— Невістко моя! Я вже заслужила на нову посмішку, тож ти просто віддаси гроші, бо справа зроблена! — спокійно мовила Галина Петрівна, підсуваючи прозору теку з документами просто до тарілки із запеченими яблуками.
— А до зими ще й щомісяця переказуватимеш мені на картку певну суму. Ми з Романом уже все обговорили, так буде справедливо.
Соломія завмерла з виделкою в руці й розгублено глянула на свекруху.
Галина Петрівна тим часом абсолютно невимушено взяла з тарілки шматочок домашнього пирога й із явним задоволенням поклала його до рота. Жувала вона легко й жваво, ніби й не скаржилася ще вчора, що їй боляче навіть хліб кусати.
Тимур, законний чоловік Соломії, сидів біля вікна в домашніх штанях і старій сорочці. Почувши голос матері, він одразу втупився в свою тарілку з кашею, наче там було щось надзвичайно важливе й термінове.
Соломія повільно опустила виделку. Сіла рівніше й уважно подивилася на папери через стіл.
Ще на початку тижня вона власноруч відвела свекруху до приватної стоматологічної клініки неподалік від їхнього дому.
Галина Петрівна весь останній місяць зітхала на кожному сімейному обіді. Казала, що старий зубний місток зовсім розхитався, ясна ниють, їсти неможливо, а в державній поліклініці черги нескінченні й лікарі не мають до літніх людей належної поваги та терпіння.
Тимур тоді мало не щовечора ходив за дружиною слідом. Просив, переконував, заглядав у вічі. Говорив, що мамі справді зле, треба виручати найближчу людину, а в Соломії саме на окремому рахунку лежали збережені відпускні.
Вмовляти Соломію довго не довелося. Вона ніколи не була скупа чи дріб’язкова: якщо в родині комусь і справді потрібна допомога зі здоров’ям, то які тут можуть бути сумніви? Треба — значить, треба.
На огляді лікар-ортопед запропонував цілком пристойний, надійний варіант. Якісні коронки, міцну знімну конструкцію на спеціальних кріпленнях. Виходила чимала сума — якраз усі відпускні, які Соломія збирала майже рік сумлінної праці.
Вона сама піднесла картку до платіжного термінала біля стійки реєстратури, переказала всю передплату наперед, а роздрукований чек акуратно поклала до кишені свого осіннього пальта. Початок процедур призначили на п’ятницю.
Щоправда, уже в кабінеті Галина Петрівна розчаровано кривилася. Їй дуже сподобалися рекламні брошури на столику, де йшлося про найдорожчі імпланти з цирконію на всю щелепу, які коштували мало не втричі дорожче за звичайний варіант.
Соломія тоді спокійно, але чітко пояснила: таких вільних грошей у їхній родині просто немає, та й влазити в борги заради зайвої розкоші зовсім нерозумно.
І ось тепер посеред обіднього столу лежав роздрукований кредитний договір із банку.
— Галино Петрівно, а що це за папери? — тихо спитала Соломія, придивляючись до круглої синьої печатки.
— Очима подивися, Соломієчко! — бадьоро відгукнулася свекруха, поправляючи свій ошатний кардиган.
— Це вчорашній договір на цирконієву красу. Я вдома сама подумала й вирішила: ну навіщо мені на старості років ходити зі знімними протезами в склянці?
Я ще не стара жінка, мені хочеться сміятися на людях, на дачі перед сусідками бути не гіршою за інших. Я хочу мати гарний вигляд!
— Зачекайте, — Соломія потерла лоба, намагаючись збагнути логіку.
— Ми ж кілька днів тому повністю оплатили весь кошторис на добрий протез і коронки. Звідки взялися дорогі імпланти?
— А ось звідти! — Галина Петрівна гордо випростала спину.
— Я вчора вдень сама поїхала до клініки. Від того дешевого варіанту відмовилася й переписала всю медичну картку особисто на себе.
Тепер я там офіційно виступаю замовницею послуг, розумієш? Доросла людина має право сама вирішувати, чим їй жувати!
— Цікаво. І звідки ж у замовниці взялися такі великі кошти? — щиро здивувалася Соломія.
— Твоя передплата пішла як перший внесок! — простодушно повідомила свекруха, навіть бровою не повівши.
— А на решту суми мені дівчата біля входу швиденько оформили банківську позику на два роки. Он на другому аркуші написано, коли й скільки платити. Наприкінці року ти якраз отримаєш свої додаткові преміальні за рік і перекриєш увесь борг одним махом!
