Я жила з вітчимом, мого батька не стало коли я була ще маленькою. Згодом мама вийшла заміж вдруге та у неї з Олександром Федоровичем народилося ще двоє дітей.
Відтоді я була для мами тягарем, проте мій вітчим так не вважав. Олександр Федорович ставився до мене так само, як і до своїх рідних синів.
З великим нетерпінням я очікувала закінчення школи, щоб поїхати з рідного дому та не мозолити очі рідній матері. Згодом я вступила до університету, поки навчалася проживала в студентському гуртожитку, а потім винаймала житло. В такий момент я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, ми деякий час зустрічалися з Романом, а потім одружилися.
Ні мама, ні брати на весілля не прийшли, був лише Олександр Федорович. Навіть привітань в день весілля від них я не почула.
Так ми й жили. Вважаючи, що надіятися нам немає на кого, самі заробили на будинок.
Олександр Федорович важко захворів та вирішив оформити заповіт. Він знав, що йому залишилося недовго жити.
Після оголошення заповіту я дізналася, що вітчим заповів мені гарний будинок та велику суму грошей на банківському рахунку. Те ж саме він заповів своїм рідним синам.
Проте в заповіті ще йшлося про бізнес Олександра Федоровича. Остаточні відомості адвокат мав озвучити через рік після смерті мого вітчима.
Мама обурилася через те, що я отримала стільки ж, скільки й мої брати. Адже я не рідна Олександру Федоровичу.
Батько мого вітчима був ще живим та потребував догляду. Мама ним займалася. Та одного разу вона привезла його до нас. Мама вирішила, що тепер я повинна його доглядати, оскільки незаслужено отримала спадок. Тож тепер я повинна відпрацювати його.
Мій дідусь Андрій Миколайович був невибагливим у побуті, цілком міг подбати про себе сам, проте пересуватися йому було важко. Впродовж року дідусь жив з нами, ми жили мирно та він виявився дуже цікавою людиною.
Настав час оголошення другої частини заповіту. Адвокат мого покійного вітчима зібрав нас усіх та сказав останню волю покійного. За умовами заповіту великий успішний бізнес дістанеться тому, хто доглядатиме його батька.
Тепер кожен з братів виявили бажання доглядати за Андрієм Миколайовичем. Їх суперечку вирішив дідусь:
– А чому мене ніхто не питає з ким я хочу залишитися? Мені добре з Тамарою та Романом, я нікуди від них не поїду.
Очевидно, що вони не мали щирих намірів, їх метою було отримати успішний бізнес. Заради грошей вони були готові доглядати літнього чоловіка. Хоча рік тому він нікому не був потрібний.
Бізнес перейшов до нас з чоловіком, брати та мама хотіли оскаржити заповіт та нічого у них не вдалося.
У нас все чудово вдавалося, незабаром брати прийшли до мене та просилися на роботу відразу на керівні посади, адже це бізнес їхнього батька. Але у нас вже працювали відповідальні люди, звільняти яких ніхто й не збирався. Очевидно, що вони протринькали гроші, які заповів їм Олександр Федорович, та тепер їм немає на що жити.
Нещодавно Андрія Миколайовича не стало, це для нас велика втрата. Мама зі мною не спілкується, бо ще й досі гнівається через заповіт.
