Рома, нас батьки запрошують до них, у заміський будинок, на Новий рік! Тато гірку збудував, та й поруч гірки, ліс, – захоплено ділилася з чоловіком Настя. – Поїдемо?

– Ти ж знаєш, – м’яко відсторонився від дружини чоловік. – На Новий рік до нас приїдуть мої батьки й сестра з родиною.

– Та вони вже десять років приїжджають, щороку, Ром! – розсердилася молода жінка. – Славко вже дев’ятий Новий рік зустрічає в місті. Йому нудно! А мені – набридло стояти біля плити.

– Ну, ти чого? Це ж наша новорічна традиція, – спробував обійняти дружину Роман.

– Це моя традиція така? Новий рік біля плити зустрічати? А потім мити, прибирати, знову готувати… І так усі свята? Кажуть, як зустрінеш Новий рік, так його й проведеш. Не дивно, що я постійно в справах, клопотах і втомлена, – пирхнула Настя.

Їй ці гості, які приїжджають тридцять першого грудня, а їдуть лише в останній день свят, дуже набридли. Вона мусила, точніше, була зобов’язана організувати відпочинок гостей так, щоб вони залишилися задоволені. Але саме зараз її терпець урвався.

– Рідна, ти перебільшуєш. Ми ж чудово проводимо час! Та й мама вчора дзвонила, і я підтвердив, що все, як завжди, і ми їх чекаємо, – не розумів дружину Роман.

– А мене спитати не треба було? – втомлено запитала дружина.

– Та чого питати, якщо й так усе зрозуміло? – не зрозумів чоловік.

– Тобто, ти нічого не збираєшся змінювати і чекаєш своїх рідних?

– Звісно!

– Чудово! Але знай, що цей Новий рік ми зустрічаємо в моїх батьків. Хочеш – поїхали з нами, – Настя широко всміхнулася чоловікові й пішла на кухню готувати вечерю.

Трохи пізніше вона, звісно, поговорила із сином.

– Славчику, як ти хочеш зустрічати Новий рік? Тут? З бабусею, дідусем і Іванком з Настею? – це були двоюрідні Славчикові брат і сестра, діти зовиці. – Чи поїдемо в село, до бабусі з дідом?

– Мам, ну звісно до бабусі з дідом, у село, – син від щастя застиг, боячись сполохати удачу. Йому також добряче набридло няньчитися з дітьми тітки Світлани й робити те, що подобається їм.

– Тільки…

– Мам, я вас чув. Тато з нами не їде, – пирхнув тямущий хлопчик. – Але ми ж усе одно поїдемо? Вдвох?

– Поїдемо, сину, – щасливо розсміялася Настя. – Тридцятого й поїдемо. Допоможемо з підготовкою.

Цього року на тридцять перше вона взяла відгул за рахунок своїх змін понаднормових. Про що попередила чоловіка. Рока не звернув уваги на її слова. Передумає! Не вперше. Та й до чого цей протест? Знає ж, що його родина до них приїжджає. І чоловік розслабився, більше не піднімаючи це питання.

– А чого це ви такі задоволені? – з недовірою дивився Роман на Настю зі Славчиком, повернувшись із роботи.

– У передчутті Нового року! – Настя крутилася перед дзеркалом у новій сукні, купленій спеціально до свята.

Довга, блискуча сукня темно-синього кольору неймовірно пасувала їй і підкреслювала колір її блакитних очей. Славко чистив мандаринку й дивився «Сам удома», щиро переживаючи за головного героя й регочучи з його пригод. А в домі гуляв запах улюбленого чоловіком яблучного пирога. Навіть сам Рома перейняв цей святковий настрій.

– Збираємося до батьків! – спокійно відповіла дружина. – Ти з нами?

– Настю, ну ти що? До нас гості приїжджають, і це не обговорюється! – Роман визирнув із кухні з мандарином.

– Ти серйозно? Тобто, ти зустрічаєш Новий рік у місті? – уточнила дружина.

– Звісно. Я думав, ми все вирішили ще минулого разу й почули одне одного, – здивовано глянув на дружину чоловік і повернувся на кухню вечеряти.

– Сподіваюся, що так, – хитро всміхнулася Настя.

Увечері Рома поспішав додому. Йому ще треба було закупити продукти за списком дружини для святкового столу. Він знав, що завтра дружина взяла відгул, а це означало, що готувати вона почне зранку.

– Настюша, давай повечеряємо й у магазин? Нам же ще продукти купувати! – гукнув чоловік із порога.

Але у відповідь – тиша.

– Настя? А ви де? – одразу зателефонував він дружині.

– Ми в батьків. Я ж тебе попереджала? Ти ж пам’ятаєш нашу минулу розмову! Сам учора казав, – весело відповіла йому дружина.

– Ти не могла! Я думав, що ми зрозуміли одне одного, – нервував Роман. Такого він від дружини не очікував. – Так, давай назад! Готуватися ж треба.

– Так, Рома. Я теж думала, що ми зрозуміли одне одного, – розчаровано відповіла йому Настя. – Я більше не хочу бути служницею! Цей Новий рік я планую святкувати!

І дружина завершила дзвінок і, як згодом зрозумів Роман, вимкнула телефон.

– Мамо? – дзвонив розгублений чоловік. – Завтра зможете приїхати раніше? Треба на стіл накрити, приготувати. Скажи, що купити? Я зараз у магазин збираюся.

