Надії сусідка донесла, що в її чоловіка роман із продавщицею з їхнього сільського магазину Вона не одразу повірила, бо просто не хотіла в це вірити.
– Та всі навкруги знають, що в них шашні, тільки ти наївна та довірлива, – висловлювалася Катерина. – Михайло твій навколо цієї Тетяни постійно крититься і в магазин зачастив.
– Але ми майже тридцять років у шлюбі, діти вже дорослі і ніколи Михайло не давав мені підстав для ревнощів, – сумнівалася Надія. – Якщо в молодості не гуляв, то й після п’ятдесяти років не думаю, що на пригоду його потягне.
– Може й гуляв, просто ти не знала, – добивала її сусідка. – А Танька ця нещодавно у нас в селі з’явилася. Вона з донькою сюди переїхала і хату купила. За чутками жінка розлучена, виглядає вона добре і років на десять за тебе молодша.
Надія думки погані гнала від себе і відмовлялася вірити. Вона б точно відчула, якби у поведінці чоловіка відбулися зміни. Але він поводився, як завжди, і з роботи майже не затримувався. Лише іноді, якщо потрібно було відвезти начальника до іншого міста, оскільки Михайло працював водієм у дорожньому управлінні вже багато років.
– Цієї суботи діти в гості приїдуть, тож треба стіл накрити і покупки для цього зробити, – розповідала Надія. – Я в місто поїду, а якщо чогось не вистачить докупимо в нашому магазині.
– Добре, – спокійно реагував Михайло, не демонструючи жодних почуттів та емоцій при згадці магазину.
Надія практично заспокоїлася та спробувала забути про слова сусідки, але та доставила нову порцію пліток.
– Звичайно, неприємно знати, що чоловік, з яким стільки років прожито під одним дахом вирішив молодість згадати, і загуляв, – говорила вона наступного дня.
– Та звідки така інформація? – сердилась Надія. – Тобі зовсім робити нічого, краще стеж за своїми гладіолусами, ніж за сусідами.
Катерина образилася, спілкуватися з Надією перестала і всім у селі розповідала, що сусідка на ґрунті ревнощів почала дивно поводитися. Новини поширювалися швидко і вже багато людей з цікавістю дивилися на Надію, яка щоранку бігла на роботу до місцевої школи, а ввечері назад. Вона пропрацювала вчителькою у рідній школі двадцять років, тож багатьох людей у селі знала. Порятунок від переживань та сумнівів Надія шукала у роботі та домашніх справах. Але підкинуті сусідкою сумніви не давали тепер нормально жити, і одного разу вона все ж таки вирішила зайти до місцевої крамниці, хоча й не любила її відвідувати.
– Ви нова продавщиця? – поцікавилася вона у брюнетки з яскравим макіяжем.
– Так, а що таке? – одразу напружувалася жінка.
– Нічого, просто я практично всіх місцевих знаю, а вас вперше бачу, от і вирішила поцікавитися, – пояснювалася Надія, скориставшись відсутністю в магазині інших покупців.
– Ми з донькою з міста нещодавно переїхали, – розповідала жінка, зважуючи цукерки. – Вирішили змінити обстановку та розпочати нове життя подалі від міської метушні.
– Це добре, – не знала, що сказати Надія. – Село у нас спокійне і до міста можна автобусом дістатися за двадцять хвилин.
– От і ми так вирішили, – продовжувала Тетяна. – Донька на третьому курсі інституту навчається, тому й було важливо, щоб зручно добиратися до центру.
Розмову ні про що більше продовжувати не було особливого сенсу та можливості, оскільки до магазину зайшло ще кілька людей. Надія йшла додому в змішаних почуттях. Вона хотіла побачити потенційну суперницю, представляла її типовою жінкою, яка відводить чужих чоловіків. А Тетяна здалася привабливою та простою жінкою, від чого ставало лише гірше. Ще тиждень Надія якось витримала життя у напрузі та сумнівах, потім не витримала і вирішила у чоловіка все з’ясувати.
– У тебе з’явилася інша жінка? – прямо запитала вона, переживаючи знову передумати і не наважитися на це запитання.
– Звідки в тебе такі думки, і взагалі я втомився після роботи, а ти вирішила мене дістати? – розсердився Михайло.
