– Як же набридло твоє ниття! У нас буде хоча б одна вечеря без цієї “приправи”? – Чоловік кинув ложку в тарілку з їжею, від чого вміст розлетівся по всьому столу. Розрахунок був би правильний – влаштувати скандал, щоб дружина надалі не сміла заводити стару розмову про втому від побуту і необхідність хоча б якоїсь допомоги від сім’ї.

– І прибери тут! Зовсім уже зледащіла! Дім у багнюці заріс, а за твоїми словами, виходить, ніби ти в нас рабиня, не менше! – Едік гидливо встав і пішов із тарілкою в кімнату доїдати вечерю перед телевізором.

– Але я просто попросила допомогти мені з посудом, – боязко зауважила дружина.

Діти з цікавістю визирнули зі своїх кімнат, почувши звук грюкнутих у спальні дверей…

– Схоже, батько все-таки не витримав. Ну й не дивно, я б теж таку замазуру терпіти не став на його місці! – Донеслися до Алли слова сина, перш ніж він знову зачинив двері.

– От значить як? Замазура? Рабиня? Що ж, якщо ви від мене так втомилися, мені тут робити нічого! – Алла говорила тихо, але твердо, не розраховуючи, що її хоча б хтось почує.

Підійшовши до дверей, вона кинула погляд у дзеркало, що висіло на стіні. Боже, як давно вона не бачила свого відображення! З начищеної блискучої рами з дзеркалом, яку Алла так довго обирала, бігаючи магазинами, на неї дивилася виснажена жінка, вік якої можна було визначити як “добре за п’ятдесят”, водночас паспорт говорив, що Алла ще молода і не може у свої роки навіть на пенсію розраховувати.

Дзеркало так і стояло на підлозі, чоловік його не спромігся повісити, посилаючись на втому і відсутність часу.

– Прощавайте, Алло Сергіївно! Сподіваюся, нескоро побачимося! – Сказала вона своєму відображенню, накинула плащ і вийшла з дому.

Вечірня прохолода приємно освіжила обличчя, але невдовзі змусила зіщулитися і втягнути голову у високий комір.

Треба було прихопити шарф. Та й речі, хоча б на перший час. А втім, який сенс забирати з дому ті три нещасні ганчірки, що сиротливо займали в шафі одну-єдину полицю?

Зате в дітей у кімнаті стояла величезна шафа, забита модними дрібничками. Та й чоловік себе періодично балував походами по магазинах. І тільки Алла насилу могла згадати, коли купувала собі обновку, весь час економлячи на собі.

Так повелося чи не з дня весілля. Алла мчала додому з роботи, щоб встигнути до приходу молодого чоловіка приготувати вечерю. Хотілося його здивувати, порадувати, отримати похвалу і схвалення.

Схоже, вона хотіла цього надто сильно, адже незабаром чоловік перетворив схвалення на якийсь недосяжний дар, заслужити який вона могла лише чимось винятковим.

– Ну, що сьогодні встигла зробити? – Чоловік влаштовував формений допит щоразу, коли затримувався на роботі.

– Я встигла підлогу протерти і вечерю приготувати.

– Усього-то? Не очікував, що поки я горбачуся, ти встигаєш прохолоджуватися!

Після появи дітей ситуація мало змінилася. Едік вимагав, щоб Алла працювала мало не до від’їзду в лікарню, адже їй і так належало просидіти вдома кілька років.

– Працюй, що з тобою зробиться! Вдома-то встигнеш отупіти і деградувати!

Алла бачила зневажливе ставлення чоловіка, але не знала, як можна щось змінити. Її мати прожила з батьком таке саме життя. Можливо, саме тому Алла так і не наважилася піти від чоловіка. Йти, по суті, було нікуди – мати досі мучилася від життя, а батько просто виставив би розлучену доньку за поріг.

Поява близнюків Ольги та Олега не принесло радості для жінки. Материнство зробило життя Алли схожим на вічний день бабака. Вона крутилася немов білка в колесі, але чоловік не збирався робити нічого, щоб допомогти їй.

– Алко, заспокой своїх дітей! Мені вранці на роботу, а вони другу годину кричать! Якщо це не припиниться, ночувати всі разом будете в під’їзді!

Йдучи вранці на роботу, Едік бачив дружину, яка падала з ніг, але продовжував озвучувати купу вимог. На щастя, іноді приїжджала мати. Але батько не відпускав її більше ніж на кілька днів, оскільки сам не в силах був себе обслужити. Точніше, не хотів цього робити.

Ледве дітям виповнилося три роки, Едік змусив Аллу вийти на роботу і відправити дітей у садок. Постійні застуди та лікарняні з дітьми він сприймав як відпочинок, тому в такі дні намагався якомога сильніше завантажити дружину. А вона мовчала, бо заперечувати просто не було сил.

На жаль, діти, які підростали, бачачи ставлення батька до матері та її відношення до всієї обстановки, підхопили його модель поведінки. І незабаром уже всі троє покрикували на Аллу, замовляючи, що купити в магазині і що приготувати на вечерю.

– Чуєш, ти давай припиняй сидіти! У раковині гора брудного посуду!- Майже за двадцять років шлюбу Едік навіть перестав кликати дружину на ім’я.

– Мамо, а ти в курсі, що мені вчитися треба? Що в мене манікюр дорогий і з ним посуд не можна мити? – Обурилася Ольга на прохання матері допомогти прибрати кухню після вечері і вимити посуд.

– Так, мамо, припиняй лінуватися, це не смішно! Я дівчину привів, а в кімнаті як був бруд, так і залишився! – Підтакував Олег.

