Ми з чоловіком пів року тому придбали собі дачу. Мріяли про літній відпочинок на природі. А ще там можна вирощувати власну городину і фрукти. Але придбаний будиночок був досить занедбаним та потребував капітального ремонту. Тарас перекрив дах, бо в дощову погоду він підтікав у кількох місцях, встановив нові вікна, вхідні двері, переклеїв шпалери.
Навіть взяв відпустку на місяць, аби привести усе до ладу, бо роботи було дійсно багато. Та коли я приїхала на дачу, то була просто в захваті, наскільки красиво та затишно там стало. Мій Тарас величезний молодець, що впорався з таким обсягом роботи усього за кілька тижнів.
Звісно, вирішили пожити тут деякий час, доки не закінчилась відпустка. Вже за кілька днів я стикнулася з першою незручністю — важко кожного разу носити воду з криниці. Ми вирішили, що треба підвести її до будинку. Наш сусід не мав власної криниці, тому по воду ходив до нас. Тарас запропонував йому спільними силами налагодити водопровід для оселі. Але той відмовився.
Через декілька тижнів, коли справу було зроблено, Іван Васильович почав заздрити, що у нас є вода в хаті, а він мусить з криниці відрами носити. Нічого іншого не придумав, як під’єднатись до нашого, вже готового, водопроводу. Ми були проти, адже сусід відмовлявся давати частину коштів за придбану нами помпу та роботу майстрів.
Через це навіть скандал влаштував. Прийшов до нас увечері та кинувся на Тараса з кулаками. Звісно, я одразу викликала поліцію. Їм вдалось його заспокоїти, а ми з того часу заборонили нахабі набирати у нас воду. Тепер Іван Васильович мусить у себе копати колодязь, аби не залишатись без води.