— Тобто ви навіть не вважали за потрібне спитати мою згоду? — Соломія говорила дуже тихо, бо в голові це просто не вкладалося.
— А навіщо було питати? — знизала плечима Галина Петрівна.
— Ти б знову почала казати, що грошей шкода, що це занадто дороге задоволення. А лікар мені вчора особисто пообіцяв: посмішка буде просто як у кінозірки!
Соломія безсило відкинулася на спинку стільця. Вона дивилася на свекруху й не могла збагнути, як доросла, начебто мудра жінка могла таке вчинити.
— Тобто ви за моєю спиною взяли на себе величезні фінансові зобов’язання, — повільно мовила вона.
— А розраховуватися за все це маю я своїми заробленими коштами? Ви справді вважаєте це нормальним?
— А чому б і ні? — щиро здивувалася Галина Петрівна.
— Ти ж не бідуєш, дякувати Богу! У тебе стабільна робота, дітей у вас із Тимуром поки немає, квартира вам дісталася від дідуся, оренду платити не треба. Куди тобі ті преміальні дівати? На непотрібні дрібниці спускати? А так рідній людині добро зробиш, здоров’я збережеш!
— На ті гроші в нас взагалі-то були зовсім інші спільні плани, — нагадала Соломія.
— Ми хотіли нарешті замінити старі вікна на лоджії, утеплити її перед морозами, та й у Карпати на кілька днів збиралися вирватися перепочити.
— Ой, обійдетеся без вікон! — безтурботно махнула рукою свекруха.
— Лоджія не людина, постоїть ще зиму, нічого з нею не станеться!
Соломія повільно перевела погляд на чоловіка. Тимур сидів мов у воду опущений і старанно перебирав виделкою шматочки тушкованих овочів.
— Тіму, — покликала Соломія.
— А ти чому мовчиш? Ти знав про цю затію з позикою?
— Соломіє, ну чого ти одразу сердишся? — ніяково озвався чоловік, знизуючи плечима.
— Ну мама ж хотіла зробити якісно, щоб один раз і на все життя, щоб потім не переробляти. Хіба це погано?
— Я питаю прямо: ти про це знав заздалегідь? — повторила вона.
— Та як же він не знав, якщо він мене вчора машиною сам до клініки й відвіз! — радісно випалила Галина Петрівна, вочевидь вважаючи це серйозним доказом своєї правоти.
— Ще й лікареві руку потис! Сказав, мовляв, робіть усе найкраще, Соломія в нас заробляє добре, з усім упорається!
Тимур від таких слів миттєво почервонів до самих вух і зіщулився.
— Мамо, ну навіщо ви все це зараз розповідаєте? — тихо буркнув він у тарілку.
— Отакої, — Соломія пильно глянула на чоловіка.
— Тобто вчора вдень, коли ти телефоном запевняв мене, що стоїш у довжелезному заторі біля автомайстерні, ти насправді допомагав мамі переоформлювати рахунки на мої майбутні виплати?
— Соломіє, ну ми просто не хотіли зайвих суперечок удома! — раптом підвищив голос Тимур, намагаючись захиститися.
— Ти б нізащо добровільно на дорогий варіант не погодилася. Ти б усе прораховувала до дрібниць. А тепер що зробиш? Документи підписані, процес пішов!
— І хто ж тепер не має вибору? — поцікавилася вона.
— Та ти ж, донечко! — з полегшенням підхопила свекруха, задоволено всміхаючись.
— Твої гроші вже на рахунку лікарні, як перший внесок. Я вчора одразу підписала заявку на термінове виготовлення, щоб техніки до ранку підготували індивідуальні основи.
Якщо завтра о десятій я не сяду в крісло, клініка просто спише за ту нічну роботу майже всю твою попередню сплату! Твої заощадження зникнуть, якщо відмовишся. Тож доведеться довести справу до кінця, як не крути!
Соломія мовчала. Вона дивилася на цих двох людей і дивувалася їхній дивній винахідливості.
Виходило так, що її власні заощадження вирішили використати як важіль тиску, щоб змусити оплатити забаганку, на яку вона ніколи не давала згоди.
— Дуже хитро придумано, — спокійно сказала Соломія.
— Але мене не відпускає одне просте питання. Галино Петрівно, ви ж навесні самі раділи, що відклали непогану суму.
І з пенсії потроху відкладали, і за літні ягоди з ділянки виручили цілком пристойні гроші. Чому ж ви власні заощадження не доклали до цієї прекрасної справи?
Галина Петрівна миттєво знітилася, відвела очі й почала пересувати серветницю на столі.
