Десять пропущених викликів. Але Оксана вперто не брала слухавку від колишньої однокласниці Христини.

Вона вже чула про зустріч однокласників з нагоди 20-ти річчя закінчення школи. Та для себе вирішила – туди вона не піде. Жодного разу не була, і нічого не станеться, якщо вона пропустить і цю, ювілейну, зустріч.

Та Христина була не з них, хто так просто здається. Вона писала, телефонувала, і нарешті вмовила Оксану прийти на зустріч, обіцяючи, що все буде феєрично.

Оксана таки після всіх її вмовлянь погодилася, але і розгубилася. В її голові крутилося безліч думок.

Найбільше її хвилювала зустріч з Світланою, її колись найкращою подругою, яку вона не бачила років 15, та й, чесно кажучи, і не хотіла бачити. А навіщо їй зустрічатися з людиною, яка забрала у неї щастя?

Оксана дружила з Світланою практично з першого класу, вони були більше, ніж подруги, робили все разом. І в університет теж разом вступили. Одного вечора в кафе вони познайомилися з компанією хлопців.

Оксані відразу до душі припав Сергій, талановитий молодий художник, красивий, та ще й харизматичний.

Закохалася Оксана дуже. Сергій провів кілька вечорів з дівчиною, а потім почав пропадати, спочатку на кілька днів, потім – на кілька місяців. Оксана відчувала, що щось тут не так, і не помилилася.

Якось Світлана покликала Оксану в кафе, довго думала, ніби наважувалася розповісти їй щось дуже важливе. Говорили ні про що, розмова не в’язалася.

Раптом Оксана побачила, що в кафе зайшов Сергій. Хлопець сів за їх столик, і без зайвого вступу почав:

“Вибач, Оксано. Я кохаю Світлану. Уже їй і пропозицію зробив. Ми вирішили тобі зізнатися, бо не чужа ти нам. Світлана дуже хвилюється через це. Та я впевнений, ти все зрозумієш.”

Сергій говорив, а у Оксани земля йшла з-під ніг. Світлана винувато опустила очі.

“Може, дружкою будеш” – намагався жартувати хлопець, але обом дівчатам було не до жартів.

“Як ти могла?” – крутилося в голові у Оксани.

Всі ці 15 років Оксана свідомо намагалася нічого не знати і не чути про свою зрадливу подругу. І ось, зараз їй потрібно буде з нею зустрітися. У неї, напевно, все “в шоколаді”. Чоловік, діти, кар’єра.

Оксана співчутливо глянула на себе в дзеркало – так, на свої 37 вона ще виглядає нічого, але що вона скаже, коли всі на зустрічі хвалитимуться своїми дітьми, чоловіками, сім’ями. У неї ж нічого! Після зради подруги Оксана так і не знайшла особистого щастя.

Оксана все ж знайшла в собі сили, купила гарну сукню, зробила зачіску і макіяж. Що-що, а вигляд у неї має бути шикарним, якщо вона вже погодилася йти на цю зустріч.

Світлану вона впізнала не відразу, змарніла жінка навіть через 15 років винувато дивилася на подругу. Підійшла до Оксани першою:

“Знаю, ти і досі не пробачила мене. Маєш право. Тільки знаєш, щасливою я теж не стала. Ще невідомо, кому з нас більше пощастило”.

Потім Світлана розповіла, що вона з Сергієм уже кілька років, як розлучилася. Практично сама виховує двох синів-підлітків. Ті роки, що була в шлюбі, згадує як найгірші.

Традиційне сімейне життя не вписувалося у рамки вільного художника, він переїжджав з місця на місце, шукаючи натхнення, думав більше про мистецтво, ніж про дітей і  дружину, частенько не ночував вдома.

Весь вечір подруги говорили, з кожною хвилиною між ними все більше танула 15-ти річна крига.

В кінці Світлана запросила подругу до себе додому:

“Знаєш, моя мама буде дуже рада бачити тебе. І не тільки мама”.

Світлана підморгнула Оксані. Та зрозуміла, що мова йде про молодшого брата Світлани, Андрія.

“А Андрій так і не одружився. Як закохався ще в школі у тебе, так і досі говорить, що кращої він і не зустрічав”…

Хто зна, а може це особливий план у долі?