у неї немає грошей на весілля.
Після цих слів було видно, як ніяково почуває себе Вікторія і який розчарований усім цим наш син. Весілля він хотів не для себе, він просто знав, як про нього мріє Віка. Як і всі дівчата, вона мріяла бути у білій сукні королевою на власному весіллі, але мама її виховувала одна, батько їх кинув, коли Віка була ще маленька.
Ми з чоловіком подумали, що не будемо відмовлятися від весілля. Ми пообіцяли синові, що зробимо його за свої гроші, а далі буде видно, життя покаже. Свасі сказали, що нехай вона запрошує певну кількість важливих гостей з своє сторони. Люди ж з пустими руками не прийдуть. А те, що вони принесуть в конвертах, і піде на оплату їх столів в ресторані.
І хоч Ольга довго вагалася, чи приймати нашу пропозицію, все ж ми вмовили її підтримати дітей. В четвер, практично перед самим весіллям, до нас приїхала Ольга. Ми її не чекали, запросили зайти. Ольга довго не знала, як почати, а потім витягнула з сумки велику суму грошей, які були старанно поскладані у білому конверті.
Виявляється, їй було настільки незручно від нашої пропозиції, що вона пішла в банк і взяла цю суму в кредит. Ми просили її віддати гроші банку, бо не хотіли, щоб вона втягувалася у кредити, адже коли були у неї вдома, бачили, як просто і невибагливо вони з дочкою живуть. Але сваха і чути нічого не хотіла, мовляв, рішення вона уже прийняла.
Весілля ми відгуляли на славу. Діти були щасливі. Ольга, як виявилося, теж, бо на весіллі доньки вона зустріла свою долю. На весілля до нашого сина приїхав мій молодший брат Андрій. Йому 46, він розлучений, вже довгих десять років живе і працює в Франції. Весь вечір Андрій не зводив з Ольги очей, а після весілля сказав, що планує ще трохи залишитися в Україні. І про причину я здогадувалася.
Через кілька тижнів ми знову їхали в село до свахи, знову свататися, але тепер вже до самої Ольги. У Андрія з Ольгою все склалося добре, вони одружилися і через кілька місяців брат разом з своєю дружиною поїхали у Францію. Згодом Ольга продала свій будинок в селі, ми додоли необхідну суму, і купили дітям квартиру.
Так моя сваха стала ще й моєю родичкою. Вона дуже хороша людина і заслуговує на щастя.
