Мій дід говорив:
Кожен повинен щось залишити після себе. Сина, або книгу, або картину, збудований тобою будинок або хоча б зведену з цегли стіну, або зшиту тобою пару черевиків, або сад, посаджений твоїми руками.
Щось, чого за життя торкалися твої пальці, в чому після смерті знайде притулок твоя Душа. Люди будуть дивитися на вирощене тобою дерево або квітку, і в цю хвилину ти будеш живий.
Мій дід говорив:
Не важливо, що саме ти робиш, важливо, щоб все, до чого ти торкаєшся, змінювало форму, ставало не таким як раніше, щоб в ньому залишалася частка тебе самого.
У цьому різниця між людиною,що просто стриже траву на галявині, і справжнім садівником, – говорив мені дід. – Перший пройде, і його як не бувало, а садівник буде жити не одне покоління.
© Рей Бредбері
