Це сталося, коли мені було всьо чотирнадцять років.
Я поверталася додому на тролейбусі, але у мене не було з собою проїзного квитка. Не дивно, що при одному вигляді контролерів я запанікувала. Раптом якийсь незнайомець сунув мені в руку квиток і вийшов. Мабуть, він помітив як я розгубилася і розхвилювалася.
Зрештою протягом життя мені зустрічалися різні люди.
Одні вдавали праведників, ходили до церкви і дотримувалися посту, але при першій нагоді вони були готові штовхнути того, хто затримує чергу до причастя.
Інші на вигляд були грішниками, які багато п’ють і ведуть розгульний спосіб життя. Проте вони не можуть пройти повз кволу тварину, яка потребує допомоги.
Були й треті. Вони жили в далеких селах, були відірвані від цивілізації, неосвічені і недалекі. Проте після розмови з ними тобі хочеться вклонитися перед їхньою добротою й мудрістю.
Як важливо вміти бути людиною, незважаючи на зовнішні обставини…
Вчіться бути безкорисливими та милосердними. Не засуджуйте, а проявляйте розуміння. Не вдавайтеся до помсти, а простягайте руку допомоги.
Інколи потрібно радіти тому, що є, а не мріяти про щось більше, краще, досконаліше.
Будьте вдячними за все, що відбувається у вашому житті. Дякуйте за кожну прожиту мить та можливість.
