– Надійко, зрозумій правильно, переїзд до нас – не найкраща ідея. Ми тебе любимо, і завжди раді бачити у своєму домі, але мама занадто слабка, а у тебе діти, буде гамір, – батько якомога акуратніше намагався пояснити мені, що моя ідея з переїздом йому видавалася не найкращою.
У моїх батьків є гарний заміський будинок, в якому ми з сестрою виросли, і я вирішила, що якийсь час ми ж родиною поживемо у них. Прийняла я таке рішення зовсім не тому, що нам нема де жити, у нас з чоловіком є гарна квартира майже в центрі міста, так що житлове питання у нас закрите.
Просто у мене в голові визрів план, як допомогти мамі. Я не була до кінця впевнена, що це гарна ідея, але щось мені підказувало, що це може допомогти.
Справа в тому, що з кожним роком моя мама все гірше почувається, а зараз дійшло до того, що вона з дому не виходить. У мами завжди було слабке здоров’я, і ця проблема не зникла.
Але коли ми з сестрою були маленькими, то турбота про нас тримала маму на плаву. Вона не працювала, була домогосподаркою, у нас заробляв батько, і то дуже навіть непогано, а в обов’язки мами входила турбота про нас і про дім.
Зранку мама прокидалася і готувала нам з сестрою сніданки, потім заплітала волосся, ми мали довге волосся завжди, потім гарно одягала, старалася дуже, бо казала, що ми маємо бути найкрасивішими дівчатками на всю школу. Коли ми поверталися додому, мама з нами робила уроки, обговорювала як минув день, а потім готувала вечерю і ми чекали, поки прийде з роботи батько.
Тепер я розумію, що і тоді мама часто мала погане самопочуття, але турбота про нас, обов’язки перед родиною тримали її на плаву, вона піклувалася про нас усіх і вона цим жила, це наче додавало їй сил.
Я старша, і першою поїхала з дому, спочатку я вчилася в медичному, закінчила його, стала працювати по спеціальності. Потім я познайомилася з Сергієм, своїм майбутнім чоловіком, і моє життя кардинально змінилося.
Він працював в сфері айті, і я вирішила себе теж там спробувати. Я знову пішла вчитися і змінила професію. Ми з чоловіком дуже добре заробляли, так що самі собі купили квартиру.
Моя молодша сестра хоч і обіцяла, що залишиться біля мами, за що мала отримати батьківський будинок, але її плани також змінилися як тільки вона вийшла заміж.
Вони з чоловіком поїхали жити і працювати за кордон. Ми всі розуміли, що це нормально, коли діти виростають і покидають батьківське гніздечко.
Але відколи дім опустів, мама з кожним днем чахла на очах все більше. Батько знайшов людину, з медичною освітою, яка щодня приходить до мами, але суттєвого покращення в її стані не спостерігається.
На Різдво ми з чоловіком і два нашими трирічними донечками-двійнятами були у батьків. І я помітила, що за час нашої присутності мама наче ожила. Вона вперше за довгий час встала з ліжка, причепурилася, навіть готувала вечерю.
І тоді мені прийшла думка, що якби мамі було про кого дбати, то це підтримало б її на духу, надало б їй сил. Я поговорила з своїм чоловіком, запитала, чи він не проти, щоб ми на якийсь час переїхали до моїх батьків, адже будинок у них і справді великий.
На диво, чоловік сказав, що йому нема різниці, адже він і так весь день проводить на роботі, а от нашим дівчаткам зручніше буде у власному будинку, де є подвір’я і сад.
Батько мій спочатку доволі скептично поставився до моєї пропозиції, але я переконала його як медик, сказала, що знаю випадки, коли людей на ноги ставили не так ліки, як людське тепло і турбота, і тато погодився.
Ми відразу переїхали, і за той час, що ми живемо з батьками, моя мама і справді наче ожила. Вона з нами снідає, сама заплітає косички дівчаткам, при цьому згадує завжди наше з сестрою дитинство, її очі знову загорілися вогниками.
А коли дівчатка сідають коло бабусі і вона читає їм казки, то вона просто світиться від щастя, адже тепер вона знову стала потрібною.
Батько теж радіє, каже, що я в нього розумниця, справжній лікар, який повернув маму до життя. А я лише вкотре переконалася, що любов і турбота здатні творити дива.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
