Для нас з Григорієм будинок – це не просто фортеця. Багато років ми працювали, аби його побудувати. Їздили по заробітках, власними руками носили цеглу і замішували розчин. Чоловік спину зірвав на тому будівництві. Адже наймати робітників ми не могли. Але робили все на совість. Так, як мріяли. Старалися для себе й для дітей.

Багато щасливих років ми прожили в нашому будинку. Діти повиростали. Спочатку донька. Та вона виросла й побралась з хлопцем з університету. Разом вони до Києва переїхали.

Згодом подорослішав і син. Та він знайшов дівчину з нашого міста і скоро вони одружилися. Жити молоді не мали де, тож Руслан привів невістку до нас. Настя поводилась зухвало з самого початку. Свої порядки в нашому домі встановлювала. Я казала синові, що це занадто, та він вступився за кохану:

– Мамо, ти хочеш, щоб вона почувалась чужою в цьому домі? Дай їй звикнути! Облаштуватись.

Я подумала, а може й справді. Нехай господарює. І відтоді більше не втручалась. Молоді жили, працювали, ми в усьому їм допомагали, підтримували, як могли. Згодом невістка народила сина, а потім і другого. Я охоче сиділа з хлопчиками, доки вони маленькі були. А Руслан якось підійшов до нас і сказав:

 – Хлопці ростуть, їм окремі кімнати потрібні.

 –  Ви хочете переїхати?

 – Ні, ми думали, що може вам краще переїхати.

 – Куди?

– Нащо вам такий будинок? Ви вже пенсіонери, житимете на літній кухні!

 – Сину, але ж ми цей будинок своїми руками будували? Душу в нього вклали!

 – Той що, тут ж ваші діти й онуки житимуть. Чи ви нам добра не хочете? А ми вам там зробимо вбиральню і душ. Матимете спокій.

Поговорила я з чоловіком. Він мене заспокоїв.

 – Чого ти переймаєшся? Ми все облаштуємо, місця вистачить.

Тож ми переїхали. Минув рік, а нам так і ніхто не допоміг облаштувати літню кухню. І вбиральня в нас досі лише на вулиці. Купаємося у великій хаті. Але невістку дратує, коли ми зайвий раз приходимо, навіть замки згодом замінила. Щоправда, виправдовувалась, що старі просто заїдають. 

Мені страшенно прикро через всю цю ситуацію. Не знаю, як далі ми жити будемо. Взимку холодно в літній кухні, комфорту зовсім нема. Але виганяти молодих зі сварками страшенно не хочеться. 

Порадьте, що робити?