Такі дівчатка роблять потім одні й ті ж помилки у стосунках, не усвідомлюючи причину. Це важко, але з цього можна знайти вихід. І ще одне: будь ласка, стежте за тим, що ви говорите своїм дітям!
В дитинстві дівчинка вперше дізнається про те, хто вона, в дзеркалі, яким для неї є особа її матері. Вона розуміє, що її люблять, і це почуття — що вона гідна любові та уваги, що її бачать і чують — надає їй сили, щоб рости та ставати самостійною особистістю.
Дочка не люблячої матері — емоційно відстороненої, або непостійної, або занадто критичною і жорстокої — дуже рано отримує від життя інші уроки. Вона не знає, що станеться в наступний момент, яка мама буде з нею завтра — хороша чи погана, вона шукає її любові, але боїться, яка реакція на цей раз піде, і не знає, як її заслужити.
Амбівалентна прихильність до такої матері привчає дівчинку до того, що взаємини з людьми взагалі ненадійні і їм не можна довіряти, уникаюча прихильність встановлює в її душі жахливий конфлікт між її дитячої потребою в любові та захисті й тим емоційним і фізичним насильством, яке вона отримує у відповідь.
Що найважливіше, потреба дочки в материнській любові не зникає навіть після того, коли вона усвідомлює, що це неможливо. Ця потреба продовжує жити в її серці поряд з жахливим усвідомленням того факту, що єдина людина, яка має її любити безумовно, просто за те, що вона є на світі, цього не робить. Щоб впоратися з цим почуттям, іноді потрібне все життя.
У дочок, які виросли з усвідомленням того, що їх не люблять, залишаються емоційні рани, які значною мірою визначають їх подальші взаємини й те, як вони будують своє життя. Найсумніше, що іноді вони не здогадуються про причини своїх труднощів і вважають, що у всіх проблемах винні самі.
1. Брак впевненості в собі
Нелюбимі дочки не люблячих матерів не знають, що вони варті уваги, в їхній пам’яті не залишилося відчуття, що їх взагалі люблять. Дівчинка могла зростати, звикаючи день за днем тільки до того, що її не чують, ігнорують або, що ще гірше, за нею пильно стежать і критикують кожен її крок.
Навіть якщо у неї є явні таланти та досягнення, вони не надають їй впевненості. Навіть якщо вона має м’який і поступливий характер, в її голові продовжує звучати голос матері, який вона сприймає як свій власний, — вона погана дочка, невдячна, все робить на зло, «в кого таке виросло, в інших діти, як діти» … Багато хто вже в дорослому віці розповідають, що у них залишається відчуття, що вони «обманюють людей» і їхні таланти та характер таять в собі якусь ваду.
2. Цей брак довіри до людей
«Мені завжди здавалося дивним, чому хтось хоче зі мною дружити, я починала думати, чи не стоїть за цим якась вигода». Такі почуття виникають від загального відчуття ненадійності світу, яке відчуває дівчинка, чия мати то наближає її до себе, то відштовхує. Їй і надалі буде вимагатися постійне підтвердження того, що почуттям і стосункам можна довіряти, що на наступний день її не відштовхнуть. «Ти мене і справді любиш? Ну, чому ти мовчиш? Ти не покинеш мене?»
Але при цьому, на жаль, самі дівчатка відтворюють у всіх своїх стосунках тільки той тип прихильності, який був у них в дитинстві. І в дорослому віці вони жадають емоційної бурі, спадів і підйомів, розривів і солодких примирень. Справжня любов для них — це мана, всепоглинаюча пристрасть, чаклунська сила, ревнощі та сльози.
Спокійні довірчі стосунки здаються їм або нереальними (вони просто не можуть повірити, що так буває), або нудними. Простий, не «демонічний» чоловік, швидше за все, не зверне на себе їхню увагу.
3. Труднощі у відстоюванні власних кордонів
Багато з тих, хто виріс в обстановці холодної байдужості або постійної критики та непередбачуваності, розповідають, що постійно відчували потребу в материнській ласці, але водночас розуміли, що не знають надійного способу її отримати. Те, що викликало прихильну усмішку сьогодні, завтра може бути відкинуто з роздратуванням. І вже ставши дорослими, вони продовжують шукати спосіб задобрити, догодити своїх партнерів або друзів, уникнути повторення тієї материнської холодності за всяку ціну.
