У мене підростає троє малюків. Так сталося, що виховую я дітей одна, чоловік загинув на роботі. Квартира у мене є, але доходу ніякого, так як я до сих пір в декреті. Дитячої допомоги не вистачає, адже треба і дітей годувати, і комуналку оплачувати.
Брат спочатку мені допомагав, але потім одружився, тепер свою сім’ю ледве тягне.
Мені довелося вийти на роботу. Зарплата невелика, але іншого варіанту у мене немає. Я думала відмовитися від садочка, щоб знизити витрати, та й мама моя на пенсії – могла б за онуками доглянути. Але вона мені відмовила. Як з’ясувалося, вона хоче жити для себе, немає бажання няньчитися з онуками.
Вона каже, що нічим мені не зобов’язана, та й здоров’я її підводить. Мовляв, вона мене сама виростила, і я повинна тільки на свої сили розраховувати. Мама твердить, що вона не може терпіти дитячий крик, у неї піднімається тиск і болить голова.
Я ж небагато прошу, мені просто треба вийти на роботу, вона ж фінансами теж допомагати не хоче.
Свекруха пішла мені назустріч, кілька разів на тиждень вона доглядає за дітьми. Старші діти вже й звикли до неї, мою маму і бабусею не вважають. Вона тепер заявляє мені, що прикро їй, що онуки не радіють її приходу.
Одного разу я говорила з нею по телефону, і вона запросила в гості, я відразу ж повідомила дітям, у відповідь почула:
– Ні, давай вдома залишимося! У неї нудно, поїхали до іншої бабусі!
Мама зробила вигляд, що не розчула, мабуть, слів не змогла підібрати. Але з того моменту вона постійно навідується до нас, балує онуків подарунками і забирає їх на вихідні. Зараз я можу спокійно працювати, адже мама з задоволенням няньчиться з пацанами.
