Наталя протерла очі, потяглася і подивилася на годинник. За вікном дрібний дощ тихо стукав по даху. Тиша в будинку говорила, що всі ще спали.

– О пів на сьому. Сьогодні вихідний, можна поспати довше, – подумала Наталя, та повернулася на бік.

Але сон перервав дзвінок телефону. Наталя різко підвелася, намагаючись знайти, звідки долинає звук. Апарат був в іншій кімнаті на зарядці.

Донька Марійка ворухнулась у ліжку:
– Мамо, хто дзвонить?

– Тітка Люба. Спи, рано ще, – відповіла Наталя, підіймаючи слухавку.
Марійка повернулася до стіни, й знову засопіла.

– Алло?

– Привіт, рідня! – бадьоро промовила Люба.

– Привіт, Любо. Що сталося? – Насторожилася Наталя.

– Все нормально, – заспокоїла її Люба. – Просто хочу запитати дещо.

– Що саме? – дивувалася Наталя.

– Ви завтра вдома будете?

– Так, вихідний у всіх. А що?

– Ми хотіли до вас заїхати у гості. Вдома набридло, от і подумали, куди б податися, – з усмішкою відповіла Люба.

– Ну, приїжджайте, посидимо, – неохоче погодилася Наталя.

– Чудово! Тоді чекайте нас на обід, – завершила розмову Люба, і відключилася.

Наталя тяжко зітхнула, та поклала телефон на стіл. Вона недолюблювала зухвалу родичку, яка в гості приїжджала часто, а ось до себе кликала вкрай рідко.

Але відмовляти було незручно – чоловік міг образитись. Адже це його сестра. За годину Наталя розбудила чоловіка.

– Сашко, вставай. Потрібно на ринок з’їздити.

– Навіщо? – здивовано спитав він.

– Продукти купити. Завтра твоя сестра із сім’єю приїде, а в нас нічого немає, – пояснила Наталя.

– Ой, так вже і нічого… – промимрив він, натягуючи ковдру.

– Вставай, сказала! Усе розберуть без нас!

На ринку вони закупилися по повній програмі. Наталя спекла пару пирогів, торт, а наступного дня встала по будильнику, щоб почати готувати. На обід стіл уже був накритий.

На скатертині стояли фрукти, нарізка з ковбаси та сиру, запечене м’ясо, салати, фаршировані печериці, та інші частування. Чоловік смажив шашлик, а в духовці поспівала картопля за новим рецептом.

Гості прибули вчасно: Люба з чоловіком, троє дітей, включаючи дорослу дочку Настю, яка привела із собою нареченого. Люба радісно посміхалася, передчуваючи смачний обід.

Молодший син Наталі, Сергійко, визирнув з-за матері:
– Доброго дня, – тихо сказав він.

– О, Сергію! Тобі вже п’ять років, час говорити правильно, – відразу помітила Люба.

Сергійко похнюпився. Наталія виправдалася:
– Нічого, навчимося.

– А я нічого не привезла, – хмикнула Люба. – Не встигли заїхати в магазин.
– Та гаразд, у нас все є, – стримано посміхнулася Наталя.

– Ну так… знаю, – посміхнулася Люба. – У вас завжди все є.

Слова родички неприємно кольнули господиню. Всі сіли за стіл. Люба з Настею переглянулись.

– У вас, як завжди, достаток, – зауважила Люба.

– Ми на вас чекали, – спокійно відповіла Наталя.

Обід пройшов галасливо. Гості їли з апетитом, пили дорогі напої. Коли дійшли до чаю, наречений Насті спитав:

– А лимон є?

– Ой, забула купити, – перепросила Наталя.

– Шкода, наступного разу купіть, – відповів він.

Настя додала:
– А пиріг, тітка Наташа, нам із собою покладіть. З чаєм вдома з’їмо.

Наталя погодилася, але ввечері, проводжаючи гостей, помітила:
– Сашко, завтра мені на роботу, а їсти нічого. Усе з’їли.

Чоловік дорікнув:
– Навіщо було все одразу викладати?

– Це ж твоя сестра, – виправдовувалася Наталя.

– І що? Вони тебе зустрічають такими столами?

Наталя зітхнула:
– Ні, Люба на свій день народження огірки солоні поставила, та пюре зварила. Їй вистачило.

Чоловік розвів руками:
– Ось і ти так роби.

За кілька днів зателефонувала двоюрідна сестра Тетяна:
– Наташ, привіт! Чула, що у вас гості були?

– Так, Люба приїжджала. А що?

– Я хотіла б дати тобі пораду.

– Що за порада?

– Не приймай їх більше. Люба потім мені дзвонила та обмовляла, мовляв, ти картоплю в мундирі подала. Сміялася.

На очах Наталі виступили сльози.

– Дякую, Таня. Давно час щось міняти.

Наступної суботи Люба знову зателефонувала:
– Ми завтра до вас приїдемо.

– Звісно, ​​приїжджайте, – відповіла Наталя з усмішкою.

Але цього разу все пішло не за звичним сценарієм. У неділю гості увійшли в будинок. На кухні їх зустрів порожній стіл із вазою печива.

– Проходьте, – запросила Наталя.

– Може, чайку? – Запропонувала господиня.

– Давай, – пробурчала Люба.

Чай пили без лимона та цукру. Люба сиділа з кислим виглядом. На пропозицію доїсти вчорашню картоплю з оселедцем, гості поспішили відмовитись.

– Ми, мабуть, поїдемо, – сказала Люба, натягуючи пальто.

Коли вони поїхали, Наталя полегшено зітхнула. З того часу гості в її будинок приїжджали лише на свята, та на запрошення.

Наталя зрозуміла, що недолугим та підступним особам, як не догоджай – все одно поганим будеш! То навіщо втрачатися, та напружуватися? Ви згодні з цим твердженням, чи вона перегнула палицю?

💬 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!