Якби мені хтось колись сказав, що я нагуляю дитину на стороні — розсміялася б просто в обличчя.

Я завжди була моральною і дуже чесною жінкою, але ж серцю не накажеш. Почуття виявилися сильнішими, ніж мої принципи, але про все по порядку.

Я вийшла заміж за Василя, коли мені було вже за 30. Великого і щирого кохання між нами ніколи не було, просто обом дуже хотілося нарешті створити власну сім’ю.

– Галино, досить носом крутити! Ти вже не дівчинка, щоб кавалерами перебирати. Бери, що є! – бурмотіла мати, яка боялася, аби я в старих дівках не лишилася.

Перші місяці ми жили дуже навіть щасливо. Разом вели господарство і планували дітей. Та все змінилося, коли з-за кордону повернулася Іринка — сестра мого чоловіка. І не сама, а з нареченим.

– Знайомтеся, це Юра — мій майбутній чоловік.

Я дивилася на молодого і дуже привабливого юнака, а він на мене. Між нами буквально літали іскри. Я не могла собі цього пояснити, але варто йому було лише один раз торкнутися моєї руки, як я одразу втратила голову.

Так наш роман і закрутився. Спершу ми бачилися лише кілька разів на тиждень, а потім нам цього стало мало. Щовечора я втікала з хати, щоб зустрітися з моїм коханим Юрчиком.

Він пропонував мені втекти від Василя, поїхати з ним до іншого міста, але я відмовлялася.

– А що люди в селі скажуть, ти що? Залишмо все, як є.

– Як є? Хіба я не заслужив більшого, ніж просто бути твоїм коханцем?

– Юра…

– Все! Досить з мене. Я одружуся з Іриною, а ти й далі з Василем в щасливу сім’ю бався, — випалив коханий.

Так і зробив. На зло мені… Може, воно й на краще. Так і має бути! А наша пристрасть — була нічим іншим, як просто помилкою.

Все б встало на свої місця, якби через кілька тижнів після цього я не дізналася, що вагітна. З Василем у мене вже 2 місяці нічого не було, тому не залишалося жодних сумнівів, чий це малюк.

Що робити далі — я гадки не мала. Коли живіт став дуже помітним, чоловік про все здогадався і сам почав зі мною серйозну розмову:

– Розлучатися з тобою я не збираюся. Удаватимемо, що нічого не сталося, і ця дитина моя. Згода?

– Згода, Васильку.

Отак і живемо тепер. Синочок росте не по днях, а по годинах, і все більше стає схожим до свого батька.

– І чому ти тоді не погодилася зі мною втекти? Всього цього могло б зараз просто не бути? – спитав мене якось Юра.

– А що тоді було б з Ірою та Василем, ти подумав? Краще твоїй дружині не знати правди, тому цей секрет залишиться лише між нами трьома…

В мене досі є почуття до чоловіка зовиці, але я не збираюся руйнувати обидві сім’ї через свої примхи. На чужому нещасті свого щастя не збудуєш. Тепер я це добре знаю.

Що б Ви робили, якби опинилися на місці Галини? Чи засуджуєте жінку?

Напишіть нам у коментарях на Facebook