Вони не можуть відчути межу між «холодно і гаряче», то наближаючись занадто близько, шукаючи таких взаємопроникаючих стосунків, що партнер змушений сам відступити під їхнім натиском, то, навпаки, боячись наблизитися до людини з побоювання, що їх відштовхнуть. Крім труднощів зі встановленням здорових кордонів з протилежною статтю, у дочок не люблячих матерів часто виникають проблеми й з дружніми взаєминами. «Як мені дізнатися, що вона дійсно моя подруга?», «Вона моя подруга, мені важко їй відмовити, і врешті-решт про мене знову починають просто витирати ноги».
У романтичних стосунках такі дівчата проявляють уникаючу прихильність: вони уникають близькості, хоча шукають близьких взаємин, вони дуже вразливі та залежні. «Світ клином зійшовся» – це їхня лексика. «Кидали боягузливі погляди, прикрившись книжкою», – теж про них. Або, як крайня ступінь прояву оборонної позиції, — моментальне «ні» на будь-яку пропозицію, запрошення і прохання, що виходить від чоловіка. Занадто великий страх, що стосунки принесуть їм такий же біль, який вони відчували в дитинстві, коли шукали материнської любові й не знаходили її.
4. Занижена самооцінка, нездатність визнати свої чесноти
Як розповідала на терапії одна з таких нелюбих дочок: «У дитинстві мене виховували, в основному борючись з недоліками, про чесноти говорили — щоб не злякати. Тепер, де б я не працювала, мені кажуть, що я не виявляю досить ініціативи й не прагну до просування».
Більшість розповідають, що для них стало справжнім сюрпризом, що вони виявилися здатні чогось досягти в житті. Зазвичай вони до останнього відтягують момент в тому, що стосується нових знайомств, пошуку кращої роботи, щоб уникнути розчарування. Невдача в цьому випадку буде означати для них повне відкидання, нагадає про той розпач, який вони відчували в дитинстві, коли їх відкидала мати.
Тільки в зрілому віці нелюбій дочці вдається повірити в те, що у неї була нормальна зовнішність, а не «три волосини», «не в нашу породу» і «хто ж тебе таку візьме». «Я випадково натрапила на свою стару фотографію, коли у мене вже були свої діти, — і побачила на ній симпатичну дівчинку, не худу і не товсту. Я ніби подивилася на неї чужими очима, навіть не відразу зрозуміла, що це я, мамин «валянок».
5. Уникнення як захисна реакція і як життєва стратегія
Знаєте, що відбувається, коли настає пора шукати свою любов? Замість «Хочу, щоб мене любили» дівчинка, що відчувала в дитинстві материнську нелюбов, десь в глибині душі відчуває страх: «Не хочу, щоб мене образили ще раз». Для неї світ складається з потенційно небезпечних чоловіків, серед яких якимось невідомим способом потрібно знайти свого.
6. Надмірна чутливість, «тонка шкіра»
Іноді чийсь безневинний жарт або порівняння викликає у них сльози, тому що ці слова, такі легкі для інших, падають непідйомним грузом в їхню душу, пробуджують цілий пласт спогадів. «Коли я надмірно гостро реагую на чиїсь слова, я спеціально нагадую собі, що це моя особливість. Людина, можливо, і не хотіла мене образити». Також таким, нелюбимим в дитинстві дочкам, важко справлятися зі своїми емоціями, адже у них не було досвіду безумовного прийняття їхньої цінності, який би дозволив міцно стояти на ногах.
7. Пошук материнських взаємин при взаємодії з чоловіками
Ми прив’язані до того, що нам знайоме, що становить частину нашого дитинства, яким би воно не було. «Тільки через роки я зрозуміла, що мій чоловік ставився до мене, так само як моя мати, і я сама його вибрала. Навіть перші слова, які він мені сказав, щоб познайомитися, були: «Ви самі придумали так пов’язати цей шарфик? Зніміть». Тоді мені це здалося дуже кумедним і оригінальним».
Навіщо ми про це розповідаємо зараз, коли ми вже виросли? Не для того, щоб кинути в розпачі ті карти, які нам здала доля. У кожного вони свої. А для того, щоб усвідомити, як ми чинимо і чому. Це дуже важко — рости без любові, вам випало це нелегке випробування, але безліч людей переживали те саме і змогли подолати це.
