Перебираючи речі в шафі для білизни, Лариса здригнулася, коли двері в її кімнату відчинилися, і на порозі, немов кам’яна статуя, застигла розлючена свекруха.

Галина Василівна в цю мить нагадувала справжню фурію. Навіть волосся жінки вибилося місцями з тугого пучка і стирчало в різні боки.

– Тобі більше зайнятися нічим, як тільки в шафі копатися цілими днями? – розлютилася свекруха. – Роботу шукати не думала нормальну? Сидиш за своїм комп’ютером цілодобово майже, а толку від цього ніякого.

Лариса напружилася. Тон свекрухи їй зовсім не сподобався. Чого це так кричати з самого ранку? До того ж звідки їй знати, є толк від роботи невістки чи ні? Лариса навіть перед чоловіком не звітувала.

– Галино Василівно, вам хтось настрій із ранку зіпсував? Невже проспали серію свого улюбленого серіалу? – без злоби в голосі запитала Лариса.

– Ти мені ще поговори так! Як можеш грубити мені? І до чого тут серіал узагалі? Ти займаєшся казна-чим, поки мій син на роботі пропадає. Ще й бабця твоя, нахлібниця, нічого не робить. Сидить тільки цілими днями у своїй кімнаті з книжками, та в саду над клумбами квітковими трясеться. Ніякої користі від неї немає.

Усередині Лариси раптом спалахнуло обурення. Стерпіти образу на свою адресу було нескладно, але слухати, як звинувачують її бабусю, вона просто не могла.

– Галино Василівно, ви зараз перегинаєте палицю. Вам так не здається? Ви живете в будинку моєї бабусі! Як ви можете погано говорити про неї?

Галина Василівна зціпила зуби і подивилася на невістку з огидою. Здавалося, що вона довго збирала всередині себе отруту, і ось тепер та готова була вилитися й отруїти все навколо. Раніше Лариса ніколи не робила свекрусі зауважень. Що знайшло на цю дівчину тепер? Ще сміла дорікати тим, що свекруха живе в їхньому домі?

– Живу! Тому що свою квартиру здаю і кожну копійку вкладаю в загальний бюджет! Самі сказали, що це хороший варіант. А бабця твоя нічого не дає. Вона гроші маринує? На що збирає? Загалом так. Нехай бабця твоя пенсію нам віддає! І нічого, що ми в її будинку живемо! Це не означає, що вона має харчуватися за наш рахунок! – зажадала свекруха.

Лариса встала і подивилася на розгнівану жінку. Хотілося просто зараз змусити її замовкнути. Усередині все клекотало від невисловлених обурень. Як можна було пред’являти такі вимоги? І найголовніше – на що розраховувала свекруха?

Лариса задумалася: чи стане чоловік на її бік? Чи підтримає її? Він часто поділяв позицію своєї матері і говорив, що вона дуже мудра, а отже, слід прислухатися до кожної її поради, але тепер свекруха переходила всі межі.

– Ви… Ви зараз серйозно? Бабуся все життя працювала, не покладаючи рук. Вона одна піднімала мене на ноги! А тепер, на старості років, повинна за вашою забаганкою ще й усю свою пенсію віддавати?! Та ви з глузду з’їхали?! – Лариса насилу стримувала крик.

– А що такого? Ми ж сім’я! Усе має бути спільним! – Галина Василівна вперла руки в боки. – Твій чоловік теж так вважає, між іншим! Чому він має працювати, а твоя бабця в цей час буде чахнути над своїми накопиченнями? Так теж несправедливо! Вона з собою на той світ гроші не понесе, а нам вони корисними будуть. Я, може, речі собі хочу нові купити?

У цей момент у передпокої пролунав звук замка, що відчиняється. Це повернувся з роботи Андрій, чоловік Лариси. Його мати відразу ж повеселішала.

Напевно, готова була потирати долоні від передчуття, адже тепер на невістку ще й чоловік прикрикне, щоб не сміла казати щось проти. Двоє проти одного – завжди виграшна тактика. Нікуди Лариса не дінеться і здасться під натиском.

– Що тут відбувається? Що за крики? – здивовано запитав чоловік, входячи в кімнату.

Галина Василівна кинулася до сина, розраховуючи знайти в його очах підтримку. Найчастіше так і траплялося: Андрій ставав на бік матері і говорив дружині, що вона повинна прислухатися до мудрих порад, які отримує абсолютно безкоштовно. Вважаючи, що в його матері більше життєвого досвіду, Андрій робив усе, як казала Галина Василівна.