– Не ображай мене обманом, – просила Надія, чудово вміючи читати чоловіка з емоцій та реакції.
– А якщо й так, що тут такого? – несподівано заявив Михайло. – Ми з тобою давно живемо за звичкою і все. Поки діти з нами були, хоч про них дбали і все заради їхнього майбутнього робили. Тепер у них своє життя, у тебе робота та нескінченні квіти на ділянці, а до мене й справи нікому немає.
– Це ж неправда, – розгубилася Надія. – Звичайно, я люблю роботу та ділянкою займаюся, щоб вирощувати не лише квіти, а й овочі для нашої родини.
– Ось саме, у тебе тільки овочі та благодать у голові, – розійшовся Михайло. – Мені п’ятдесят чотири роки і я хочу ще жити, а не існувати, як старий дідусь.
Надія не мала слів після реакції чоловіка. Вона тільки намагалася не плакати принаймні в його присутності. Але Михайло не став довго їм хвилювати і щось буркнув про роботу, пішов, голосно гримнувши дверима. Надія хотіла подзвонити дітям, потім вирішила їх не турбувати і вкотре нікого не турбувати. Вона всю ніч просиділа в кріслі, так і задрімала, а вранці замазала тональним кремом кола під очима та пішла на роботу. Цей день здавався безкінечним довгим, і ледве дочекавшись вечора, Надія продумувала розмову з чоловіком.
– Загалом, коли ти все знаєш, далі немає сенсу приховувати правду і створювати ілюзію сім’ї, – сказав він, повернувшись із роботи пізно.
– Ти хочеш мене покинути і готовий розпочати нове життя у такому віці? – відмовлялася вірити у те, що відбувається, Надія.
– Ти так кажеш, ніби нам по сто років, у цьому й проблема, – говорив Михайло. – Ти вже довгі роки бачила в мені лише господаря будинку, батька дітей та помічника у побутових питаннях, а я хочу бути чоловіком.
– І як же ми тепер будемо жити? – не розуміла Надія. – У селі всі пліткувати будуть, це півбіди, а ти подумав про реакцію дітей?
– Нічого, вони вже дорослі і все зрозуміють, – впевнено міркував Михайло. – Я поки що переберуся до Тетяни, а потім подумаємо, як ділити майно.
Він зібрав особисті речі та поїхав у нове життя, Надія залишилася у своїй колишній реальності. Найближчими вихідними з міста приїхали дочка та син, висловлюючи свою підтримку та пропонуючи допомогу. Тільки зараз Надії нічого не потрібно, крім часу для розуміння власного стану. Тільки за кілька тижнів вона змогла зайти в магазин і зустріла там розлучницю.
– Якщо ви прийшли для сварки, то дуже дарма! – з порога заявила Тетяна. – Я Михайла не відводила, він сам виявив ініціативу в наших відносинах. Я теж маю право на щастя, ясно?
– Михайло має проблеми з здоровʼям, тому потрібно хоча б раз на рік проходити процедури, – безбарвним голосом відповіла Надія. – Простежте за цим та за його харчуванням
– Ви, правда, свята? – не могла прийти в себе Тетяна. – Я переживала, що ви прийшли влаштувати сварку, а ви видаєте інструкції щодо використання чоловіка?
На це запитання Надія не мала відповіді. Вона і справді багато разів у голові крутила подробиці зустрічі та спілкування із суперницею. Хотіла навіть сварку влаштувати, а потім щось зламалося. Жінка раптом зрозуміла, що дороги назад немає, і навіть якщо Михайло вирішить повернутися до неї сьогодні, вона пробачити його зможе, а ось прийняти назад – ні.
Виходячи з цього і сенсу сваритися не було. Надя вирішила вперше за багато років подумати про себе та просто жити. Це виходило не дуже добре, але вона навчалася і навіть змінила стиль одягу, потім оновила зачіску. Просто Надія дозволила собі також подумати, що після п’ятдесяти років життя не закінчується і попереду може бути щось цікаве.
Навіть Михайло помітив ці зміни в дружині, почав надзвонювати та шукати причини для приходу у гості. Тільки Надія вже нічого не чекала і не хотіла від нього, тож сама подала на розлучення. Вона оновилася і намагалася зрозуміти, чого хоче тепер, а повернення в минуле точно не було в переліку бажань принаймні на сьогоднішній день.
