– Льоша, та скільки можна?! – Таня злісно шпурнула в чоловіка шкарпетки, що валялися на підлозі.

Олексій лише зітхнув, продовжуючи спокійно збиратися.

– Ну, невже важко в кошик з брудною білизною донести? Я й так цю квартиру кожні вихідні натираю, бо ви за тиждень її на хлів перетворюєте, а ти не можеш хоч трохи мені допомогти?

– Ну, що ти бурчиш? – спокійно спитав Олексій. – Приберу я, Таня.

– Прибере він… Тобі легко говорити, зараз на весь день на свою рибалку вирушаєш! А я тут, готуй, прибирай! Може, я теж хотіла б кудись поїхати!

– Поїхали зі мною…

Таня стиснула кулаки. Вона зараз так злилася, хоч і сама не розуміла, чому. Втомилася, мабуть. Хотілося якоїсь допомоги. А чоловік знову на свою рибалку вмотує, залишає її одну із сином.

– Льоша, я не на річку до кліщів хочу! Я хочу у нормальну відпустку!

– З’їздимо, Таню, – усміхнувся чоловік.

І ця посмішка тільки більше розлютила Тетяну. Вона щось буркнула, а потім згадала про суп, що на плиті вариться. І від гріха подалі пішла на кухню.

Напевно, її найбільше злив спокій чоловіка. Вона вічно про щось хвилюється. Он, суп варить, щоб сина нагодувати. Хоча син із друзями пішов м’яч на поле ганяти, не факт, що він і обідати прийде.

Та й самій Тані, мабуть, хотілося б кудись поїхати. Мати якийсь свій душник, як рибалка у Льоші. Та й чоловік би її точно відпустив. Та куди? Немає в неї жодних захоплень. Та і як їх мати, якщо бігаєш по всій квартирі у вихідні. А у будні працюєш.

– Не забудь викинути сміття! – Гукнула Таня.

Льоша гримів своїми вудками, і нічого не чув.Вона зі злістю вимкнула суп, дістав сміттєвий пакет із відра і віднесла до передпокою.

– Сміття викинути не забудь! – гаркнула вона голосніше.

– Звісно, ​​Таню. А ти не бачила… А знайшов!

Таня похитала головою. Таке почуття, що Льоша не від цього світу. І це дуже сильно її злить.

– Я ввечері повернуся, – крикнув він із передпокою.

– Та хоч взагалі зі своєї риболовлі не повертайся, – буркнула вона собі під ніс, – тобі там, мабуть, краще, ніж удома. Ще б пак, риби, на відміну від мене, мовчать.

Стукнули двері, і Таня вийшла до передпокою. Звичайно, сміттєвий пакет стояв на місці. Видно, Льоша просто через нього переступив.

І найцікавіше те, що Таня знала, що він не спеціально. Просто в нього таке мислення: якщо зосереджений на чомусь, то решту навіть не помічає. Ось і зараз усі думки про рибалку. А домашні проблеми він із радістю дружині залишить.

Таня намагалася заспокоїтись, але злість так і вирувала. Хотіла навіть подзвонити йому, та сказати, щоб він повернувся і викинув цей чортовий пакет на смітник. Але, на щастя, вистачило мізків цього не робити.

Таня й сама розуміла, що у свої тридцять сім перетворилася на стару, буркотливу бабку. Не зовні, з цим усе гаразд. Вона навіть на свій вік не виглядає.

Але ось усередині сидить та злісна, буркотлива бабуся, яка лає все і всіх навколо. І чоловікові дістається, і синові. А нещодавно вона зловила себе на тому, як обговорює зі старенькою сусідкою політику!

І як це сталося? Напевно, треба якось струснутись. Може, й справді завести собі хобі? Та ось яке? Чомусь на думку лізло лише в’язання, і Таня навіть головою струснула. І яка бабуся її покусала?

Звісно, ​​син не прийшов обідати. Не до їжі йому, коли весна вступила у свої права, і на вулиці стало тепло. Напевно, з пацанами якихось чипсів-сухариків поїв.

Зазвичай Таня його лає через відсутність нормального обіду, але сьогодні навіть була рада, що залишилася сама. Хотілося якось видихнути, подумати, як далі жити.

Адже з цим щось треба робити, а інакше їхній шлюб полетить у прірву. І в цьому здебільшого буде провина Тані. Льоша справді нічого поганого не робить. Щоправда, і хорошого від нього мало.

Син прийшов тільки надвечір. На той момент Таня вже трохи заспокоїлася і готувала вечерю своїм чоловікам.

О сьомій годині вона зателефонувала чоловіку, щоб дізнатися, о котрій він приїде. Якщо скоро, то зачекає на нього, поїсть разом з ним. Потрібно хоч якось проводити час разом.

Але телефон Льоші було вимкнено. Таке було не вперше. То він зарядити забуде, то він зв’язок не ловить. Буркнувши собі під ніс лайку, Таня пішла їсти на самоті.

