– Олю?! Що сталося? Ти годину бачила? – Ірина відчинила двері й побачила подругу. Та стояла з невеликою сумкою в руках.
– Пустиш переночувати? – жалібно спитала Ольга.
– Так, заходь. Диван уже й так майже твій. Я його з минулого разу навіть не складала.
Ольга приходила до подруги на вихідні, а тут… Було вже далеко за вечір у вівторок, а вона знову стояла на порозі.
Втім, часті візити подруги Ірині не заважали. Жінки були близькі, як рідні сестри. Скоріше, Ірину непокоїв сам стан Ольги.
Останнім часом та була зовсім не схожа на себе. Здавалося, ще не так давно вона оговталася після смерті чоловіка, знову почала усміхатися, і тут раптом нова «біда».
– Дякую, Іринко. Не уявляю, куди б я подалася, якби не ти, – Оля кинула сумку й вмостилася на дивані, після чого втомлено заплющила очі.
– Що знову?
– Та в них то гості, то річниці, то якісь проєкти. А в тебе я можу й у нічній сорочці, і з рушником на голові посидіти, маску з огірків на лице накласти й не боятися, що мене хтось побачить. А вдома… соромно зізнатися, мені навіть у санвузлі сидіти незручно!
– Та вигнала б їх! Чого ти тікаєш зі своєї квартири?!
– Я тобі вже набридла, так? – виговорившись, Ольга раптом відчула себе безглуздо. По суті, вона робила так само: «пустіть переночувати» — і нічим не відрізнялася від власної дочки.
Певний час тому:
– Мамо, Олег у нас залишиться переночувати, добре? – Анастасія подивилася на матір повними сліз очима. – Йому далеко їхати, а маршрутки вже не ходять.
– Нехай іде пішки. Або таксі викличе.
– Ну мамо! Що тобі, шкода, чи що? Усі дівчата вже живуть із хлопцями, а я все чекаю, коли ти підеш, щоб побути з коханим удвох!
– Думаєш, Олегові подобається їздити через усе місто до мене заради пів години спілкування, поки тебе немає вдома?
– Я не думаю про Олега, я думаю про себе, – відмахнулася Ольга. Їй було байдуже, зручно там Олегові чи ні. Ще б вона хлопцеві комфорт створювала, аби він її дівчинку в затишку «обмацував». Від однієї цієї думки в Ольги все всередині перевернулося.
Ну й часи… Колись, коли Ольга сама була молодою, її батьки одразу сказали:
– Наречених не води, поки заміж не зберешся!
Мабуть, тому Ольга й вийшла за батька Насті: хлопець довго добивався її прихильності, а коли домігся — одразу зробив пропозицію.
Жили вони з його матір’ю, але через три роки, коли народилася Анастасія, свекруха трагічно померла, і квартира повністю перейшла молодій сім’ї.
Двокімнатна, світла квартира була дуже затишною, і Ольга часто згадувала свекруху добрим словом та дякувала їй за все. За життя свекрухи Олі завжди було комфортно, та й мати чоловіка не нарікала на спільне проживання. А тут…
– Мамусю, будь ласка, ну хай він хоча б на вихідні лишиться. У них у гуртожитку будуть тарганів труїти.
– Господи! Ще й таргани! – Ольга закотила очі. – Не дай Боже ще принесе нам додому якусь гидоту!
– От і кажу, нехай на вихідні побуде в нас. І мені спокійніше, і тобі краще.
– Гаразд, – здалася Ольга.
Відтоді Олег приходив на вихідні, потім почав ночувати з п’ятниці до понеділка, а одного разу, коли Ольга поїхала з подругою святкувати жіноче свято, Олег остаточно перевіз свої речі й міцно облаштувався у квартирі потенційної тещі.
На поличці з’явилася ще одна зубна щітка, потім поруч із нею — чоловічий одеколон, а ще за місяць Ольга вже не знаходила місця, куди поставити свій крем для обличчя.
– Анастасіє! Я не розумію, навіщо Олег приніс усе це? – Ольга обвела рукою полицю, де стояв цілий арсенал косметики.
