Одна жінка дуже сумувала за сином. Ні, син був живий-здоровий, все у нього було добре. Він просто багато працював, у нього була молода дружина, та й нудно з мамою розмовляти. Є дружина, є друзі, є колеги… Син любив маму, але часу не було їй подзвонити. Буває таке, нічого страшного. І мати теж не нав’язувалася-навіщо лізти, якщо у дитини все добре?
Але вона сумувала і нудьгувала. Працювала медсестрою, допомагала лікувати дітлахів. Дуже дітей любила. Увечері приходила додому і іноді розглядала фотографії сина Ігорчика.
Розмовляла з ним тихенько, – така материнська примха. Молилася за нього. І перечитувала повідомлення від сина, – їх було кілька. З восьмим березня привітання і з Днем Народження. І картинки до Нового року і до Різдва, – в старенькому телефоні. “Дорога матуся, бажаю щастя і здоров’я, довгих років життя!”,- ось такі повідомлення.
І одного разу ця мама все-таки подзвонила синові.
Вибачилася, що турбує. І попросила його заїхати за подарунком, – вона йому купила подарунок. Син говорив; мовляв, навіщо, мама? У мене все є! Я і так збирався до тебе заїхати, але часу все немає. Добре, я заїду, звичайно, але не за подарунком, просто побачити тебе!”.
Це був добрий, по суті, син. Він заїхав через три дні ввечері на хвилинку. І навіть привіз торт. Проходити не став, простягнув торт мамі: “це тобі!”.
Мати теж дала синові подарунок. І він просто ахнув! Це був дуже дорогий айфон майже останньої моделі, він коштував купу грошей, жахливо багато! Це мама збирала рік. Вона працювала, навіть трохи підробляла. Собі нічого не купувала, економила на всьому , І ось-купила синові подарунок. І протягнула елегантну коробочку з айфоном. І радісно так посміхнулася, – вона дуже зраділа, що Ігорчик зайшов нарешті. Обійняла його, поцілувала і протягнула подарунок.
А потім сказала тихо у відповідь на гучні і здивовані слова сина:
“Це для тебе, Ігорчику. Я, знаєш, трохи захворіла і скоро мене покладуть в лікарню. Ти мені іноді дзвони, добре? А не зможеш зателефонувати, – напиши. А не зможеш написати-пришли картинку, гаразд? Та якщо навіть і не пришлеш, це нічого. Я подумала, що телефон завжди у тебе в руках, ось ти візьмеш телефон , – і про мене згадаєш. І цього буде достатньо. Я просто буду знати, що ти про мене згадуєш!”…
Через тиждень мами не стало, так вже вийшло. А у сина залишився цей дорогущий телефон майже останньої моделі , – і він плаче, коли бере його в руки. Кожен раз плаче. Тому що рідко дзвонив. Рідко писав. І все думав, що ще є купа часу для того, щоб побути разом.
Що завжди ж можна набрати “мама” і почути рідний тихий голос. Просто треба “мама” знайти в контактах-і мама відповість! Ще багато часу для розмов і для повідомлень…
Не так вже його багато. І якщо людина не дзвонить, не лізе, не пише, нічим не обтяжує, а ми забуваємо їй зателефонувати або зайти, – це не означає, що людина буде завжди на зв’язку. Завжди в контакті. Настане день, коли нам можуть сказати: “абонент недоступний”. Навіть якщо у нас найдорожчий і найсучасніший телефон…
автор: Анна Кир’янова.