— Мало що в мене було! — сухо кинула вона.
— Мої старечі запаси на чорний день тебе не стосуються!
— Тепер, здається, стосуються безпосередньо, — Соломія знову глянула на чоловіка.
— Тіму, куди поділися мамині заощадження?
— Та Марині вона їх учора віддала! — не витримав і випалив Тимур.
— Сестрі дуже закортіло купити собі нову довгу дублянку з натуральної вовни до самої підлоги. Вона весь тиждень ходила й скаржилася, що змерзне взимку.
Ну мама й подумала: якщо ти все одно наприкінці року допоможеш закрити борг за лікування, то навіщо грошам лежати без діла? Хай донька потішиться обновою!
— Тіму, та що ж ти язиком мелеш?! — скрикнула Галина Петрівна, ображено сплеснувши долонями.
— Хто тебе просив чужі розмови переповідати?!
— Чудово, — видихнула Соломія, і в голосі її прозвучав сумний подив.
— Значить, дорослій сестрі Марині — теплу дублянку до п’ят за мамині гроші. Мамі — найдорожчу посмішку за мої відпускні й мою річну премію. А ти, Тіму, у нас такий щедрий розпорядник моєї праці?
— Ой, не треба робити з себе скривджену! — насупилася свекруха.
— Подумаєш, рідній дитині допомогла підготуватися до зими! У неї чоловік постійно у відрядженнях, їй треба серед колег пристойно вдягатися! А ти в теплі сидиш у своєму офісі, папірці перебираєш, нічого з тобою не станеться!
— І взагалі, Соломіє, досить рахувати кожну копійку, — буркнув Тимур, підводячись із-за столу.
— Ми ж одна сім’я, треба підтримувати одне одного. Наприкінці року спокійно погасиш ту позику, а на свята посидимо вдома, телевізор подивимося, куди поспішати?
— На власні забаганки кожен має заробляти сам, — спокійно нагадала Соломія його ж власні слова, які він повторював щоразу, коли мова заходила про ремонт балкона чи спільні побутові покупки.
— Хіба не ти мені це казав буквально минулого тижня, коли відмовився докластися до нових вікон?
— То зовсім інша річ! То твої забаганки, а це — здоров’я моєї мами! — кинув він і пішов у коридор.
— Усе, досить балачок. Мамо, збирайтеся, відвезу вас додому, бо завтра зранку треба бути на процедурах.
Галина Петрівна повільно підвелася, взяла сумочку і з повчальним виглядом постукала пальцем по прозорій папці на столі.
— Графік я тобі лишаю, Соломієчко! — сказала вона від дверей.
— Перший платіж через три тижні. І навіть не вигадуй дурниць, усе вже підписано. Завтра в обід я вже буду з гарним настроєм.
Коли вхідні двері зачинилися, у квартирі стало тихо.
Соломія підійшла до столу, витягла з папки графік платежів і візитку стоматології. Потім дістала з кишені свого пальта перший платіжний чек. На ньому чітко стояло її власне прізвище та номер її особистої банківської картки.
— Виходить, ви все вирішили без мене, — тихо промовила вона собі під ніс.
— Ну що ж, подивимося.
У п’ятницю вранці Соломія відпросилася на роботі на годинку. Ще до початку прийому вона стояла біля стійки реєстратури в тій самій приватній клініці.
Працівниця в охайній медичній формі саме вмикала комп’ютер.
— Доброго ранку, пані Соломіє! — здивовано привітала вона відвідувачку.
— А запис Галіни Петрівни аж на десяту. Ви чого так рано прийшли?
— Доброго ранку, — Соломія спокійно виклала на стійку паспорт, картку й перший чек.
— На початку тижня я робила передплату зі свого особистого рахунку за виготовлення стандартних коронок. Я передумала. Будь ласка, поверніть мої кошти назад на картку.
Працівниця розгубилася, пальці забігали по клавіатурі.
— Як це повернути? — здивувалася вона.
— Зачекайте, але ж пані Галина вчора приїжджала із сином. Вона відмовилася від початкового плану, оформила договір на цирконієву систему і взяла банківську розстрочку…
— Саме так, — спокійно підтвердила Соломія.
— Вона оформила все лише на своє ім’я. Мого підпису під її новим замовленням немає, і моєї згоди на переведення коштів ніхто не отримував.
Дівчина уважно вчиталася в дані на екрані, потім переглянула папери у великій теці.
— Справді… — зніяковіло мовила вона.
