– Та годі, дівчатка, дивіться! – Орина відклала меню і показала пальцем у бік відкритої кухні. Там стояла їхня однокласниця, Міла.

– Ха! Ця… Як її там? Зі злиденної сім’ї, у якої мати в шкільній їдальні працювала! – голосно заявила друга, привертаючи увагу відвідувачів за сусіднім столиком. Там сиділи гості за діловим обідом, і подруги заважали їм, голосно обговорюючи свою бідну однокласницю.

– Мілка це! Точно кажу! Заучка… – Пішла по маминих стопах, – розсміялася Орина і зробила знак рукою, кличучи офіціанта.

– Готові зробити замовлення? – запитав хлопець.

– Так. Але ми хочемо, щоб нас обслужила он та дівчина.

– Ем… – підняв брови офіціант.

– Я обслужу, – Міла почула розмову і, взявши планшет, щоб прийняти замовлення, підійшла до столика. – Добрий день.

– Мілка-на-колготках-дірка? Чи ти це? – Орина нагадала образливе прізвисько зі шкільних часів.

– Мене зараз так не називають, але якщо вам завгодно… – було помітно, що Мілі дуже не подобається ставлення відвідувачок і колишніх однокласниць.

– І як же тебе сюди взяли? Начебто ресторан недешевий, на їдальню шкільну несхожий…

– Хоча яка різниця, де тарілки мити, так? – підтримала Ліза, подруга Орини. Чомусь вони зненавиділи Мілу з самого першого дня. Коли дівчинка увійшла в новий клас. Маленька, менша за інших. Зі світлим, хвилястим волоссям.

– Дивись, волосся завивала!

– Ага… І вії в неї нафарбовані. Таких чорних і довгих не буває! – із заздрістю прошипіли дівчатка.

– А одягнена-то як! Що це за рюкзак? Куплений на розпродажі?

– Дивись, у неї на колготках дірка! – ткнула пальцем Діана. Вона була найнахабнішою і найзлішою дівчинкою з класу.

– Де?

– Та ось! – вона сиділа якраз позаду Міли і, схопивши маленькі ножиці, які їм веліли принести на заняття з творчості, ткнула Мілу в ногу. Та здригнулася, але не одразу зрозуміла, що це витівки однокласниці…

Стрілка на новеньких колготках швидко розповзлася по нозі, і дівчинка ледь не розплакалася. Вона знала, що мама зі шкіри геть лізла, щоб зібрати доньку в п’ятий клас. Колготки були куплені з урахуванням того, що дівчинка піде в них не один раз…

Спогади на деякий час віднесли в шкільні роки. Скільки тоді було зіпсовано речей! Скільки разів дівчатка потайки забирали її ретельно написані уроки, рвали зошити й виставляли на посміховисько. Але найбільше знущань стало, коли дівчата дізналися, що мама Міли працювала в шкільній їдальні.

– Таким як вона не місце серед нас!

– Її б не взяли в нашу престижну школу, якби не блат!

– Потрібно її вигнати! Зробити так, щоб вона пішла…

Дівчата придумували все більш витончені способи насолити, а Міла терпіла. Заради мами, заради майбутнього.

Вона розуміла, що престижна школа і гарне навчання – шанс здобути освіту і домогтися чогось у житті.

– Що, не допомогли тобі твої зубріння-п’ятірочки? – Орина повернула Мілу в сьогодення.

– По маминих стопах пішла! А що матуся, нирку продала, щоб тебе сюди влаштувати? Чи може, ти безкоштовно тут? Борги її відпрацьовуєш?

– Пані, я прошу вас дотримуватися етикету. – Міла здригнулася. Вона могла витерпіти все, але тільки коли справа не стосувалася її улюбленої мами.

– Ой, як ми заспівали! А якщо я зроблю так? – Орина махнула рукою і “випадково” вилила на себе склянку води. – Адміністратора! Терміново! Ваші криворукі офіціанти не вміють обслуговувати відвідувачів! Я напишу скаргу!

Біля столика тут же з’явився чоловік.

– Що сталося?

Орина не встигла відповісти. Замість неї це зробила Міла.

– Я випадково перекинула воду. Зараз принесу ще одну пляшку й оплачу рахунок для дам. Ви готові замовити? – намагаючись тримати обличчя, запитала вона в однокласниць.

У тих витягнулися обличчя.

– А ти впевнена, що потягнеш?

– Вирахують із зарплати. Відпрацюю.

– Так? – Орина недовірливо подивилася на меню. Ціни в ресторані кусалися. Міла відійшла, щоб принести ще одну пляшку дорогої води.

