Світлана росла принцесою. Їй беззаперечно підкорялися тато та бабуся. Будь-яке бажання малої виконувалось негайно. Все було добре, поки Світлана не пішла в дитячий садок.
Там розумна дівчинка швидко зрозуміла, чого вона не має – мами! І вона з дитячою безпосередністю почала її просити у тата та бабусі. Дорослі мовчали, або відповідали щось незрозуміле.
Минув час, дівчинка пішла до школи й дуже страждала від того, що в однієї неї в класі немає гарної молодої мами, а тільки стара бабуся. Світлана завжди домагалася свого.
Ось і тепер вона розробила тактику отримання мами. Дівчинка видивлялась на вулиці гарну жінку, підходила до неї, та просила її стати своєю мамою. Батько не знав, куди подітися від збентеження. І ось, нарешті, тато вирішив одружитися.
Ольга йому одразу сподобалася своєю господарністю, та самостійністю. Олег не приховував, що виховує доньку. Він прямо казав, що йому потрібна не тільки дружина, а й добра мати для дитини.
Чим довше вони зустрічалися, тим більше переймалися симпатією один до одного. Ольга давно шукала такого дбайливого та ніжного чоловіка, а Олег був зачарований добротою, та внутрішньою красою цієї жінки.
З донькою свого майбутнього чоловіка Ольга почала знайомитись здалеку. Спочатку вона тільки розмовляла з дівчинкою телефоном, потім вони всі разом гуляли.
Свєта здалася жінці дуже розумною, хоч і трохи розпещеною. Вона довірливо розповідала Ользі про свої шкільні справи, та охоче приймала від неї подарунки.
Настав день, коли тато спитав Світлану, чи хоче вона, щоб Ольга жила разом із ними. Дівчинка зраділа, адже тепер матиме маму! І почалося спільне життя.
Для Ольги було неприємним відкриттям те, що дівчинка звикла спати з татом. У неї навіть не було свого ліжечка. Уроки дитина робила, сидячи на спинці дивана, і поклавши зошит на тумбочку.
І свої речі Світлана звикла кидати на підлогу, знаючи, що бабуся мовчки все прибере. Усі свої вісім років дитина жила саме так і не знала, що можна жити по-іншому.
Як же було незрозуміло дитині, коли її переселили в іншу кімнату, де нова мама організувала для неї затишний шкільний куточок, і поставила диван.
Але там же тепер стояла і шафа, в яку Світлана повинна була складати сама свої речі. Коли бабуся, за звичкою, намагалася підняти кинуту онукою шкільну форму, мама ввічливо, але твердо просила дівчинку зробити це самостійно.
Світлану розривали суперечливі почуття. З одного боку мама – це чудово! Вона розповідає їй казки на ніч, пече смачні пироги, грає з нею, ходить у кіно і театр, дуже ніжно розчісує волосся і красиво його заплітає.
Але з іншого боку – у дівчинки з’явилося багато обов’язків: доводилося мити посуд, мести підлогу, ходити в магазин і навіть прати деякі свої речі.
Якось Світлана поскаржилася на маму своїй подружці, і та відкрила дівчинці очі: так і має бути, тому що Ольга – не мама, а мачуха. Вона змушуватиме свою падчерку працювати й годувати перестане, і гуляти не пускатиме.
Дівчинка мучилася з кожним днем дедалі більше. Вона помітила, що тато все менше часу проводить із нею, своєю улюбленою донькою. Він не дозволяє тепер спати з ним, обіймає і цілує Ольгу, дарує їй подарунки й часто кудись іде з нею, залишаючи Світлану з бабусею.
Ольга помітила, що названа донька стала сумною та блідою. Її нічого не тішить. Вона часто сидить у куточку, і з недитячою ненавистю дивиться на жінку, щось шепочучи. Огризається, не хоче нічого робити.
А якщо нова мама виявляє наполегливість, закочує істерики. Мудра жінка зрозуміла, що дитина може захворіти, якщо не повернути її до колишнього способу життя, коли все було тільки для неї. Вона поговорила з чоловіком про це, і пішла.
Світлана спочатку повеселішала, адже вона знову добилася свого. Але потім побачила, як страждає батько, як стає занедбаною хата, як хворіє бабуся, і вирішила, що маму треба повернути.
Та і їй самій стало бракувати цієї жінки. Дівчинка дорослішала і почала розуміти, що кохання – це коли добре всім.
З того часу минуло багато років. Світлана стала гарною дружиною, у неї з’явилися діти. І вона дуже вдячна Ользі, яку називає «моя найкраща у світі мама».
