У моєї сусідка Наталі була звичайнісінька сім’я – чоловік та дві донечки.
Жили вони в невеличкому селі.
Грошей у сім’ї особливо не було.
Хоч і мали вони своє чимале господарство, але грошей не вистачало, особливо, на життя, ще й діти росли, яких потрібно було ставити на ноги, адже скоро школу закінчать дівчата.
Скільки не старалася Наталка з чоловіком Миколою, але якісь накопичення відкласти так і не вдавалося.
Якось ввечері Наталя розмовляла з Миколою про їх непросте життя і вони вирішили, що було б непогано, якби вона поїхала працювати за кордон, люди з їх сила на заробітках заробляють чимало грошей.
Вибір обох припав тоді на Італію, адже там уже мали знайомих, які працювали чимало років там.
У самої Наталки там багато років працювала подруга, тому перший час вона жінці дуже добре допомагала.
Спочатку Наталя хвилювалася, адже їхала в невідомість, це чужа країна, чужа мова, чужі звичаї та правила.
Моя сусідка тоді ще не знала, як складеться її доля, в яку сім’ю вона потрапить.
Але завдяки долі і допомозі своєї подруги, Наталя потрапила до хороших людей, тай їй було добре, праця не дуже важка і гарно платили за роботу.
Правда у неї було багато обов’язків та роботи в тій сім’ї.
За день вона втомилася так, що відразу засинала ввечері.
Їй була виділена невелика кімнатка, де вона могла відпочивати після важкої роботи.
Непрості часи настали, коли у господарів народилася третя дитина.
Наталя допомагала, як могла.
Своїх же двох виховала, тому знала, як маленькими дітками поводитися.
Вона і готувала їм, і няньчилася та гуляла з ними, більше часу віддавала вже саме дітям, а не господарству.
А господарі, зі свого боку, добре ствилися до своєї робітниці і добре їй платили за це.
Практично всі зароблені гроші Наталя надсилала додому.
Завдяки цим грошам дві дочки вивчилися в хорошому університеті і отримали гідну освіту.
Старша дочка згодом відгуляла пишне весілля і купила собі квартиру за мамині гроші, молодша теж відкладала собі на житло з тих грошей, які надсилала мама.
Сам Микола, завдяки праці своєї дружини, зробив в будинку, який офіційно належав йому, гарний ремонт.
Згодом апетити чоловіка росли, з часом ставали все більші і більші.
Він захотів трактора, сказав, що за допомогою нього зможе і в селі гарно заробляти, ораати, садити городи, а попит в селі на це є, ще й платять гарні гроші.
Наталя ще залишилася на заробітках, щоб ще й на трактор заробити.
Через два місяці молодша дочка повідомила, що збирається заміж.
Наталя зрозуміла, що настав час піти у відпустку і погуляти на весіллі дочки.
Випросила у господині один місяць відпустки і відправилася на батьківщину, нікому нічого не сказавши про свій приїзд.
Дорога додому видалася заробітчанці вічністю, не могла чекати, коли переступить поріг рідного дому.
Коли вона побачила рідні краї, своє таке рідне село, очі стали вологими.
Сусідка так скучила за Україною, своїм селом, людьми в селі і своєю родиною.
Підійшовши до будинку, жінка його не впізнала.
Чоловік замінив ворота, купив дорогий шифер на дах. З боку будинок виглядав багато та красиво. Біля будинку росли гарні квіти.
З сусідніми будинками його було не порівняти.
Напевно, то мої дочки виростили квіти, ото справжні господині, думала ідучи жінка.
Відкривши хвіртку, на порозі будинку Наталя побачила незнайому молоду жінку в домашньому халаті.
– Хто вам потрібен? Ви до кого прийшли? Я вас не знаю, – запитала вона незнайомку.
– Це мій дім, – тихо від несподіванки мовила Наталка.
– Не може бути такого. Це будинок мого чоловіка. Ми в цивільному шлюбі давно живемо, він мені говорив, що колишня дружина залишила його, поїхала на заробітки, більше й не дзвонила, казав, що в неї там своя сім’я, це й сусіди всі знають, це правда, – відповіла здивовано жінка.
В цей час з-за будинку вийшов чоловік Наталки.
Сказав, що все пояснить зараз їй.
Наталя пам’ятає лише, як присіла на лавці і все.
– Ти пробач мені, я думала він правду говорить, що ти залишила його і дітей, він казав, що ти ніколи йому не дзвонила, він неправду мені говорив. Через 30 хвилин мене не буде в цьому будинку, – сказала незнайомка, втираючи вологі очі, пішла збирати речі.
А чоловік Наталі швиденько зібрався і поїхав в місто до дочок.
– Тобі не потрібно нікуди йти. Я тут не маю наміру залишатися. У мне тепер немає ні чоловіка, ні дітей, ні будинку, ця хата належить йому, – сказала Наталя тій жінці.
Наталя ледве йшла до літньої матері.
Ось так закінчилися її італійські заробітки моєї сусідки.
А найприкріше, що Микола дійсно усім розповідав, що дружина йому не дзвонить, поїхала і не повертається додому, а ми вірили усі йому, шкодували його.
Лише тепер дізналися правду, прикро за Наталю. Але хіба тут вже щось зміниш?
В гонитві за грошима вона втратила все: чоловіка, дочок та рідний дім. Лише старенька мама її чекає.
От що ділі робити, як бути тут?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
