Наталя не звикла скаржитися на життя, хоча навіть собі боялася зізнатися, що не про таке життя вона мріяла. Тому жінка планувала, що хоч 25-річчя свого шлюбу вони з чоловіком нарешті гідно відсвяткують. А коли ж жити, як не тепер. Діти виросли, поїхали вчитися до столиці, сини – то гордість Наталки, вона все життя їм присвятила.
Та й з чоловіком у неї, хвалити Бога, все добре. Господиня вона чудова – у неї в хаті така чистота, що й пилинки ніде не знайдеш. Прийде з роботи і починає мити-витирати, а ще їсти готувати. Її чоловіки голодними ніколи не були. До того ж, Наталка привчила їх так, що вони вчорашній борщ їсти не хотіли. Все мало бути свіженьким, щойно приготованим.
Наталка жила для своїх чоловіків, часто забуваючи про себе. Догоджати синам і чоловікові Наталі було не складно, швидше навпаки – в радість. Все чекала хоч якоїсь вдячності від них, але все це вони сприймали, як належне. Ні посуд за собою помити, ні ліжко застелити, та що там говорити – Наталя робила за них усе.
Тепер, коли сини поїхали з дому вчитися, догоджала лише чоловікові. Він у неї нехай невеликий, але все ж, начальник. А вона хто? Продавчиня в магазині… Одружилися вони молодими, Наталці було 17, Петрові – 23. Відразу народився старший син, а через півтора року – молодший. Так і поринула жінка в сімейні клопоти і догляд за дітьми.
Петро в цей час робив кар’єру, і зараз він керуючий відділом в одному з банків, весь час пропадає на роботі. А Наталя чемно продовжує здувати пилинки з меблів в їхньому домі і з чоловіка.
Вперше Наталя задумалася про те, що в них в родині щось не так, коли в грудні на її день народження, отримала від чоловіка сухе «Вітаю». Ні, про квіти вона і не мріяла, бо за 25 років їх сімейного життя, Петро жодного разу їх не подарував дружині. Наталя хотіла відсвяткувати разом з чоловіком, накрила стіл, приготувала смачну вечерю, а він прийшов пізно і сказав, що не голодний.
Діти просто забули про її свято і привітали її аж на наступний день. Прикро було на душі, адже Наталка нарешті зрозуміла, що не така вже вона і цінна, якщо її чоловіки так нею «дорожать». Проте зробила вигляд, що нічого не сталося, і продовжувала грати роль ідеальної дружини і мами.
Наближалося їхнє сімейне свято – 25-річчя шлюбу, срібне весілля. Наталя спочатку планувала, що вони відсвяткують це в гучній компанії родичів і друзів, але чоловік відразу відмовився. Мовляв, часи складні, гроші потрібні, а свято не таке вже й велике.
І знову Наталку огорнув прикрий смуток, як це – свято не важливе? А гроші? Хіба вона просила їх в Петра? Вона сама останній рік влаштувалася на ще одну роботу і відкладала кошти спеціально для цього дня. Назбирала близько 25 тисяч, так що на все б вистачило.
Про святкування Петро і чути нічого не хотів, то ж Наталя вирішила зробити подарунок чоловікові – купити йому новий мобільний телефон, уже і в магазині придивилася останню модель. Нехай чоловік має… А їй нічого не треба, вона, як завжди, обійдеться тим, що є…
Новий телефон Наталка старанно упакувала в яскраву обгортку з сердечками і чекала, коли чоловік першим її привітає, скаже, як її любить, як дякує за дітей і турботу… Але цього не сталося – вранці Петро прокинувся, мовчки з’їв сніданок і пішов на роботу. А ввечері повернувся дуже втомленим і відразу ліг спати.
Цього разу Наталка вирішила не сумувати, а діяти. Вранці наступного дня вона взяла на роботі вихідний і повернула в магазин телефон. Потім пішла в салон краси – вперше за багато років змінила зачіску, зробила манікюр, педикюр, вийшла і сама себе не впізнала. Потім пройшлася по магазинах і нарешті купила собі те, про що колись могла лише мріяти – і сукню, і курточку, і чобітки.
Найцікавіше, що вперше в житті вона витрачала гроші на себе і не думала, що на це скаже її чоловік, їй було байдуже.
