– Смачно? – свекруха вистрибнула переді мною, наче чорт із ладану. – Подобається тобі моє приготування?

– Непогано, непогано, – закивала я, насилу ковтаючи пересолений борщ.

Анастасія Петрівна зворушено усміхнулася, пишаючись собою і тим, як вона стала в пригоді в нашому будинку.

Жінка приїхала до сина з однією метою: залишитися, проте говорити про свої плани поки що не збиралася.

Я запідозрила недобре, коли запитала Анастасію Петрівну, на скільки днів та приїхала. Її ухильна відповідь змусила мене нервувати. Щойно чоловік повернувся з роботи, я поділилася з ним своїми сумнівами.

– Свекруха вже два тижні живе. За двадцять днів приїжджає моя мама, – нагадала я чоловікові.

Зваживши на мої слова, Олексій увійшов на кухню і сів за стіл. У цей момент свекруха щось готувала, стоячи біля плити.

– Зараз плов буде готовий, – радісно потираючи руки, промовила вона. – Мені здається, що рис несолоний, – додала вона із задумливим виглядом. – Треба ще підсолити!

– Мамо, ти у нас уже два тижні перебуваєш, коли додому поїдеш? – у лоб запитав чоловік.

– Я навіть поки що не думала про це, – ухилилася вона від відповіді.

– Зворотні квитки не купувала? – уточнив у матері Олексій.

– Ні. Навіщо? Не думаю, що всі розберуть, – вона видавила із себе награну усмішку. – Чи ти мене вже додому женеш?

– Та я що?! Просто теща незабаром приїде. Місця всім не вистачить, – натякнув чоловік. – Ти ж не попередила, що надовго приїхала.

– Ой, сваха приїде?! Та ти що? Я її сто років не бачила. Дуже гарна новина! – заплескала вона в долоні. – Думаю, що ми з нею в одній кімнаті помістимося.

Олексій у відповідь усміхнувся і розгублено знизав плечима. Відповіді на своє запитання він так і не отримав, про що поспішив мене повідомити.

– Вона все ще збирається стирчати у нас? – здивувалася я. – Тобі не здається, що Анастасія Петрівна щось від нас приховує?

– Ні. Та й що мати може приховувати? – байдуже відповів чоловік.

– Вона так на довго ніколи в нас не залишалася, – заперечила я. – Ти б таки натиснув на неї. Та і я не винесу їх двох одразу. Мама почне недосолювати, а твоя, навпаки, просто сіллю нас годує.

Олексій ще зробив кілька спроб з’ясувати у матері мету візиту, але вона так і не дала йому відповіді.
Не витримавши, я ухвалила рішення про те, що сама поговорить зі свекрухою.

Однак вона ухилялася від прямої відповіді, тому я не витримала і зірвалася.

– Чому ви ходите кругом та навколо. Може, вже скажете, чому на стільки до нас приїхали? Що сталося?

– Та просто так. Скучила я за вами, от і приїхала, – відвела очі у бік Анастасія Петрівна. – Чим мене розпитувати, краще їсти сідай! Я деруни приготувала.

Я з розчарованим обличчям присіла до столу. Розговорити свекруху виявилося не так уже й просто.
За тиждень до приїзду матері я виявила у поштовій скриньці листа, на ім’я Анастасії Петрівни.

Я здивовано покрутила його в руках і занесла до квартири. Мені здався дуже дивним той факт, що тепер листи свекрухи надходять на нашу адресу.

Питання, щодо цього, я адресувала матері чоловіка. Анастасія Петрівна одразу ж занервувала і почала безглуздо посміхатися.

– Чому листи, адресовані вам, надходять нам? – насупила я брови. – У мене складається таке відчуття, що ви приїхали до нас назовсім. Недарма я звернула увагу на ваш величезний багаж.

Анастасія Петрівна незграбно бухнулася на стілець і, склавши руки на коліна, стурбовано зітхнула.

– Ну так, ти в усьому мала рацію! Назовсім я до вас приїхала, – приголомшила мене вона. – Я квартиру продала і до вас рвонула. Нема чого мені одній там робити. Будемо разом жити!

