Галина та Іван у шлюбі вже довгих 9 років. Але своїх рідних батьків вони між собою так і не познайомили. Батьки чоловіка та дружини жодного разу в житті не зустрічалися віч на віч, хоча чули та знають одні про одних дуже багато різного: і хорошого, і поганого.
У подружжя двоє діток. Вони дошкільного віку.
Живуть Іван з Галиною дуже добре, хоча вони з зовсім різних сімей, кардинально різняться між собою. Михайло з простої сім’ї: його батько – звичайний хороший, але дуже простий робітник, мама – продавець в невеличкому магазині. Але справа навіть не в професії їх батьків, все набагато складніше.
Батьки Івана – зовсім такі собі прості люди і добрі душею та своїми вчинками. Говорять завжди, що на думку спаде, довго не задумуються, в виразах своїх зовсім не соромляться, щирі з усіма, що за статусом, що за віком. Інтереси і мрії – найпростіші, сьогодні поставили собі за ціль – купити шкіряний диван у вітальню і встановити велику ванну, а це вже взагалі вершина мрії у них, ще з молодості, яку вони хочуть якнайшвидше реалізувати. Книжок вони зовсім не читають, фільмів документальних не дивляться – хіба що серіали, які дуже любить дружина, за роботою та турботами вдома зовсім не мають часу.
Син ріс, як трава при дорозі, наче сам по собі він був, хоча батьки дуже любили Івана, але вкладати щось у освіту батькам і в голову не приходило. А для чого? Читання книг дитиною розцінювали як неробство, купа часу на це йде, тоді як вдома зайві робочі руки не помішають, допомога батькам була потрібна завжди. Дивно навіть, як Іван зміг вирости в такій сім’ї інтелектуалом і здобути вищу освіту, мати гарні досить оцінки. А вчився хлопець дуже добре, наука йому вдавалася легко та швидко.
А от сама Галина ж, навпаки, єдина донечка самих справжніх інтелігентів, які з неї весь час пилинки здували. Батько її – успішний та заможний бізнесмен, мама – відомий та хороший лікар, до якої записуються в чергу на місяць вперед, вона знаменита, познайомитися з нею, для багатьох за честь. Батьки Галини – люди дуже вимогливі до себе і до оточуючих, багато чого вони досягли у своєму житті, багато вкладали в єдину і таку хорошу донечку-красуню, але вибір дочки їх ґрунтовно розчарував, вони навіть й подумати ніколи б не могли, що донька зробить такий вибір, адже він їй зовсім не пара, що вона з ним в житті побачить. Батьки довго намагалися відмовити її від заміжжя.
Як не дивно це все виглядає, але на весілля батьки Галини не з’явилися, заявивши єдиній доньці, що цей шлюб не надовго, і скоро все скінчиться. Але, зробили це не зовсім демонстративно, виїхавши в цей час за кордон, вони усім сказали, що мають там дуже важливі справи по роботі, відмовитися від них не можуть, бо це було заплановано ще задовго до весілля. У підготовці весілля, природно, теж не брали жодної участі. Та й потім до молодих не лізли, а, відсторонившись, спостерігали, що з усього цього вийде. Сказати чесно, надіялися вони на найгірший сценарій, якби егоїстично це не звучало. Батьки з кожним днем чекали, що щось піде не так, і донька до них повернеться. Чекали розлучення того найбільше.
Всупереч прогнозам батьків Галини, їх шлюб виявився таки міцним та довготривалим і досить вдалим та щасливим. Молоді живуть добре, підтримують один одного, виховують дітей, і про розлучення навіть не думають, лише складають щасливі плани на майбутнє. Одним словом, все добре у них.
Пройшло вже 9 років, а батьки Івана та Галини і досі не бачили в очі один одного, хіба що на фотографіях сімейних. Подруги Галини звісно дуже цьому дивуються – ну як таке може бути між близькими людьми!
– Ось так у нас вийшло! – виправдовується Галина, адже вона вже звикла до таких відносин, не розуміє чому люди дивуються, вони наче добре живуть і дружно, всіх все влаштовує. – Не знайомі між собою батьки, не спілкуються зовсім і не горять бажанням познайомитися. Ні ті, ні інші.
З перших днів сама Галина ще робила спроби познайомити їхніх батьків – щоб все було “як у людей”. Однак і ті й інші відмовлялися зустрічатися категорично, кожного разу називаючи все інші причини:
– Навіщо нам це потрібно, про що ми будемо з ними розмовляти? Хай живуть собі своїм життям, а ми своїм. Ми ж до них абсолютно ніякого діла не маємо.
Кожен спілкується в основному лише зі своїми рідними батьками. Тільки на Новий рік разом з дітьми заїжджають спочатку до одних батьків, а потім вже до інших, це вже традиція така сімейна багато років у них. І дні народження дітей відзначають по два дні: спочатку з однією парою бабусі та дідуся, потім з іншою. Діти просто сприймають таку ситуацію як належне, нічому не дивуються, думають, що так і має бути, і питань не задають, за стільки років вже звикли, іншого не знають. На дні народження дорослих приходять, відповідно, батьки іменинника. Інші просто пишуть смс-повідомлення. Вітаємо, мовляв, бажаємо всього найкращого. І на тому все.
Знайомі подружжя розділилися на два протилежні табори.
Кажуть одні:
– Це ж дивина якась, батьки не спілкуються зовсім, де таке є!
Інші кажуть:
– Так лише простіше для всіх! Головне, що подружжя щасливе разом. А інше – дрібниці. Немає тут проблеми зовсім ніякої.
Так і живуть свати, як чужі люди. А життя плине стрімко, роки минають, а щасливої родини у них так і не вийшло. Іван та Галина намагаються не звертати на це уваги, втомилися просити, а з роками їх батьки, та й вони з батьками самі лише віддаляються один від одного, сімейних святкувань, як у людей, в них немає. Як тут знайти вихід?
