Ви, звичайно, помічали, що люди, коли вони лаються, розмовляють на підвищених тонах.
Іноді навіть на занадто підвищених. “Але чому це відбувається?”- ось з таким питанням один мудрець звернувся одного разу до своїх послідовників.
Цікаво, що ніхто з послідовників, які вчилися у цього мудреця, не зміг відразу дати відповідь. Питання повалило всіх в глибокі роздуми, і лише після тривалого часу, один з учнів припустив, що люди просто втрачають над собою контроль, нервують, і, самі того не усвідомлюючи, переходять на гучну розмову, або навіть на крик.
– Але який у цьому сенс? — стояв на своєму мудрець, — навіщо витрачати сили на крик, якщо людина знаходиться так близько, що цілком в змозі розчути твій Шепіт?
Ніхто не зміг цього пояснити. Тоді мудрець пояснив все сам:
– Хіба ви не помічали — – почав він, що людина, з якою ми сваримося, стає нам чужою? Нехай не назавжди, а тільки на час сварки, але до тих пір, поки ми не знайдемо з нею спільної мови, поки не розставимо все по місцях, вона здається нам, мало не сторонньою?
– Учні згідно закивали: так, дійсно, адже так воно і є!
– А як ви думаєте, чому так відбувається? — Продовжував мудрець, — та тому — що коли ми ображаємося на людину, або, коли вона ображається на нас, наші душі тікають один від одного! І люди вже дивляться один на одного, немов здалеку. А що потрібно зробити, щоб людина, яка знаходиться далеко від вас, вас все-таки почула? Правильно! Потрібно кричати! Ось вони і кричать!
Тут мудрець хитро посміхнувся:
– А, до речі, ви звертали увагу на те, як розмовляють один з одним закохані?
І тут вже його послідовники дружно закивали:
– Так, так, дійсно! Закохані говорять пошепки, іноді навіть вони взагалі спілкуються без єдиного слова — тільки поглядами!
– І це, — підвів мудрець підсумок, — свідчить якраз про те, наскільки близькі їхні душі. Пам’ятайте про це, і не віддаляйтеся від тих, кого любите. Інакше — якщо піти від кого-небудь дуже далеко — можна, адже і не повернутися…