– Андрійку, ти тільки послухай, що твоя дружина мені тут каже! Я їй слово, а вона мені десять! І взагалі, вона вважає, що я даремно тут живу! А про бабцю її я взагалі мовчу!

Вона ж гроші збирає, а нам нічого не дає! Чому ми повинні забезпечувати нахлібницю? Хоч і живемо в її будинку. Що це означає? Ми маємо повністю забезпечувати її тепер? Може, накаже ще в ніжки їй кланятися? Вибачте, але це переходить усі межі. Ще сміє на мене свій голос підвищувати.

Я що для неї остання людина, щоб не прислухатися до моєї думки і поводитися, як заманеться? У мене, між іншим, теж є гордість! І мені прикро, що якесь дівчисько сміє розмовляти зі мною в такому тоні.

Андрій насупився, подивився на Ларису і, не роздумуючи, вимовив:

– Ларисо, ну що за дурниці? Мама має рацію, ми ж сім’я! Бабуся живе з нами, користується всім. Чому б їй не віддавати пенсію в загальний бюджет? Поговори з нею. Не думаю, що вона образиться. Зрештою, твоя бабуся часом більше за мене з’їдає.

Лариса обімліла, не в силах повірити власним вухам. Невже чоловік справді сказав усе це? Вона подивилася на Андрія з неприхованим розчаруванням. Сама не розуміла, на що розраховувала? Знала ж, що він завжди стає на бік своєї матері.

– Андрію, ти… Ти серйозно? Ти справді вважаєш, що потрібно забирати в бабусі пенсію? Це її гроші, зароблені пітом і кров’ю! Вона має право розпоряджатися ними, як захоче! Ми живемо в її будинку безкоштовно. І вона жодного разу не сказала, що ми зобов’язані платити щось…

До того ж вона погодилася прийняти навіть твою маму, тому що їй хотілося жити на свіжому повітрі.

– Ларисо, не перегинай, – відрізав Андрій крижаним тоном. – Мама має рацію: бабуся має допомагати родині. А що їй ще з цією пенсією робити?

Здавалося, що Андрій і не помічав зовсім, як із кожною секундою бліднуло обличчя його дружини. Як вона розчаровувалася в чоловікові, який мав стати її опорою і підтримкою.

Усередині Лариси все обірвалося. Вона зрозуміла, що чоловік знову підтримує свою матір, навіть не розібравшись у ситуації, і їй стало страшно. Вона завжди відчувала вплив свекрухи, але не думала, що він настільки сильний.

І ось тепер лише переконалася в тому, що яким би не був скандал, хто б не мав рацію насправді, Андрій у будь-якому разі стане на бік матері та звинуватить дружину, що та, зважаючи на брак життєвого досвіду, виявилася неправа.

– Отже, ти теж так вважаєш? – тихо запитала Лариса, дивлячись Андрію просто в очі. Їй хотілося переконатися, що це правда, що чоловік насправді так думає.

Глибоко в душі жевріла надія, що зараз він подумає і зрозуміє, як сильно неправий. Бабуся ж і так пропонувала віддавати свою пенсію, але Лариса навідріз відмовилася. Вона обіцяла, що коли виросте, забезпечуватиме бабусю всім необхідним, а пенсію нехай витрачає на різні дрібниці, які приноситимуть їй радість.

Зрештою, бабуся купувала багато книжок і витрачала гроші на догляд за садом – то були її захоплення, і слід було сказати, що вони доволі затратні в наш час.

– Так, вважаю. Ми сім’я, і маємо підтримувати одне одного, – упевнено відповів Андрій. – Твоя бабуся не виняток. Той факт, що вона господиня будинку, ніяк не впливає на необхідність кожну копійку вкладати на благо сім’ї.

– Добре, – прошепотіла Лариса, відчуваючи, як в очах збираються сльози. – Тоді слухайте мене уважно. Я не дозволю вам ображати мою бабусю! Це її будинок, і вона має право жити в ньому спокійно! А якщо ви вважаєте, що вона вам щось винна, то… – Лариса зробила глибокий вдих і твердим голосом сказала:

– Тоді вам тут не місце. Збирайте речі і йдіть.

Андрій і Галина Василівна шоковано переглянулися. Вони не очікували такого повороту. Адже Лариса ніколи й слова проти не казала. Що ж із нею таке сталося?

Найбільше здивована була, звичайно ж, свекруха, адже раніше Лариса намагалася не сваритися з нею. Андрій же глибоко в душі розумів, що його дружина не залізна і може не витримати тиску в якийсь момент. Однак, він не вважав, що вона має рацію. Чоловік хотів донести до неї це, але мати перебила його, виступивши вперед.

