– Надюша, я вдома, зустрічай!
– Л-Льоня?! А ти що так рано? Ти ж мусив тільки через три дні повернутися…
Жінка, років тридцяти, вийшла в коридор, поспіхом загортаючись у шовковий халатик і розгублено дивлячись на чоловіка, що стояв на порозі.
– Сюрприз хотів зробити, Надю. Бачу вийшов! Чи ти не рада? – Високий, широкоплечий чоловік посміхався на весь рот, задоволений зробленим враженням.
– Дуже-дуже рада! Ти йди одразу на кухню, я поїсти розігрію.
Товари для кухні
Задоволений собою, Леонід кивнув дружині і рушив у бік кухні. А там на нього чекав багатий стіл: полуниця, шоколад, вечеря тільки з духовки… Як спеціально для нього.
– Ну, Надя, ну ти даєш! Наготувала… Як дізналася, що я приїду? Яка ти в мене прозорлива!
Поклавши собі на тарілку більше, та з гіркою, Льоня почав уплітати вечерю. Дружина все не з’являлася, але він вирішив її не кликати: видно гарну сукню для коханого чоловіка одягає. Намагається…
– Льоня, я… Ми…
– Ну, Надюхо, і смакота твоя печеня! А салат, а млинці – просто пальчики оближеш… Андрій?!
Розвернувшись, Льоня побачив дружину Надю, що тримала під руку його рідного брата, Андрія. Жінка трохи винувато дивилася в підлогу, а Андрій, одягнений у шорти та майку, втомлено потирав перенісся, ніби його щойно розбудили.
– Так, Льоню, я. Привіт, брате…
– Доброго дня. Ну, а тепер, будь ласка, поясніть мені, що тут у вас відбувається? Хоча, це вже зайве…
– Льоня, я… Я давно хотіла тобі сказати. Я кохаю твого брата, Андрія, і хочу бути тільки з ним. Вибач. – скоромовкою випалила Надія, дивлячись на вже явно колишнього чоловіка спідлоба.
Почувши це, Льоня випустив з рук тарілку. Посуд із залишками їжі з дзвоном покотився по підлозі.
– І ви, наскільки я розумію… Щойно…
– Так. Прямо зараз ми з ним були разом.
– Чудово, просто чудово, Надя! Та й ти, Андрюхо, теж молоток! Дорогі мої, кохані люди! Аааа, я тепер зрозумів, чому ти таку смачну вечерю приготувала… І головне – кому!
Надя не наважувалася подивитися на чоловіка. Їй здавалося, що тільки вона підніме очі, вся її хоробрість кудись зникне.
– А Іра? Що з донькою робити будемо? Вона знає?
– Ні, вона… Вона не знає.
– А зараз вона де?
– У сусідки, мультики дивиться.
– І часто ти її так, до сусідки сплавляєш?
– Ось уже пів року, як…
Запитання у Леоніда закінчилися. Як і емоції. Він дуже втомився з дороги і влаштовувати скандал не бачив жодного сенсу. Від природи не вмів він довго злитися на людей, маючи спокійну і рівну вдачу.
Але, якщо вже хтось доводив, то рятуйся, хто може, як то кажуть. Хоча це було більше винятком, аніж правилом.
А ця ситуація з двома рідними йому людьми здивувала Леоніда. Він навіть трохи розгубився, але лише на мить.
– Щоб за десять хвилин тебе тут не було. Час пішов. – Сказав Льоня, відпиваючи чай. На брата чоловік навіть не глянув.
– І чим це він сподобався Надьці? Зовні – такий самий, навіть родимки однакові… До роботи не привчений, мізків немає… Та вона з ним тільки втратить. Втім, її вибір! – думав чоловік, продовжуючи пити чай.
– Не піду нікуди, доки не отримаю згоди, – раптом підвівся Андрій.
– І якої згоди ти від мене хочеш?
– На розлучення… Відпусти Надю, вона тебе не кохає!
– Та я бачу, бачу, кого моя дружина кохає… – посміхнувся Льоня. – Розлучення хочете? Буде розлучення, та тільки через суд! Подивитися хочу, як ви всі гроші на адвокатів витратите.
– Льоня… – жінка поклала руку на зап’ясток чоловіка. – Леоніде, я прошу тебе, давай мирно розійдемося. Ти ж не такий, ти ж добрий, я знаю…
Чоловік похитав головою.
– Гаразд, так і бути. Але не брат ти мені більше, Андрію Валентиновичу!
– Ми… Ми ще хотіли дещо попросити.
– Ну? Що ще?
– Залиш мені квартиру після розлучення, Льоня! – Надія засяяла чарівною посмішкою, продовжуючи погладжувати чоловіка по зап’ястю.
