Надя прибирала в будинку. Вона була щаслива. Коханий чоловік, добротний будинок. Що ще потрібно для щастя.
Ну і нехай, що Михайло старший за неї майже на п’ятнадцять років, адже головне кохання. А в селі вона все життя мріяла жити.
І тут у двері постукали, та ще й так вимогливо. Надя злякалася, але гукнула:
-Відчинено!
У двері увійшла жінка. По-хазяйськи озирнулася і запитала.
-Михайлик вдома?
Надя похитала головою.
-Ні, він вийшов ненадовго.
Жінка, не роззуваючись пройшлася по кімнатах і кивнула:
-Добре.
Надя нарешті отямилася.
-А ви хто? І що хотіли?
Жінка повернулася до неї.
-Я хто? Я перша дружина Михайла. Що він нічого не казав?
Надя відкрила рота.
-От же ж. Але він завжди таким був, хитрим. Та не бійся, не сваритися я прийшла, а познайомитись. Мене Валя звуть, а тебе?
Дівчина простягнула руку.
-Надя, – не звертаючи уваги на жест Наді, Валя кивнула.
-А будинок хороший. Не те, що мені з дітьми залишив. Ти не соромся, звертайся. Я ж Михайла, добре знаю. І підкажу і допоможу. Гаразд, Надійко, пішла я, справ багато маю.
За хвилин десять прийшов Міша. Поцілував Надю, обняв.
-Ну як ти тут? Обживаєшся?
Надя почала звітувати:
-Речі склала, підлогу помила, правда приготувати нічого не встигла.
Михайло засміявся.
-Яка ж ти в мене, хазяйка. А вечерю я приготую, мені друг качку дав.
Надя раптом згадала.
-Міша, тут до нас жінка заходила. Валя. Сказала, що твоя перша дружина…
Михайло тихо щось пробурмотів, а вголос запитав:
-А що вона хотіла?
Надя знизала плечима.
-Та я й сама до ладу не зрозуміла. Побігала по дому, запрошувала до себе.
Мишко засміявся.
-От же ж. Я з нею не для того колись розлучився, щоб бачити її у подружках дружини. Не слухай її. Вона ж як репʼях, прилипуча.
Надя запитала:
-А чому ти про неї мені не говорив?
Михайло скривився.
-А що казати? Завагітніла від мене молодого, довелося одружитися. Ну, досить про це. Що було того не повернути. В неї нова сім’я, у мене своя. Нам ділити більше нічого.
Міша вранці пішов на роботу, а Надя вийшла на город. Дві грядки з цибулею одиноко тулилися посеред чагарників.
-Чоловік, що з нього взяти, – пролунало через паркан.
Надя озирнулася. Їй усміхалася Валя.
-Привіт, сусідко. Як спалося на новому місці?
Надя відповіла:
-Спасибі, чудово.
Валя без дозволу, відсунула дошку і залізла на город. Повчальним тоном, стала говорити, махаючи руками.
-Сади більше капусти. Міша її в будь-якому вигляді любить. І свіжу і квашену. Тільки не маринуй, йому оцет не можна.
Моркви теж посади, грядки три. Він її теж любить, його бабця з дитинства привчила.
Надя зупинила її.
-Я взагалі хотіла квіти посадити.
Валя голосно зареготала.
-У селі і квіти? Ти що? Та Мішу потім тільки лінивий не засміє. Скажуть, що дружина у нього дивна.
Надя образилася.
-А кому яке діло? Вам, наприклад? Що ви мене вчите?
Валя округлила очі.
-Ти шо, я ж за тебе старша, добра бажаю. Вважай, що я як старша дружина, а ти молодша. Не хвилюйся, я тебе всьому навчу.
І пішло, поїхало. Міша з дому, Валя тут як тут.
-Ти білизну руками пери, Міша любить, щоб м’яка була. А в машинці жорсткою стає. Ти куди стільки м’яса наклала, та ще й із салом. Говорила ж тобі, не можна йому. Ти сміття з двору на вулицю не мети, сваритися будете. До магазину підеш, мені два хліба візьми, а то в мене справ багато, не встигну.
Надя вже не хотіла надвір виходити. Тільки крок із дому, Валя тут як тут. Кричить.
-Довго спиш, Надюха. У селі треба рано вставати.
Та що там, Надя в будинку прибирає, вікна відчинить, Валя вже заглядає і починає:
-В кутах краще мий, Мишко бруду не любить. Ти як крісло посунула? Сонце ж цілий день у вічі лізти буде. Яка ти невміла, прости Господи!
Надя почала скаржитися чоловікові.
-Міша, ти поговори з нею. У мене вже сил немає. Прийде та вчить. У мене вже бажання, закрити вуха і бігти куди очі дивляться.
Мишко, зітхнувши, відповідав:
-Ось тепер ти мене розумієш, чому я розлучився? Її не переконати, не переговорити. Якщо вчепилася, не відчепиться. Ну не плач, поговорю я з нею.
Але мабуть розмова плодів не дала і Валя, як і раніше, діставала Надю порадами. І дівчина не витримала.
-Та відчепіться ви вже від мене. Досить. Я не ваша дочка і сестра. Не треба мене вчити, сама розберуся. Як мені жити, що на городі вирощувати, суп варити і білизну прати.
Валя з образою сказала:
-Та я ж від щирого серця. Думаю, дівка молода, міська, нічого не вміє. Та я через тебе всі домашні справи закинула. З чоловіком сварюся. А ти виявляється невдячна. Ну і живіть як хочете!
Надя зітхнула з полегшенням. Цілий тиждень вона Валю не бачила. Навіть якось вона звикла до неї. І ось сьогодні вона босоніж вийшла на нагрітий сонцем ґанок і солодко потяглася.
-Надюха, тобі карасів не треба? А то Васька мій цілий причіп з риболовлі припер. Тільки коли смажити будеш, в муці краще обвалюй, Мишко з скоринкою любить.
І тут Надя не витримала. Вона так реготала, що сльози йшли з очей. Валя злякалася.
-Ти чого?
Надя крізь сміх відповіла:
-Господи, це ніколи не скінчиться. За що ти мені дав таке покарання? Я знала, що буде не просто, але позбав мене від цієї старшої дружини.
-Нічого не зрозуміла. Ти рибу брати будеш?
Надя безнадійно махнула рукою.
-Неси вже свою рибу. Все одно ж не відчепишся…