– Як це навіщо? Мій хлопець стежить за собою.
– Та? Я вважала, що в чоловіка має бути всього дві баночки: крем для гоління і дезодорант.
– Ти помиляєшся. У Олежика дуже чутлива шкіра, йому треба і до гоління, і під час, і після. Та й узагалі, тобі шкода, чи що? Хай хоч усім обмажеться, твою косметику він не чіпає!
На це Ольга не знайшла, що відповісти.
– Нехай складає компактніше. Мені ця полиця теж потрібна, – сухо сказала вона й вийшла з ванної.
На косметиці все не закінчилося. Олег перевіз свою колонку: він був «меломаном» — так він себе називав. Для Ольги ця музика була абсолютно нестерпною. Суцільний набір звуків!
Але молодь кайфувала.
– Ольго Степанівно, оцініть, який звук! – Олег увімкнув колонку на повну, аж стіни затремтіли. Парочка почала танцювати, а в Ольги заболіла голова. Вона підійшла й зробила тихіше.
– Ма, ну ти чого?
– Зараз сусіди прийдуть! Ви годину бачили? Які ще танці?
– П’ятниця, саме час порухати тазом! Ольго Степанівно, приєднуйтесь! Ось, я дещо прикупив… – Олег витяг із рюкзака банки з напоями.
– Анастасіє, я сподіваюся, ти це пити не будеш?! – суворо сказала Ольга.
– Чому це? Я доросла, можу собі дозволити!
– Це ж гидота! Тут енергетик та ще й із міцним! Отруїшся!
– Ой, мамо, Олег знає, що купувати. Так, Олежику?
– Так! – він відкоркував банку, хильнув і закружляв Настю в танці. Кімнату наповнив бридкий запах хімічної гидоти. Ольга не витримала: вийшла з кімнати й щільно зачинила двері.
Спала вона погано: хоч парочка й зробила музику тихіше, та все одно галасувала до самого ранку. А зранку прийшла сусідка знизу й висловила Ользі все, що про неї думала.
– І з вами раніше жити було непросто! Тупаєте, як слони, а тепер і зовсім знахабніли! – репетувала сусідка на весь під’їзд. Виховала доньку прости-господи, тепер Настя ще такого наробить у будинку!
– Та у вас там, я дивлюся, справжнє кубло! Разом із ними гуляєш? – Жінка примружилася, побачивши пакет зі сміттям, яке Олег не виніс, а, як на зло, поставив біля дверей. Пакет був набитий порожніми банками з-під тієї шкідливої гидоти. – Я дільничному поскаржуся!
Ольга нічого не відповіла. Але від гріха подалі сама винесла сміття. Увечері відбулася серйозна розмова, та Олег і Настя висновків не зробили. Ображалися, коли Ольга робила зауваження або вчила їх розуму.
– Ти наче не була молодою, мамо! – казала Анастасія. А в Ольги все всередині стискалося. Вона й не вважала себе старою, їй було лише сорок вісім.
Через півтора місяця такого життя Олежик так обжився, що почувався, як удома. А от в Ольги було відчуття, ніби вона сама у своїй квартирі — гостя.
Кілька разів Ольга навіть намагалася виставити Олега, але завжди щось заважало. У нього знаходилися якісь відмовки, він вибачався й обіцяв, що скоро вони назбирають на житло та з’їдуть.
– Мамусю, Олег влаштувався на роботу, будемо збирати на квартиру.
– Може, твій Олег тоді приноситиме гроші в сімейний бюджет? Я холодильник заповнила два дні тому. Уже порожньо!
– Ну так він же чоловік!
– Так! Він чоловік, от і нехай приносить продукти. Або хай харчується повітрям!
– А що тоді їсти мені?
– Те, що принесе твій співмешканець!
Ольга була зла. Останнім часом вона постійно зривалася то на дочку, то на майбутнього зятя. Здавалося б, звичайний хлопець, не гірший за інших… Але Ольга починала його тихо ненавидіти. Хоча вона навіть не встигла стати йому тещею!