– Ромчику, ти про що? А що ж Настя? – здивувалася мама.

– Настя поїхала до батьків, тому ми самі, – розгублено зізнався Рома.

– Як це поїхала? Взагалі, сину, ми планували приїхати до столу й нормально відпочити від побуту, – обурилася жінка. – А не готувати на свято й гасати навколо столу. Цим ми щодня вдома займаємося.

– Але ж Настя гасає щороку? – чоловікові стало образливо.

– Так вона невістка. Це її прямий обов’язок, – неприємно здивувала зізнанням мама. – І що тепер робити? Я готувати не збираюся!

– Давай замовимо? – втомлено запропонував чоловік.

– Порівняв, теж мені! Домашнє, своє й куповане! Купити й я можу! – образилася жінка. – Так, сину! Не чекала я від Насті такого вчинку.

Через пів години засмученому несподіваним відкриттям Ромі зателефонувала сестра.

– Рома, що діється? Діти вже налаштувалися на веселощі, а тут таке? – обурювалася Світлана.

– Приїжджайте. Самі відсвяткуємо, – втомлено промовив чоловік.

– Ага, зараз! Біля плити постояти я й у себе зможу, – пирхнула сестра. – Ми краще до мами поїдемо.

Роман здивовано дивився на телефон. Вони все вирішили, а його з собою навіть не запросили. Лише зараз він зрозумів, про що говорила Настя.

Наступного вечора він із посмішкою спостерігав, як Славчик разом із тестем щасливо прикрашає ялинку у дворі будинку.

– Діду, зірочка залишилася! – підстрибував син навколо ялинки.

– Зараз! – Петро Леонідович закінчував із гірляндою.

– Давай я тебе підніму? – запропонував Роман.

– Татко приїхав! Ура! – Славчик, підстрибнувши на місці, побіг до батька.

Чоловік, сміючись, підхопив сина й із ним на руках попрямував до ялинки. Зірка була на місці!

Ромі були дуже раді. Приїхав і Настин брат, Матвій, із дружиною. Жінки гриміли посудом на кухні разом і весело про щось гомоніли, стіл вгинався від смаколиків. А чоловіки розставляли стільці, перевіряли гірлянди. Усе було дружно, по-сімейному.

Новий рік пройшов чудово! Не змовляючись, усі залишилися ще на три дні, каталися з гірки, дружно готували й ходили на місцеву ялинку, де, мабуть, зібралося все село.

Перед від’їздом молоді жінки прибрали весь безлад з допомогою своїх чоловіків, які старанно його наводили під час свят, і, обійнявши батьків, усі роз’їхалися по домівках. Славчик, отримавши купу подарунків, у дорозі одразу заснув.

– Настю, дякую тобі за свята. Пробач, будь ласка! – Рома з любов’ю дивився на дружину. – Я тільки зараз зрозумів, який я був неправий!

– Та годі! Головне, що зрозумів! – хитро всміхнулася дружина.

Тут у чоловіка задзвонив телефон, і він, щоб не відволікатися від дороги, увімкнув гучний зв’язок. Дзвонила мама.

– Сину, а ви коли повертаєтеся? – уточнила.

– Що сталося? – насупився Роман.

– Ми хотіли до вас приїхати на решту святкових днів.

– Ой, мам, ніяк не вийде. Ми самі в гості їдемо. Та й не хочу, щоб Настя стояла біля плити, свята ж. Вона теж працює, втомлюється, хай хоч зараз відпочине, – повернув чоловік мамі її ж слова.

– Ох ти, яка пані! Втомлюється вона. Батьки чоловіка їй, бач, у тягар! – обурилася жінка. – Рідну матір на поріг не пускають!

– Мам, не перекручуй. У нас просто свої плани, – втомлено відповів Рома. – До того ж, Славкові не цікаво няньчитися з дітьми Світлани. У нього свої інтереси. От і вирішили ми відсвяткувати так, як хоче син.

– Малий ще хотіти! – пирхнула мама.

– Ви можете пізніше приїхати й погостювати в нас, якщо хочете, – запропонував чоловік, хитро глянувши на здивовану дружину.

– Ой, а може, ви нас із собою візьмете? Чого це ми у вас без вас будемо? – не розгубилася жінка.

– Ні, мам. Там вас не чекають, – відмовив Рома.

Мама образилася.

– А куди ми їдемо? – здивувалася Настя.

– На кілька днів на базу відпочинку, з Михайлом і його родиною. Ми вже все замовили. Точніше, Михайло замовив, і давно. Я їм половину переказав.

– Ура! Ми з Дімою нарешті відпочинемо! – сонно тер очі Славко, який чув розмову батьків. Діма, син друзів, був ровесником Славка.

Свята пройшли просто чудово, весело й душевно. Усі відпочили!

Через рік…

– Сину, ми до вас завтра приїдемо! – зателефонувала мама Ромі тридцятого грудня.

– Ой, мам, ми сьогодні виїжджаємо. Новий рік із друзями зустрічаємо, – відповів їй Роман, закриваючи багажник, куди поставив сумки з речами й продуктами.

– А як же родина? Це ж сімейне свято? – обурилася жінка.

– От ми й приїдемо до вас на наступний Новий рік! Самі. Тридцять першого ввечері! – весело відповів чоловік і зрозумів, що мама з переляку скинула дзвінок.

А в їхньої родини з’явилася нова традиція! Відзначати Новий рік так, як хочеться їм і їхньому синові!