За годину Олексій так і не з’явився, і тоді жінка спробувала знову до нього додзвонитися. Але результат був той самий.

– Ти отримаєш у мене, коли приїдеш, – пробурмотіла вона. Скільки разів вона говорила чоловікові, щоб подивився на телефон. І щоразу одне й те саме. І коли через десять хвилин ожив її мобільний, Таня навіть взяла його в руки з якоюсь зловтіхою. Нині вона душу відведе!

Але дзвонив не Льоша, дзвонив його брат:
– Привіт, Таню. Я щось до Льошки додзвонитися не можу, де він?

– Де-де? На рибалці! Сама йому додзвонитися не можу!

– А куди він поїхав? – якось насторожено спитав Сергій.

– Звідки я знаю!

Таня раптом зрозуміла, що навіть не знає, куди поїхав її чоловік. І, якщо що, вона навіть нічого й сказати не зможе. Можливо, Льоша навіть казав, куди він поїхав, та хіба Таня слухала.

– А чи не міг він на озеро поїхати?

– Сергію, та не знаю я! А що сталося?

Хвилювання піднялося в душі в Тані. Дивно, що брат чоловіка ставить їй якісь навідні питання.

– Ти тільки не хвилюйся, гаразд… Він сам поїхав?

– Ніби так. Сергію, що трапилося?

– Ти тільки не хвилюйся, – повторив брат Льоші. – Просто сьогодні на нашому озері потонув якийсь рибалка, документів при ньому не було…Зрозуміло, що їх там безліч, а Льоша казав, що хоче на озеро поїхати…

Та Таня вже не слухала. Вона щось пробурмотіла та відключилася. А потім полізла читати в інтернеті місцеві новини.

Так, справді, була така подія, буквально годину тому виклали новину. І, головне, жодної конкретики! Але вік чоловіка і статура підходила під його опис.

Таня знову спробувала зателефонувати до Льоші, але телефон також був вимкнений. І тут їй стало страшно!

Вона ніколи не молилася. Та й не вірила вона у Бога. Але зараз чомусь захотілося звернутися саме до нього.

Тремтячими руками вона набрала номер поліції, почала випитувати все, що пов’язано з цією трагедією. Її кілька разів перемикали, і кожна хвилина очікування коштувала Тані одного сивого волосся на голові.

Вона хотіла дізнатися хоч щось. Але скрізь від неї відмахувалися, мовляв, поки все з’ясовується, ми вам подзвонимо, якщо що. Напевно, не сама вона зараз наводила паніку.

Безперечно, шкода тієї людини, що загинула, але Таня егоїстично хотіла вірити, що вона її не знає.

Таня сподівалася, що їй так і не надійде від них дзвінок. Тому що повідомлятимуть вони комусь іншому. Але що більше минало часу, то сильніше вона себе накручувала.

І коли в її руках ожив телефон, Таня здригнулася. З жахом глянула на нього, і одразу ж, як від серця відлягло. Дзвонив Льоша.

Вона тремтячими руками прийняла дзвінок, боячись, що це не він, а просто хтось з його телефону. Але то був її чоловік.

Коли вона почула такий рідний голос, то просто не змогла стримати ридання. Весь той жах, який вона зазнала, потихеньку відступав. А замість нього в голові билася думка «Живий!».

Льоша навіть не розумів, що сталося. І сам злякався, думав, що щось удома сталося. І коли Таня знову змогла говорити, пояснила, в чому причина її сліз, у нього від серця відлягло.

– Таня, ну як би я втопився? Я ж із берега. Я ж сьогодні навіть човен не брав.

Та Таня, на свій сором, навіть не знала, з чим поїхав її чоловік. А все тому, що злилася на нього. Вважай, через якусь нісенітницю.

І коли Льоша повернувся додому, Таня так до кінця й не відійшла. Боялася, що кошмар стане дійсністю. І варто було йому увійти в будинок, як вона відразу міцно обійняла його. Взагалі давно вона його не обіймала, а дарма. Адже ніколи не знаєш, коли це буде зроблено востаннє.

Олексій теж обійняв свою дружину, намагаючись її заспокоїти.

– Вибач, надалі буду акуратніший з телефоном, стежитиму за зарядом. І я згадав, що вранці забув сміття викинути. Ти вже не злись… Давай зараз схожу?

– Ну ні, – буркнула Таня, – нікуди не хочу тебе пускати. Завтра викинеш.

Таня нагодувала чоловіка вечерею і з усмішкою спостерігала, як він їсть.

Як же вона його справді любить! Просто ніби вже й забула про це. Вона думала про те, що їй потрібен струс, і ось він трапився.

Саме життя нагадало їй про те, наскільки важливо цінувати своїх близьких, як важливо помічати хороше і не звертати увагу на якісь дрібниці.

Адже що таке забуте сміття? Це нісенітниця. Куди важливіше обійми під час зустрічі. І ось про них не варто забувати. Ви з цим згодні?

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? ставте вподобайки.