– У такому разі ми згодні залишитися. Вільний! – Діана махнула рукою, ніби проганяючи адміністратора. Той кивнув і пішов. Він був здивований. Але звичка тримати емоції при собі, зробила свою справу. Він повернувся до робочих обов’язків, а Міла пішла “обслуговувати” однокласниць.

– Так… Якщо ти платиш, то ми будемо все найдорожче. Неси нам крабовий суп, пляшку сухого і канапе з чорною ікрою.

– А мені устриці.

– І мус із качиної печінки!

– І швидше! Пішла! Ворушися!

– Е! І передай шефові, що якщо буде несмачно, мій хлопець цей ресторан закриє! – крикнула навздогін Орина.

– Орино… А що за хлопець? Ти з кимось стала зустрічатися? – тихо запитала Діана, заздалегідь почавши заздрити. – Ні. Але нехай думає, що в мене зв’язки. – Процідила та посміхаючись.

Дівчата прийшли з порожніми гаманцями в надії підчепити когось у дорогому ресторані. Вони ходили на “полювання” щоп’ятниці в обід. Брали каву і сиділи… Довго.

Іноді вдавалося знайти якогось “папіка”. Але рідко. Зазвичай чоловіки приходили в такі заклади у справі або швидко поїсти. Мало хто хотів зв’язуватися з “тарілочницями” на кшталт Орини та її компанії.

Міла випила склянку води, щоб заспокоїтися. За нетривалий, але насичений досвідом час роботи в ресторанному бізнесі в неї бувало всяке. Але саме сьогодні вона розхвилювалася.

Травма дитинства, втрата матері півроку тому… Усе це спливло і загрожувало вилитися сльозами. Але їй не можна було дозволяти собі слабкість. Не тут.

– Замовлення за п’ятий стіл. Велике прохання швидше, – сказала вона кухарю. – Там мої друзі.

– Зробимо, Міло Сергіївно. Усе буде за найкращим розрядом. Я особисто можу винести страви гостям.

– О, це буде чудово. Дякую.

Міла пішла і зайнялася своїми справами.

До гостей вона більше не хотіла виходити, але по камерах могла бачити все, що відбувалося в залі.

Дівчата ж активно обговорювали шкільні роки і згадували те, як гнобили “подружку”.

– Пам’ятаєш, на випускному вона прийшла в сукні наче зі сміттєвого пакета? – нагадала Орина.

– Ага. І з відрізаним волоссям!

– До речі, навіщо вона постриглася? Чого-чого, а вже волосся в неї гарне, – тихо сказала одна з подруг, Катя.

– Ти так і не зрозуміла? Діана їй жуйку приклеїла напередодні випускного!

– Та ну?! – дівчата подивилися на подругу.

– Ну так. Була справа. А чого вона до мого хлопця підкочувала?!

– Ну якщо бути чесною, то це Кирило до неї сам…

– Катерино, я чогось не зрозуміла, ти взагалі за кого?! – Орина і Діана подивилися на подружку зі злістю. – Кирило, взагалі-то, потім про неї гидоти говорив і до мене повернувся!

– Гаразд, проїхали. – Відмахнулася Катя. Їй принесли напої. А слідом вийшов шеф-кухар і, посміхаючись, поставив на стіл суп із краба.

– Сподіваюся, це їстівне, – пробурмотіла Орина. Їй чомусь було неприємно, що до них вийшов сам шеф. – І де взагалі наша офіціантка? Чому вона не приходить дізнатися, як у нас справи?

– Ваш стіл обслуговує Іван. Він щойно приносив вам напої… – нагадав шеф. – Але я можу покликати вашу подругу.

– Мілку? Вона зовсім не подруга. Так… Але покличте.

Орина зачерпнула суп і скривилася.

– Що? У мене смачно… якщо чесно, – прошепотіла Катя.

– Та що ти кажеш! Схоже на юшку з найдешевшої риби! – голосно сказала Діана, вкотре привертаючи увагу столика поруч. Чоловіки обговорювали важливу угоду і сподівалися, що в дорогому ресторані буде відповідна публіка.

– Шановний, можна вас попросити, пересадити нас подалі від цих жінок? – запитав бізнесмен, звернувшись до офіціанта.

– Так, звісно.

Діана й Орина переглянулися.

– Теж мені… Ну й чешіть! – процідила Орина, проводжаючи поглядом чоловіків. Полювання не вдалося, отже, потрібно відігратися на Мілі.