– Ти… Ти з глузду з’їхала? Як ти можеш так говорити? – пролепетала Галина Василівна цього разу без колишньої впевненості в голосі.

– Ні, це ви збожеволіли! – парирувала Лариса. – І більше я не дозволю вам жити в моєму домі й ображати моїх близьких. Андрію, я кохаю тебе, але я не можу жити з людиною, яка не поважає мою сім’ю. Вибирай: або я і бабуся, або твоя мама і її жадібність.

Я втомилася вже танцювати під вашу дудочку і робити те, що велить твоя мама. Не розумію, як ти сам не помічаєш цього, але Галина Василівна тільки шкодить нашій родині. І всі її поради – це спроба пошуку власної вигоди.

Адже вона, хоч і твердить, що всі гроші з оренди квартири вкладає в загальний бюджет, але ні ти, ні я їх ніколи не бачили.

Андрій мовчав, опустивши голову. Було видно, що він розгублений і не знає, що сказати. Галина Василівна ж розчервонілася: їй явно було що видати. Вона готувалася забризкати своєю отрутою все навколо, але високого значення це вже не мало.

Лариса прийняла рішення і планувала дотримуватися його. Якщо чоловік обирав свою матір, то й не слід було триматися за такі стосунки. Зараз свекруха впливала на їхнє життя, а потім зайнялася б самостійно вихованням дітей? Ні! Такого Лариса просто не могла допустити.

Любов у її серці вкрилася попелом від опіків, які раз по раз завдавали болю, а тепер остаточно спалили все дотла.

– Я все сказала, збирайте речі. І, будь ласка, йдіть. Я більше не хочу вас бачити.

Вона вийшла з кімнати, залишивши свекруху і чоловіка стояти в повному заціпенінні. Лариса знала, що її життя зміниться назавжди. Але вона була впевнена в одному: вона вчинила правильно, захистивши свою бабусю і свою гідність.

Їй було боляче, але вона знала, що впорається. Адже в неї є любов і підтримка найдорожчої людини на світі – її бабусі.

Галина Василівна гордо зібрала речі, допомогла навіть своєму синові, намагаючись прихопити чуже майно, але Лариса контролювала і не дозволяла забрати те, що належало їй або бабусі. Свекруха заявила, що невістка гірко пошкодує про прийняте рішення, буде обов’язково лікті кусати і проклинати себе за те, що так вчинила.

– Приповзеш ще до нас на колінах і благатимеш про прощення, але ми собі ціну знаємо! Сотню разів подумаємо ще, перш ніж вирішимо – пробачати тебе чи ні! – погрожувала свекруха.

– Час покаже, – сухо відповіла Лариса.

Коли двері за чоловіком і свекрухою зачинилися, жінка увійшла в кімнату бабусі. Ганна Михайлівна чула сварку, але не хотіла втручатися, щоб потім не картати себе.

– Ти правильно вчинила, внучко. Така мати не дала б вам з Андрієм життя. Раз у твого чоловіка немає своєї думки, то тобі ще чимало горя довелося б сьорбнути, тому я і не стала втручатися і зупиняти тебе. Спасибі, що заступилася за мене…

– Бабусю, ти ж для мене найдорожча людина на всьому білому світі. Як я могла промовчати? Та й достатньо мовчала, коли мене ні в що не ставили. Ми з тобою з усім упораємося, а вони нехай живуть так, як їм дозволяє совість.

Лариса подала на розлучення. Спільного майна для поділу в них не було, але свекруха все одно зажадала розділити витрати на купівлю посудомийної машини і нового холодильника в будинок.

Дріб’язковість жінки вражала, але Лариса погодилася відшкодувати своєму чоловікові “збиток”. Їй не хотілося, щоб щось ще пов’язувало з такими людьми.

Життя жінки почалося з нового аркуша. Виправити минуле неможливо, але в сьогоденні слід враховувати всі помилки, щоб не наступати на одні й ті самі граблі двічі.

Лариса вирішила присвятити час саморозвитку та бабусі. Вона не поспішала шукати нових стосунків, адже для початку слід було відпочити від старих, і остаточно прийти до тями.

Через півроку жінка дізналася, що її колишній чоловік одружився вдруге. Його нова дружина виявилася зовсім іншою людиною і сильно відрізнялася від Лариси: тепер не свекруха повчала невістку, а невістка вказувала, що і як повинні робити чоловік і його мати.

Кожен знайшов те, на що заслуговував. Лариса ж насолоджувалася життям, познайомилася із замовником, для якого виконувала графічне замовлення… і тепер готова була дати собі другий шанс… спробувати побудувати нові стосунки, де вона вже не дозволила б комусь керувати собою й ображати її або її бабусю.