— Кошти надійшли з вашого рахунку. А вчора пані Галина попросила зарахувати ту суму як перший внесок за нову роботу. Але без письмової згоди платника ми не маємо права розпоряджатися цими грошима! Вона нас запевнила, що ви підійдете сьогодні й усе підпишете.
— Я нічого підписувати не буду, — м’яко відповіла Соломія.
— Рахунок мій, кошти мої, процедури за моїм чеком не проводилися. Оформлюйте повернення.
— Але ж лікар учора за її особистою заявою вже передав замовлення до лабораторії, там майстри вночі працювали над індивідуальною основою! — схвильовано сказала працівниця.
— Якщо ми зараз повернемо вам кошти, у пані Галини виникне заборгованість перед закладом рівно на цю суму, бо банк покриває лише решту!
— Це питання дорослої людини, яка особисто замовляла послугу, — відповіла Соломія.
— Давайте заяву на повернення.
Заперечувати адміністраторка не стала, адже фінансові правила були чіткими й однозначними. За кілька хвилин апарат спокійно пискнув, підтверджуючи транзакцію.
Усі відпускні кошти повернулися на рахунок Соломії, а на сторінці Галіни Петрівни в системі клініки з’явилася позначка про нестачу першого внеску.
Соломія не поспішала йти. Вона повісила пальто у шафу для відвідувачів, сіла в затишне крісло біля столика з журналами й терпляче чекала.
За десять хвилин до призначеного часу до приміщення енергійно увійшла Галина Петрівна. Вона була в святковому настрої, губи підфарбовані, поли кардигана розправлені. Позаду неквапливо йшов Тимур.
— Доброго дня всім! — голосно, на все фоє, сказала свекруха.
— Ми прибули! Кличте лікаря, будемо починати наводити красу!
У цей момент Соломія підвелася з крісла й підійшла ближче до стійки.
Тимур побачив дружину й завмер на місці.
— Соломіє? — розгублено пробурмотів він.
— А ти чому тут, а не на роботі?
— Прийшла подивитися, як вирішуються дорослі справи, — стримано відповіла вона.
— О, совість прокинулася, прибігла! — самовпевнено всміхнулася Галина Петрівна.
— Отож-бо, постій поруч і повчися, як треба про себе дбати! Дівчата, ну що там, лікар вільний?
З кабінету якраз вийшов ортопед із роздруківкою в руках. Вигляд у нього був заклопотаний і дуже серйозний.
— Галино Петрівно, доброго дня, — звернувся він до пацієнтки.
— На жаль, ми не можемо запросити вас до кабінету. У нас виникла фінансова затримка.
— Тобто як це не можете?! — обурилася свекруха.
— Я ж учора все підписала! Банк усе погодив!
— Банк перерахував лише частину за договором, — пояснила адміністраторка, подаючи їй документ.
— А перший внесок, який ви просили врахувати з попереднього чека, щойно повернуто на картку власниці коштів за її особистою заявою.
Галина Петрівна повільно повернулася до невістки. Її обличчя витягнулося від щирого нерозуміння.
— Соломіє, ти що це вигадала? — розгублено прошепотіла вона.
— Як це повернуто? Ану приклади картку назад, що за витівки перед лікарями?
— Ні, Галино Петрівно, — спокійно відповіла Соломія.
— Ви ж учора самі сказали, що ви тут головна господиня становища, а мої міркування для вас нічого не варті.
Тому я просто забрала свої скромні заощадження, щоб не заважати вам самостійно розпоряджатися вашим життям.
— Та я взагалі відмовлюся від усього! — сплеснула руками свекруха, звертаючись до лікаря.
— Лікарю, скасовуйте все! Не треба мені ваших цирконіїв, якщо рідна невістка так чинить! Ану повертайте все назад!
— На жаль, це неможливо зробити просто так, — спокійно пояснив ортопед.
— Учора ви особисто наполягли на терміновому виконанні замовлення й підписали згоду на роботу нічної зміни в лабораторії.
Індивідуальні основи вже виготовлені саме під ваші параметри, матеріали використано. Вартість цієї виконаної роботи якраз дорівнює тій сумі, яку щойно відкликали.
— І що це означає? — голос свекрухи затремтів.
— Це означає, що договір уже діє, — додала працівниця реєстратури.
— Якщо ви продовжуєте лікування, треба зараз доплатити різницю в касу.
А якщо скасовуєте, то банківські кошти ми повернемо установі, але за вже виготовлену частину замовлення ви зобов’язані розрахуватися з нашою клінікою самостійно, згідно з підписаною вами вчора заявою.