– Якби ти цей бруд не залишав, було б чисто! – Втомлено зауважила Алла, але далі суперечка не пішла, бо жінка піднялася, взяла ганчірку і пішла до кімнати сина.

У глибині душі Алла прекрасно розуміла: вона сама винна в тому, що зараз відбувалося в її житті, але на зміни просто не було моральних сил.

Ситуація з домочадцями ставала дедалі гіршою. Алла не бачила поваги до себе. Самі лише накази, причіпки, глузування і прохання. Діти починали говорити м’якше тільки для того, щоб попросити грошей.

Чоловік давно зрозумів, що дружина боїться скандалів і сварок, і загалом побоюється чоловіка, тому останнім часом активно погрожував .

– Швидше б уже відійти в інший світ і не мучитися! – Часто говорила вона собі засинаючи. Але ж їй було всього сорок років.

На роботі жінка теж не відчувала радості, вступивши з волі батька на бухгалтера, вона ніколи не любила свою роботу і ходила туди тільки з почуття обов’язку. Алла забула, коли востаннє отримувала задоволення від життя…
Невідомо до чого призвів би її настрій і настрій близьких, якби не випадок.

Усе життя жінки стало з ніг на голову, коли вона познайомилася з новенькою ефектною дамою, яка не так давно прийшла в їхній робочий колектив.

Нова співробітниця була добре одягнена і справляла враження успіху та впевненості в собі. Чомусь з усього колективу вона намагалася зблизитися саме з Аллою, яка давно перестала дружити з колегами, відвідувати посиденьки і корпоративи.

– Аллочко, можна з вами поговорити? – Одного разу попросила новенька, запрошуючи Аллу прогулятися після роботи в найближчий сквер.

– Так… Я справді поспішаю додому, але якщо недовго, то я вас вислухаю, – відповіла Алла, сідаючи на лавку.

Колега не стала тягнути гуму, вона одразу перейшла до справи: розповіла, що прожила багато років із людиною, яка знущалася і принижувала її.

– Аллочко, я виглядала, як ви. Схоже, і жили ми однаково. Розкажіть мені про своє життя! Поділіться! Я ж бачу, ви нещасні, у вас очі давно згасли!

Несподівано Аллу прорвало. Вислухавши зізнання абсолютно сторонньої людини, Аллі стало так важливо розповісти про своє важке життя. Про все: відсутність поваги, турботи, уваги, хронічну втому, відсутність часу на себе і можливості щось змінити.

Вона сиділа на лавочці, по щоках текли сльози, а поруч була абсолютно стороння жінка, яка на той момент була ближчою за рідних людей. Вона її розуміла.

Відтоді жінки стали спілкуватися значно частіше. Нова знайома намагалася вселити в Аллу впевненість у собі та рішучість почати щось змінювати.

– Мені нікуди йти, та й жити нема на що. На одну зарплату не протягнути. – Виправдовувалася Алла.

– Алло, збери речі й переїжджай до мене. Зробити хоча б перший крок, а далі дивись за обставинами! – Переконувала нова подруга. І все ж у Алли не вистачало рішучості. Вона день у день жила як уві сні. Як побутовий робот, якого використовували з однією лише метою…

І ось одного разу Алла зважилася. Побачивши своє відображення в дзеркалі, вона схопила сумку, в якій лежав гаманець і телефон, накинула плащ і пішла, розраховуючи залишити сім’ю якщо не назавжди, то надовго, щоб дати їм змогу оцінити, наскільки вона була їм важлива.

Перший тиждень вона прожила у нової подруги, яка ледь не силою потягла Аллу в магазин і салон краси.

Увесь цей час чоловік і діти телефонували й надсилали гнівні повідомлення з побутових питань. Нікому не спало на думку дізнатися, чому і куди зникла мати. Алла вирішила дати їм урок і не брала слухавки.

Минуло ще два тижні. Алла зняла кімнату і вперше в житті зажила тільки для себе.

Одного вечора вона вирішила все ж таки поговорити з чоловіком. Він дзвонив їй, не припиняючи з самого ранку, і вона здалася.

– Алло?

– Чуєш? Ти не знахабніла? Трубки не береш, вдома не з’являєшся! Це що за новини? Тобі хто давав дозвіл так поводитися? Щоб просто зараз, негайно вдома була! Інакше я не знаю ,що з тобою зроблю.!

– Я не “чуєш” і не “ей”. Мене звати Алла Сергіївна. Надалі попрошу саме так звертатися. Я пішла від вас, і повертатися не планую. Я втомилася бути прислугою! Ви давно перестали цінувати і поважати мене, тому я не думаю, що моє зникнення вас сильно засмутило. Найміть покоївку, і нехай вона за вами доглядає, а ви їй платитимете. Незвично, не сперечаюся, я ж безкоштовно на вас працювала!

– Та ти сама не витримаєш, у тебе зарплата три копійки, – злобно розсміявся чоловік.

– Я звикла на себе витрачати набагато менше. Впораюся. А ось ви… Утім, мені все одно. – Алла скинула виклик і заблокувала номер чоловіка.

Пізніше їй намагалися телефонувати діти, погрожували відмовитися від неї, як від матері. Алла вирішила, що назад у таку сім’ю вона не повернеться. Якщо тільки сім’я зміниться і почне цінувати її. Але вона сумнівалася, що це так легко станеться, тому вирішила просто жити для себе. Вперше за довгі роки!

Через півроку вона розлучилася з чоловіком, а з дітей спілкування з матір’ю підтримувала лише дочка, та й то – після того, як вийшла заміж і опинилася на місці матері.