Я застала на кухні картину: свекор витягнув з борщу кістку і наминає. Сам. А я тоді й питаю: «А що ми будемо їсти?». Наївна була, вперше в невістках, вперше в такій сім’ї, де найкраще не дітям, а свекрові.
А він на мене як глипне:
– То я у своїй хаті не маю права поїсти?
Далі на галас прибігла свекруха та до мене:
– Ти чому батькові не даси поїсти, він з роботи прийшов!
– Але що ми всі будемо їсти?, – шепочу вже я.
– Так похлепчеш, дивися яка!
Чоловік не став на мою сторону, для нього така ситуація була звична з самого малку, батько багато працює, тому він їсть найкращі і найситніші шматки.
У нас в родині такого не було. Я не кажу, що всі їли те, що люблять, але й нам усім м’ясо перепадало.
А тут кожен сам за себе, що не звариш їсти, то все виметуть, нічого на завтра не лишають.
– Ти до газдів прийшла. – казала свекруха і порожнила каструлі, як не свині, то псам і котам.
Все крутилося навколо того наїдку, бо готувати треба було багато, вони любили смачно поїсти, а щоб було смачно то треба аби й було з чого приготувати.
Але все одно, як би я багато не працювала, але поїсти нарівні зі свекром не могла. Але якось я таки вирішила й собі показати характер.
На неділю свекруха завжди робила два види вареників: зі звичайною картоплею і картоплею з м’ясом. Звичайну їли ми з нею, а з м’ясом чоловіки.
Але я вирішила розробити все з м’ясом, хай там буде хоч запах, але я буду таки їсти те, що хочу. Отак я розробила, поки вони поралися по господарці, то я вже й наліпила.
Свекор за звичкою за макітру та до столу, наївся. Далі сів мій чоловік їсти, що батько не доїв та просить добавки. Я й підсипала, а він вкусив і такий здивований. А я тільки усміхаюся.
Далі сіла вже свекруха і так само один взяла, аж зажмурилася від насолоди, далі другий, третій, а смакота не закінчується.
Я й собі сіла і так само смачно поїла. Вона глянула на мене, але нічого не сказала. Але відтоді я все готувала по-своєму, якщо м’ясо в борщі. То на шматки порізане, щоб всім вистачало, як щось смачне – всім порівну.
Трохи свекор змінився, коли пішли онуки та став вже він з ними ділитися, бо я вчила дітей аби ділилися з ним.
Куплю їм шоколадку і кажу:
Поділіть порівну.
І отак вони по галочці, але дадуть всім. Звичайно, свекруха цілувала їх і не їла, а віддавала назад, але свекор їв і потроху добрів.
Та й так скажу – не можна отак похапцем їсти, щоб ніхто не те, що не забрав, аби не помітив, що ти все найкраще виїдаєш. Того й печію мав та настрій поганий. А коли людина спокійно поїла, коли ніхто їй ложки не рахує, тоді все йде на користь.
Правду кажуть, що треба ділитися, тоді й смачніше їсти і не переїдаєш.