– А! Дивіться! У супі волосся! Терміново кухаря до мене! – Діана скорчила незадоволене обличчя і полізла рукою в тарілку до Каті.

– Ти чого твориш?! Не було ніякої волосини! – Катерина зблідла. Їй сподобався суп, і вона хотіла його доїсти. Але в Діани був інший план.

– Терміново! Санепідемстанцію сюди! Це волосся вашої офіціантки! Вона спеціально його підсунула! Ми більше не будемо нічого у вас їсти! Я вимагаю, щоб Мілу звільнили! Негайно! Запросіть власника ресторану! – кричала Діана, трясучи волоссям.

– Шановні, прошу вас заспокоїтися. На нашій кухні стерильна чистота, а Міла Сергіївна не торкалася вашого обіду.

– Нічого не знаю! Це її волосся! Бачите! Воно світле!

– Міла Сергіївна вже не блондинка. Вона перефарбувалася, – сказав наляканий офіціант, який прибіг до столика.

Дівиці переглянулися. Вони не помітили, що волосся Міли було прибране під широкий ободок.

– У нас у ресторані встановлені камери. Зараз з’ясуємо, як це волосся потрапило в суп. Не хвилюйтеся, – сухо сказав адміністратор. На щастя, у післяобідній час у ресторані було не так багато народу, і скандал обійшов стороною заклад.

– Не треба камери. Я впевнена, що це ваша вина! – Діана спалахнула, нервово погладжуючи біляву шевелюру.

– Це ти підкинула мені в тарілку своє волосся… – Катя сказала тихо, але Орина почула.

– Діано?

– Перестаньте! – шикнула Діана.

– Нас оштрафують…

– Мовчи!

– Дівчата, ми ознайомилися із записами камер. Видно, що волосся ваше. Це навмисне нанесення шкоди і збиток репутації закладу. Ми можемо звернутися в поліцію… – сказав адміністратор. Він говорив ввічливо, але Діана розуміла, що ситуація неприємна.

– Я випадково. Я не знала… – прошепотіла вона, шукаючи підтримку в подруг.

– Не знаю. Я взагалі ні до чого! – Орина схопила сумку і спробувала піти.

– Вам доведеться оплатити вечерю.

– Ваша офіціантка говорила…

– Міла Сергіївна – не офіціантка. Вона наш власник ресторану.

– Що?! – хором запитали дівчата. – Та ви жартуєте!

– Ні. Вона особисто обслуговувала вас як важливих гостей.

– Покличте її! Ми з нею самі розберемося.

Міла бачила метушню і вирішила втрутитися, вийшовши в зал. Їй не хотілося, щоб інші гості страждали через нахабних дівчат.

– Ти все підлаштувала?! – зло запитала Орина, дивлячись на Мілу.

– Я? Ні, я просто хотіла бути людяною і гостинною. Але з вами це не працює. Я можу викликати поліцію і змусити вас заплатити… за все. Але я вважатиму за краще просто вас вигнати, – твердо сказала Міла.

Діана стиснула зуби.

– Можете йти. Але більше в мій ресторан вас не пустять. Як і в інші заклади нашої мережі, а їх по місту чимало.

– Гадюка… – процідила Орина. Вони з Діаною швидко вискочили з-за столу.

– Міл… Суп смачний був. Мені шкода… Чесно. І… Вибач, – Катерина подивилася на Мілу з провиною в очах. – Ти молодець.

Міла не відповіла. Вона дивилася на розчарованих дівчат, які стояли на вулиці й сперечалися, хто оплатить таксі, і їй стало їх шкода.Спеціально для сайту Stories

– Міло Сергіївно, чому ви відразу їх не виставили? – тихо запитав адміністратор.

– Клієнт завжди правий. Ну майже завжди… – сказала Міла. Вона б сказала йому ще багато чого, але в цей момент її телефон задзвонив.

“Коханий чоловік”.

– Так, любий? Уже виїжджаю. Чекай.

– Дякую, хлопці. Я на відкриття нового ресторану. Вам чудової зміни. І принесіть гостям комплементи від мене. Хочу, щоб усі залишилися задоволені.

– Звичайно, Міло Сергіївно.

Вона поїхала з посмішкою. Ситуація з дівицями незабаром забулася, і попереду було стільки нового і чудового, а головне, коханий чоловік, з яким вона познайомилася в престижному університеті.

Саме його родина допомогла Мілі відкрити перший ресторан, який швидко перетворився на успішну популярну мережу.

Не дарма вона добре вчилася. Ох, не дарма