Якщо ніколи не підеш в ліс, з тобою ніколи нічого не станеться, і твоє життя так і не почнеться.
– Не ходи до лісу, не виходь з дому, – говорили вони. Джерело
– Чому? Чому б мені сьогодні ввечері не піти в ліс? – дивувалася вона.
– Там живе великий вовк, він їсть людей, як ти. Не ходи до лісу, не виходь з дому. Ми серйозно говоримо.
Зрозуміло, вона пішла. Вона все одно пішла в ліс і, звичайно ж, зустріла вовка, як вони і попереджали.
– Ось бачиш, ми тобі казали! – верещали вони.
– Це моє життя, а не казка, дурні ви люди, – сказала вона. – Я повинна ходити в ліс, я повинна зустрічати вовка, а інакше моє життя так ніколи і не почнеться.
Але вовк, якого вона зустріла, потрапив в капкан. Капкан міцно-міцно защемив його лапу.
– Допоможи мені, допоможи! Ай ай ай! – стогнав вовк. – Допоможи мені, будь ласка, допоможи, – вив він, – і я щедро тебе нагороджу.
Саме так поводяться вовки в подібних казках.
– Звідки мені знати, що ти мене не скривдиш? – запитала вона. Вона була майстриня ставити запитання. – Звідки мені знати, що ти мене не з’їси, так що тільки кісточки залишаться?
– Даремне питання, – відповів вовк. – Доведеться тобі повірити мені на слово. – І став вити і стогнати ще голосніше:
– Ой-ой-ой! Ай ай ай! Уй-уй-уй!
– Гаразд, вовк, я спробую. Так то краще! – Вона відкрила капкан, вовк витягнув лапу, і вона доклала до рaни цілющі трави.
– Спасибі тобі, добра дівчина, спасибі, – зітхнув вовк. Але вона начиталася неправильних казок і тому крикнула:
– Давай, yбuвай мене швидше, і покінчимо з цим!
Але нічого подібного не сталося. Замість цього вовк поклав лапу їй на плече і мовив:
– Я вовк з іншого місця і часу.
А потім вирвав вію, дав їй і сказав:
– Бережи і будь розумницею. Відтепер ти будеш знати, хто хороший, а хто не дуже. Дивись моїми очима, і сама все побачиш.
Ти врятувала моє життя, так, отримай дар, якого не відав ніхто.
А дівчина повернулася додому, рада, що залишилася живою.
І тепер, коли їй говорили
«Будь зі мною, будь моєю дружиною», або: «Роби, як велено»,
Або: «Говори, що сказано,
І будь таким же чистим аркушем,
Як і в день, коли ти наpoдилася»,
вона виймала вовчу вію,
підносить її до очей
І відразу бачила всі задні думки,
Яких ніколи не бачила раніше.
А коли м’ясник став зважувати м’ясо,
Вона подивилася крізь вовчу вію
І побачила, що він притримує ваги пальцем.
Подивилася на свого шанувальника,
який говорив: «Я для тебе прекрасна пара»,
І побачила, що він нікуди не годиться.
І це її вберегло.
Чи не від усіх,
Але від багатьох напастей.
Але це ще не все. Новий зір не тільки допомагав їй розпізнати підступних і жoрcтоких – подарунок вовка, якого вона врятувала, зробив її дуже сердечною, тому що, дивлячись на кожну людину, вона бачила її новими очима.
Вона бачила тих, хто справді добрий, І тягнулася до них.
Вона знайшла собі чоловіка і прожила з ним все життя.
Вона бачила хоробрих і прагнула до них.
Вона бачила відданих і водилася з ними.
Вона помічала під гнівом сум’яття і поспішала його вгамувати.
Вона бачила любов в очах боязких і підходила до них.
Вона бачила стрaждaння суворих і намагалася їх розвеселити.
Вона побачила потребу безсловесного чоловікa i попросила за нього.
Вона побачила затаєну віру в жінці,
Яка твердила, що ні в що не вірить,
І запалила її іскрою своєї віри.
Завдяки вовчій вії вона бачила все на світі:
Все справжнє і все хибне,
все, що веде від життя,
І все, що веде до життя,
все, що можна побачити тільки очима того,
Хто міряє серце серцем,
А не тільки розумом.
Так вона дізналася, що люди не дарма звуть вовка наймудрішим. Прислухайтеся уважно і почуєте, що в вовчому виттю завжди є найважливіші питання: не де знайти їжу, ні на кого б напасти, не де б погратися. А найважливіші питання,
які допомагають зазирнути всередину, зважити цінність всього живого.
Іди в ліс, іди! Якщо ніколи не підеш в ліс, з тобою ніколи нічого не станеться і твоє життя так і не почнеться.
