Напхавши повні торби продуктів я йшла до матері. В голові крутилося безліч думок і всі навколо того, де б це ще заробити зайву копійку. Хоча я і так не справлялася з тим об’ємом роботи що мала. У добі всього 24 години і мені було мало.
Так склалося що нині я годую свою сім’ю та ще й маму. Чоловік занедужав, найближчий рік про роботу немає мови. Мама ж моя пенсіонерка, яка має недугу, що потребує значний фінансових вкладень для підтримання здоров’я.
Добре, що маю таку професію, яка дозволяє брати підробіток додому. Дітей півроку вже практично не бачу про сон забула. Інколи не можу згадати який сьогодні день, бо ж на роботі працюю за двох і це не образний вираз, та ще й додому беру роботу.
Доводиться сидіти до п’ятої ранку перед комп’ютером, але кому завадять зайві декілька тисяч тим паче в наш час? От і труджусь забувши про сон і про себе саму.
Сьогодні той день, коли я приношу мамі продукти. Сама вона до магазину вийти вже не може, тож я раз на тиждень приходжу до неї зі своїми непідйомними сумками. Ще й сусідці залишаю кілька сотень гривень, аби та приносила мамі щодня пів батона свіжого хліба.
Сьогодні йшла і рахувала в голові витрати, зрозуміла, що до зарплатні не вистачає 6000 грн. Позичати ніде, а гроші знайти було потрібно.
Саме з такими невеселими думками зайшла в квартиру до матері. Відкрила двері своїм ключем, занесла торби. Мабуть, вони мене не почули, бо ж були зайняті своїм.
На гостині у мами був мій брат. Олексію 30 він одружений має двох дітей. Дітки зовсім малі, жінка в декреті він ніяк не може допомагати нашій мамі. Я це розумію бо нещодавно сама була в такій же ситуації.
Я рада була бачити брата. Ми поговорили, обмінялись новинами. Коли ж той почав збиратись додому, мама відкрила холодильник і стала виймати звідти судки наповнені готовою їжею.
— Ось, синочку твої улюблені котлетки, відбивні, зробила брізолі. А з цим садочком обережно – там холодець. Так щоб він по дорозі не розтанув.
Я стояла і кліпала очима. Не втрималась, запитала, звідки ж така розкіш.
— Ой, ти, що мами не знаєш? – відповів мій брат, – до неї ж прийти просто так неможливо. Вічно напакує повну торбу всього. І відмовлявся, а вона ж ображається, доводиться брати.
— А продукти ти приносиш? – запитала я.
— Які продукти? Що з нього брати? – тут же у розмову втрутилася наша мама. – Леся часу немає на приготування їжі та й ні з чого. Що я геть бідна, не можу рідній дитині допомогти?
Я не в силі вам передати весь спектр емоцій які накрили мене цієї миті. Образа, здивування, відчуття власної безпорадності і того, що мене використовують. Напевно, стан у в мене був такий, бо я одразу ж і розплакалась.
Брат стояв над тими судками не знаючи, що ж йому робити
— Я піду, – сказав якось невпевнено. – а їжу нічого, потім якось розберемось.
Мама почала брата зупиняти, тицяти йому ті садочки, паралельно вимовляючи мені за те, що я влаштувала виставу. Зрештою, брат пішов з порожніми руками, а мама почала крапати собі на цукор помічного, бо ж брат тепер буде голодний.
Я довго розповідала мамі як мені важко, як дорого нині купувати продукти. Говорила, що не можу годувати ще й сім’ю брата, все що приношу, приношу саме для неї.
— Чого це ти маєш годувати сім’ю брата? – робить здивоване обличчя мама. – Ти приносиш продукти мені. Ти допомагаєш своїй матері, а вже, як я ними розпоряджаюсь – моя особиста справа. Я вмію економити вистачає і мені, і молодій сім’ї. Чи ти будеш мені вигадувати свою допомогу? Маю їсти м’ясо і знати що син голодний?
Так я й пішла від матері ні з чим. Вона на мене досі ображена за те, що я влаштувала ту сцену і розплакалась. Говорить, що з моєї сторони це було дуже негарно і недоречно.
А мені нині голова обертом, бо ж не знаю, як далі бути. Не допомагати рідній матері? Але за свою пенсію вона не виживе, хіба на квартплату вистачить. Приносити менше продуктів? Але де гарантія того що вона не буде сидіти голодна, аби лише мій брат був ситий.
Спробувала говорити з братом, так той руками розводить
— Що, мушу його викинути? Просив і не раз такого не робити, але ж вона ображається ледь не плаче.
Як же мені це все припинити? Як вирішити цю ситуацію?
Головна картинка ілюстративна.
