Як я завжди тішилась, що маю доброго та дбайливого чоловіка. Ні в кого такого не було. А як Олег залицявся! До весілля на кожне побачення з квітами приходив. Навіть після бодай раз на тиждень дарував. Такого романтика ще пошукати. 

Але й це ще не все. Чоловік охоче в усьому допомагав. Жодного разу мені не доводилось самотужки торби носити. А як завагітніла – взагалі пилинки з мене здував. 

 – Мають бути і в твого недоліки! Так не буває. Не п’є, заробляє, дружину обожнює!

 – Досі їх не знайшла.

Я охоче народила й другу дитину. Чому з таким чоловіком не народжувати. Він з малюками, як з писаною торбою носився.  Вони обожнювали тата. Часом я навіть ревнувала, що мене так не люблять.

Прожили ми в щасливому шлюбі 12 років. А тоді, як грім серед ясного неба – прийшов Олег додому і заявив:

 – Я іншу покохав. Не можу так далі.

 – І давно? 

 – Так.

Тієї миті мій світ розвалився. Я не могла збагнути, як це можливо. Розпитувала його. І лише згодом знайомі відкрили мені очі – виявляється ідеальним романтиком він був не лише зі мною. І зраджував не вперше. Просто його остання врешті завагітніла.

Спочатку я не змогла знайти собі місця. Олег пішов відразу. Та розлучились ми лишень через пів року. Мало не наступного дня він розписався з коханкою. 

Я вирішила того дня дома не сидіти, а піти кудись з подругами. Тобто, як вирішила, дівчата просто не залишили мені вибору. Витягли мене!

Ми пішли в гарний ресторан. І мало не відразу до мене підійшов гарний статний чоловік!

 – Привіт, впізнаєш?

 – Ні!

 – Я Руслан, в дитинстві жив поруч.

І тоді я згадала, що й справді колись в нашому дворі був хлопчик Руслан, дуже сором’язливий і тихий. Ми розговорились. Виявилось він директор компанії, досяг значного успіху. 

Руслан відразу ж розповів, що в дитинстві був закоханий в мене, проте не зізнавався. Насамкінець запросив на побачення. Я погодилась, адже він і справді мені сподобався. Всього за тиждень ми збагнули, що це доля і справжнє кохання.

Він не завалював мене квітами, проте я відчувала, що він надійний і чесний. Навіть з дітьми відразу знайшов спільну мову. 

І ось якось через місяць після мого розлучення я йшла з Русланом за руку парком. Ми цілувалися і поводилися наче юні закохані. І тут я побачила свого колишнього з дитячим візочком. Він здивовано спостерігав за нами.

 – Ми щойно розлучились, а ти вже з іншим? Мабуть, сама давно зраджувала, а мене присоромила! – вигукнув, підійшовши Олег. 

 – Та ні, насправді я тобі дуже вдячна! За дітей і за зустріч з Русланом. Якби ти не покинув нас – цього б не сталося, а я і далі жила в омані. 

Колишній розгубився і пішов геть з дитиною. А на вечір він приїхав, сказав, що хоче побачити дітей. Малюки дуже зраділи, я не мала права перешкоджати.

Він грався з дітьми і на мить мені здалося, що все, як раніше. І тут він сказав:

 – Дозволь мені повернутися! Я не уявляю свого життя без вас!

 – А що буде з твоєю новою дружиною? А як же дитина? Вона ж ні в чому не винна!

 – Ти теж! Все може бути, як раніше!

 – Але ти ж завжди зраджував!

 – Більше не буду! Я отримав дуже важкий урок.

Він говорив щиро. А коли пішов я замислилась. Відтоді минуло кілька тижнів. Колишній дзвонить щодня, благає. Але зараз я з Русланом і мені добре. Та діти так сумують за рідним татом.

Що мені робити? Як бути?