– Ви обидва працюєте, ніколи займатися господарством, а в мене часу достатньо. Я ж тебе вже три тижні рятую. Прийдеш із роботи, а вдома чисто і є що поїсти.

– Тільки скоро від вашої їжі у мене обидві нирки відмовлять, – пробурчала я. – Я взагалі не розумію, чому ви у нас дозволу не спитали? Коли ви збиралися повідомити нас? Судячи з вашої поведінки, не раніше, ніж через пів року?

Анастасія Петрівна задумливо похитала головою. Мої слова їй не сподобалися. Я цілком ясно дала зрозуміти свекрусі, що її сюрприз я не оцінила.

– Ви добре вигадали, хто так взагалі робить?! Приїхали до нас із речами й мовчіте у ганчірочку, ніби це ніяк не впливає на наше з Льошею життя! – обурено прокричала я.

– А хіба якось впливає? – Анастасія Петрівна здивовано подивилася на мене.

– У нас двокімнатна, в якій ми збиралися жити тільки вдвох із чоловіком! – впевнено заявила я. – Зважаючи на все, Олексій теж не в курсі вашого сюрпризу?

– Ні, я ще йому нічого не казала. Хіба це така негайна новина? – байдуже знизала плечима свекруха. – Не думаю, що мій син буде проти того, щоб я мешкала з вами. Це ти якогось біса встала дибки!

– Моя присутність зовсім нічого не змінює у вашому житті. Коли сваха приїжджатиме в гості, ми будемо з нею тулитися в одній кімнаті.

– Не бачу взагалі жодних проблем. Та у вашій квартирі ще семеро людей помістяться!

Я дивилася на Анастасію Петрівну і не могла зрозуміти, чому та вважає цілком нормальним проживання з нами під одним дахом.

– Анастасіє Петрівно, якщо ви продали свою трикімнатну квартиру, чому не купите собі житло? – поцікавилася я.

– Навіщо я витрачатиму гроші на покупку квартири, коли у вас вона вже є? – пирснула зі сміху жінка. – Ми ж разом житимемо. Навіщо нам з вами друге житло?

– Я не знаю, як до вас ще стукати! Ну, не будемо ми разом з вами ніколи жити! – обурено закричала я. – Що це взагалі за мода така, що ви нав’язуєтеся людям без попередження?!

– Льоша – мій син. Не бачу нічого поганого у тому, щоб разом із ним жити. Скоро сваха приїде, не бачу, щоб ти виступала проти її приїзду, – уїдливо промовила Анастасія Петрівна.

– Моя мама приїжджає у гості, а ви – назовсім! Різницю відчуваєте? – насупилась я, дивуючись наполегливості свекрухи.

– Не знаю, як хочете, але зовсім ви у нас точно не залишитеся! Ніхто вам нічого не гарантував. Приїхали ви, нагадаю, у гості!

Жінка з презирством зиркнула на мене і, схопивши тарілку з дерунами, шпурнула її разом із вмістом у відро для сміття.

– Раз так, готуй собі сама! – Рикнула вона на мене. – Сьогодні ж поїду звідси, щоб вам не заважати!

Голосно стукаючи капцями по підлозі й ридаючи ридма, Анастасія Петрівна побігла до кімнати.

Через годину вона залишила нашу квартиру. Олексій, повернувшись із роботи, був уже в курсі всього.

Анастасія Петрівна подзвонила йому і поскаржилася на те, як я з нею вчинила. Однак, вона забула згадати, що продала свою квартиру і приїхала до нас жити.

Чоловік був дуже здивований, коли дізнався, що мати без погодження, вирішила жити з нами в одній квартирі.

Хоч у нас і були непогані стосунки з Анастасією Петрівною, але мешкати разом ніхто не хотів. У результаті, образившись на нас, вона розташувалася в готелі, а потім вирішила повернутися до себе в місто.

Однак, грошей їй вистачило лише на покупку однокімнатної квартири, оскільки основну частину вона спустила на поїздку на море.

Дякувати Богу, не всі гроші розтринькала, однокімнатну хоч придбала. Разом би ми точно не вжилися!

Як можна було ні з ким не порадившись, так самовпевнено себе поводити? Маячня якась! Я слушно вчинила, чи перегнула палицю?