Так склалося, що ще з дитинства мене весь час порівнювали з моєю двоюрідною сестрою. І, природно, ставили її мені в приклад, а я мала наслідувати її.
І мене це втомило так, що я Ольгу бачити не могла і чути не хотіла.
– Ольга розумниця у нас така, – нахвалював бабуся, – щороку грамоти похвальні приносить додому, – відмінниця, посидюща така, старанна, не те, що ти! Четвірку свою з алгебри, так і не можеш виправити, а про навчання загалом, то й сказати нічого.
– Оля наша по дому все робити вміє, – говорила мама, – днями твоя тітка Ганна мене пирогом пригощала, Ольга сама їх напекла, а ти без нагадувань і посуд за собою не помиєш ніколи.
– Оля документи подала на економічний, – говорив тато, – дуже хороша та перспективна професія в наші дні, гроші гарні буде заробляти, а ти ким будеш? Журналісткою, якісь мемуари писати?
Час минав, ми з Ольгою закінчували інститути. Мене запросили в газету, а сестра зі своєю економічною освітою влаштувалася менеджером в якийсь офіс.
– Ось у людини робота, – заздрила мама, – папірці перекладає, а ти бігаєш з одного краю країни на інший за якісь копійки!
А потім я купила собі квартиру в кредит і з’їхала від батьків. У 23 роки, тільки, щоб не чути більше про Олю.
Незабаром, незважаючи на виплати по кредиту, які я завжди вчасно виплачувала, я і машину собі придбала, стару, правда, але все ж, тепер я сама за рулем їздила, стала вже зовсім незалежною.
Потім я їздила вже по закордонних відрядженнях, заодно підробляла в різних видавництвах, а, буваючи у своїх батьків в гостях, вислуховувала новини про життя своєї сестри Ольги.
Їй мама з татом за безпосередньої участі бабусі, купили однокімнатну квартиру, щоб вона мала своє власне житло.
У 25 років сестра вийшла заміж, приблизно в той же час її фірма збанкрутувала, а Ольга не стала шукати іншу роботу, адже вона вже чекала дитину і ось-ось мала стати мамою.
– Правильно вона все в житті робить, – не втомлювалися говорити родичі, – в 26 років пора ставати матір’ю, жінка повинна бути заміжня. А ти зі своєю свободою і незалежністю, в старості залишишся одна, нікому й чашку води буде тобі подати.
А потім Ольга відразу ж народила другу дитину і бабуся тихо переписала на неї свою двокімнатну квартиру, а сама пішла жити в однокімнатну квартиру Ольги. А, коли моя сестра вже чекала на третю дитину, її чоловік залишив.
Їй було 32, як і мені, у неї ось-ось народиться третя, а на життя залишилися лише аліменти. А я виплатила свій кредит на квартиру і двічі поміняла власну машину на новішу і дорогу модель.
– Слухай, – зателефонувала одного разу бабуся мені, коли я виставила другу машину на продаж, – я тут подумала, віддала б ти Ользі свою машину, а собі ще купиш.
Я навіть не могла повірити, що бабуся таке може колись мені сказати. З якого дива?
– З якого дива, – кажу, – я буду двоюрідній сестрі робити такі подарунки, це що сукня якась? Та й не можу я без автомобіля, мені працювати треба, я маю бути завжди швидка, я цю продаю, а беру у знайомого відразу наступну, грошей у мене відкладено тільки на доплату.
– Сестрі твоїй зараз непросто, – каже бабуся, – їй допомогти треба, вона недавно третю дитину народила, їй машина потрібніше. Їй діточок возити треба, кого в школу, кого в поліклініку, кого на гуртки різні. А ти ж одна.
– Бабусю, – відповідаю терпляче, – я не буду дарувати сестрі такі подарунки. Я все в житті досягла сама, мені квартир ніхто не дарував і ніхто мені й копійкою не допоміг, коли бували часи, що й мені було важко. А Ользі самій варто було думати краще, коли вона ставала мамою.
Бабуся сказала, що в мене совісті немає і я невдячна людина. А дякувати я повинна була кому? Бабусю, яка виділила з нас двох улюбленицю і спочатку одну квартиру їй допомогла купити, потім другу залишила? Або Ольгу, яка постійно усім скаржиться на свою непросту долю, і просить грошей у родичів?
А потім мені ще й сама Ольга подзвонила.
– Привіт, сестро, я чула, що ти машину продаєш? Віддай її мені, моїм діткам дуже потрібно. А я розрахуюся з тобою поступово, коли на роботу вийду. Частинами буду віддавати. Це ж діточки, як ти не розумієш. Для них потрібно жити і все для них робити! Це твої племінники, ти повинна про них подбати, раз своїх дітей у тебе немає.
Що я повинна двоюрідним племінникам? І ще. Яка робота? Через три роки, та ще й невідомо, чи зможе Ольга нормально влаштуватися після третього декрету поспіль. І як вона з трьома малими дітьми зможе працювати?
Відмовила я сестрі, знову все детально пояснивши. Тут навіть мама моя обурилася тому, що родичі щось у мене просять.
Моя мама дуже добре завжди ставилася до Ольги, але коли бабуся їй залишила свою квартиру, то мамі теж це дуже не сподобалося.
– Тітка твоя дзвонила. Посперечалася я з нею через твою машину. Ми з батьком теж допомагали грішми, коли Ользі однокімнатну квартиру купували, так нам борги досі віддають.
Тітка моя і мені зателефонувала:
– І не соромно тобі, – говорила вона мені так впевнено, – відмовляти багатодітній матусі? Своїх дітей немає, за сестру раділа б. У тебе все одно дітей ніколи не буле!
Я поклала телефон і більше ніколи не беру його, коли мені телефонує хтось з родини, крім батьків.
І ні, я нікому нічого не винна. Мій вибір – кар’єра, а потім діти. Ольга обрала своє. Яке я маю відношення до її дітей, чому я маю їх годувати?