Галина Петрівна важко опустилася на диванчик біля входу й схопилася за серце.
— Ой лишенько… — прошепотіла вона, розгублено дивлячись на сина.
— Дайте води хто-небудь… Як же це так? І борг на мені, і ще клініці треба такі гроші сплатити? Тіму!
Вона вхопила сина за край куртки.
— Тіму, синку, чого ти стоїш як укопаний? Скажи своїй дружині! Нехай вона сплатить, ну звідки в мене такі гроші візьмуться?
Тимур стояв блідий, переминаючись із ноги на ногу, і безпорадно дивився то на матір, то на дружину.
— Соломіє… — жалібно пробурмотів він.
— Ну навіщо ти це влаштувала при сторонніх людях? Ну поверни гроші, будь ласка. Де мама зараз знайде таку суму?
— Треба було думати раніше, Тіму, — спокійно сказала Соломія, дістаючи з шафи своє пальто.
— Коли ви вчора вдвох вирішували, як розпорядитися моїми майбутніми заробітками за моєю спиною.
— Та ми ж просто хотіли як краще! — майже плакав Тимур.
— Ми б потім потроху самі якось віддали!
— От самі тепер і віддавайте, — розсудливо відповіла вона.
— А де взяти кошти просто зараз — я вам підкажу. Телефонуйте сестрі Марині!
Нехай повертає свою новеньку довгу дублянку назад до магазину за чеком. Якраз вистачить, щоб розрахуватися з лікарями за виконану роботу.
— Та Марина ж учора всі бірки позрізала! — залементувала Галина Петрівна, раптом забувши про слабкість.
— Який магазин?! Вона в ній уже на роботу поїхала хизуватися! А я чим платитиму зі своєї скромної пенсії?! Тіму, у тебе ж була картка з кредитним лімітом, діставай її!
— Яка картка, мамо?! — відсахнувся Тимур, задкуючи до дверей.
— Я ж учора на неї взяв у розстрочку новий комплект зимових коліс для автівки!
Там усе під нуль вибрано! Я не домовлявся платити за це все зі своєї кишені! Ви самі захотіли дорогий варіант, я тут до чого?!
— Ах, ти тепер у кущі?! — обурилася Галина Петрівна, миттєво підхоплюючись на ноги.
— Матір у халепу втягнув, возив мене туди-сюди, головою кивав, а тепер у нього колеса?!
Ану бери ті колеса і вези назад, здавай у магазин! І свої відкладені гроші на ремонт машини діставай!
— Не чіпатиму я колеса, мені на чомусь їздити треба! — відбивався син.
— Пішки походиш, нічого з тобою не станеться! — напирала мати.
— Моє здоров’я важливіше за твоє залізо!
Соломія спокійно одягла пальто, ввічливо подякувала адміністраторці за роботу й вийшла на свіже осіннє повітря.
За її спиною у світлому вестибюлі клініки тривала бурхлива суперечка: свекруха вимагала терміново здавати автомобільні деталі назад до крамниці, а дорослий син голосно доводив, що його транспорт ніяк не пов’язаний із маминими зубами.
Минуло зовсім небагато часу. Тимур ще в ті вихідні зібрав свої речі у великі дорожні сумки й переїхав жити до матері.
Соломія навіть не сперечалася — просто допомогла скласти його коробки в передпокої та на прощання нагадала його ж улюблену життєву мудрість про те, що доросла людина має сама нести відповідальність за власні рішення.
Під кінець року Соломія отримала свій заслужений річний бонус за сумлінну працю, додала до нього повернуті відпускні й поїхала на два тижні до чудового затишного оздоровчого комплексу серед карпатських лісів — з теплим басейном, спокійними прогулянками гірськими стежками та свіжим хвойним повітрям.
А Галина Петрівна омріяних цирконієвих імплантів так і не поставила.
Марина повертати дублянку навідріз відмовилася і кілька тижнів узагалі не відповідала на дзвінки з рідного дому. Тож Тимурові довелося зі скандалом повертати до автомагазину нові шини й віддати матері всі свої до копійки заощадження, аби закрити борг перед клінікою та розірвати банківську угоду.
У результаті Галина Петрівна згодом звернулася до звичайної районної лікарні, де їй виготовили простий стандартний протез.
А сусідам на лавочці біля будинку вона ще довго жалілася на те, яка дивна й непоступлива невістка їм трапилася.
Щоправда, сусіди лише мовчки хитали головами: у дворі й без зайвих слів усі чудово знали, чиїм коштом дехто хотів сяяти бездоганною усмішкою.