Зазвичай вона зривалася на дочці. Та висновків не робила, лише віддалялася від матері. Щоб остаточно не посваритися, Ольга знайшла «вихід» — ішла до своєї подруги Зоряни й ховалася від проблем у неї.
Діти ж у такі моменти розслаблялися, як казала Настя: відчували себе сім’єю. А в цій сім’ї, мабуть, Ользі місця не було.
Усе закінчилося тим, що одного дня, повернувшись від подруги, Ольга вирішила прибрати в квартирі й не змогла відчинити кімнату дочки. А придивившись, побачила, що в міжкімнатні двері врізали замок!
– І як це розуміти?
– Мамо, ну я не знала… Це Олег придумав, – Настя опустила очі.
– Навіщо?
– Ну, мабуть, щоб почуватися комфортно. Йому не подобається, що ти риєшся в наших речах, розпоряджаєшся тут…
– Бо я господиня! – гаркнула Ольга. – А він — гість!
– Коли ми одружимося, тобі доведеться його прописати.
– Так? А може, й квартиру йому одразу переписати?!
Того вечора вони з дочкою посварилися так, що Ольга знову пішла з дому. Чому вона не вигнала дочку? Бо боялася. Звикла, що Настя завжди під крилом, а куди вона піде серед ночі?
До Олега? Та її туди могли й не пустити, а грошей на оренду в них не було: Олег усе витрачав на гулянки.
Тож Ольга пішла сама. Пішла й поскаржилася:
– Уявляєш, Зоряно, вони замок вмонтували. У моїй квартирі повісили замок від мене!
– Ну й справи. Загалом так… – подруга налила Ользі чарочку й сіла поруч. – Слухай, що я скажу. Так далі не можна. Тобі треба припиняти тягнути на собі цього дармоїда. Він просто зручно влаштувався!
– Та я знаю… Але як його вигнати?
– Є думка: скажи закоханим, що вирішила продати квартиру.
– Продати?!
– Ну так. Поясни, що хочеш зустріти старість за містом, у хорошій екології. Там і житло дешевше, і повітря чистіше.
– А якщо дочка буде проти?
– Постав перед фактом: або вона живе на твоїх умовах, або ти виплатиш їй її частку з продажу квартири. Там, мабуть, десь третина… І нехай ті гроші витрачає як хоче. На житло, на повітряні кулі чи на гулянки Олежику.
– А якщо піде?
– Порадієш і відпочинеш хоч кілька днів.
– А далі?
– А далі Анастасія повернеться додому, як мила. Впевнена, що Олег — звичайний примак. Він твою дочку не любить. Йому квартира подобається, а не вона!
– Гаразд, я спробую.
Подруга мала рацію. Щойно Ольга оголосила про своє рішення, Олежик одразу згадав, що має термінові справи: він давно не відвідував батьків у рідній «Балаклайлівці».
Анастасія ридала навзрид, коли коханий збирався їхати. А Ольга потирала руки.
– Ну от, тепер я і без хлопця, і без житла, – крізь сльози процідила Настя.
– Твоє житло ніхто не відбирає. Живи скільки хочеш, тільки мені не заважай, – сказала Ольга.
– То це ти з продажем усе вигадала?!
– Ні, але й поспішати я не буду. Все, Анастасіє, досить базікати. У тебе скоро сесія, іди вчитися. Он як тепер твоя успішність підніметься.
Ольга, як у воду дивилася. Позбувшись «зятя», вона немов ожила: вдома стало тихіше, чистіше й затишніше. А Анастасія отримала більше вільного часу та з головою пірнула в навчання. У результаті закінчила бакалаврат із хорошими оцінками й навіть вступила до магістратури.
– Усе, що не робиться, — усе на краще, – обіймаючи дочку, сказала Ольга.
– Мабуть, мамо, – відвівши погляд, відповіла Анастасія. Ользі здалося, що дочка щось недомовляє. Можливо, так і було. Час покаже…