– Ірочка так прив’язалася до цього місця, у школі у неї друзів багато… А якщо квартиру ділитимемо, на нову в нас грошей немає, доведеться додому, в село повертатися…
Леонід поклав підборіддя на стиснуті в замок руки і замислився. Побачивши, що чоловіка мучать сумніви, Надя заспівала ще краще:
– Льоню, сонце моє… Ну, зроби доньці подарунок. Ти ось який молодець, ще купу грошей заробиш з таким доходом! Будь ласка, адже дочка одна в тебе! Для неї намагаюся…
– Заспокойся, Надю, – обсмикнув дружину чоловік. – У мене ідея краще.
– І яка ж? – радісно закліпала очима Надя. – Думаєш машину теж нам залишити? Ось Ірочка порадувалася б такому…
– Іра зі мною житиме.
– Що?! – не повірила своїм вухам Надя. – Тобі чай у голову вдарив? Ти ж взагалі з дітьми поводитися не вмієш! Днями-ночами у відрядженнях пропадаєш… Та вона навіть не пам’ятає, як тебе звуть!
– А ось зараз перевіримо, – сказав чоловік і попрямував до дверей.
За кілька хвилин Льоня повернувся, тримаючи дочку за руку. Це була дівчинка десяти років, яка лише перейшла до четвертого класу. Вона міцно стискала руку чоловіка і радісно посміхалася.
– Ну, і навіщо ти її привів? Щоб вона теж у конфлікті взяла участь?! – Злісно запитала Надя.
Але чоловік нічого не відповів. Він сів на те саме місце на кухні, посадив доньку на коліна і почав розмову:
Товари для кухні
– Ірочко, доню, можна я задам тобі кілька запитань, рідна?
– Звичайно! – засяяла дівчинка, задоволена увагою батька.
– Тільки обіцяй, що відповідатимеш чесно! Тому що розмовляти я з тобою зараз буду, як із дорослою дівчинкою.
– Прямо, як із дядьками, з якими ти в офісі розмовляєш?
– Саме так.
Дівчинка кивнула. Вона була рада, що батько буде розмовляти з нею серйозно і навіть рота відкрила від очікування.
– Скажи, мама тебе кривдить? Вона хоч раз ляснула тебе за останній тиждень?
Почувши це, дівчинка зніяковіла і відвела очі. Поки дитина дивилася вбік, пальцями вона несвідомо смикала тканину сукні.
– Та що ти собі дозволяєш? – Закричала Надія. – Зовсім збожеволів? Дай дитині спокій!
– Помовчи, Надю. Я з дочкою розмовляю, – грубо відрізав Льоня і погладив доньку по голові. – Не бійся, Ірочко. Пам’ятаєш, ти обіцяла відповідати чесно?
Дівчинка кивнула. В її очах з’явилися сльози. Вона обійняла батька за шию і зашепотіла палко йому кудись у груди:
– Так, вона шльопала мене тричі! Спочатку за трійку, потім за пролите молоко. Третій раз за те, що я накричала на дядька Андрія. Вона цілувалася з ним, поки ти був у відрядженні.
– Ну, не плач, дитино, не плач! – погладив він доньку по голові. – Я ж поряд, я з тобою. Тепер мама тебе точно не скривдить.
– Бреше вона все! – Заперечила слова дочки Надя. – Я й пальцем її не чіпала…
– Значить, квартиру та машину на благо доньки отримати хочеш? – спитав чоловік, хитро посміхаючись. – Ірочко, даси відповідь ще на одне запитання?
– Добре…
– Доню, якби тобі дали вибір, з ким жити: зі мною, чи мамою, – ти з ким би залишилася?
Дівчинка замовкла. Її очі поперемінно дивилися то на батька, то на матір. Надія докладала всіх зусиль, щоб переманити дівчинку на свій бік: навіть руки простягла.
– А ти обіцяєш, що надовго не поїдеш?
– Обіцяю! – без роздумів відповів чоловік.
– Тоді я хочу жити з тобою, тату.
– Ах ти ж! – Закричала Надя, замахнувшись на дитину, але Льоня міцно обійняв доньку, закривши її своєю спиною. Андрій, що весь цей час стояв позаду, навіть не спробував взяти участь у розмові.
– Ну от Надю, і поговорили. Більше ти її не побачиш, – спокійно сказав чоловік і разом із дитиною пішов в дитячу.
За кілька хвилин Льоня допоміг дівчинці зібрати речі. Добре, що його сумка з одягом, з яким він їздив у відрядження, була вже зібрана. Леонід із дівчинкою поїхали в готель на іншому кінці міста, який він часто бронював по роботі.
…За кілька місяців відбувся суд. З урахуванням відсутності у Надії та її нового чоловіка постійного доходу, житла та можливостей виховувати дитину, суддя ухвалив залишити Іру з батьком.
Тим більше що дівчинка була згодна жити з татом. І лише з ним.
Леонід поділив квартиру, як і планував, а свою половину продав. З матір’ю дівчинці було дозволено бачитися у вихідні, але жити вона стала з батьком у їхній новій квартирі.
Льоня кардинально змінив розклад, щоб приділяти час доньці. Тепер тримісячних відряджень у його графіку не було. А Ірочка почала частіше посміхатися і це було дорожче грошей і будь-якої роботи…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
Залишити відповідь