Вероніка Григорівна вийшла з кабінету лікаря засмучена. Ще б пак, її побоювання підтвердилися, вона знову чекає на малюка. Є багато жінок, які тільки й мріють про це.
Вони лікуються, платять великі гроші, аби почути цю фразу – у вас буде дитина. І навіть, якщо всі їхні зусилля марні, вони все одно сподіваються і благають Господа, щоб послав їм маленького. А вона!
Очі Вероніки застилали сльози. Перша їхня дочка – Діана, з’явилася у них із Маратом шістнадцять років тому. Вероніці тоді було дев’ятнадцять, вона працювала перукарем. Марат зайшов до них у салон, і відразу:
– Дівчатка, ну хто з такої Квазіморди, як я, зможе красеня зробити? Відразу одружуся, присягаюся мамою!
Її напарниці захихотіли:
– У нас у салоні все по запису.
А до Вероніки в ту зміну клієнт не прийшов, вона без діла сидить. Подивилася на нього – важкий клієнт, у хлопця волосся густе, та ще й в’ється.
Стара стрижка явно йому не личить. Сам не високий, кремезний, а обличчя добре, очі веселі. І зовсім незрозуміло чому цей хлопець їй відразу сподобався.
– Молодий чоловіче, проходьте до мене, сідайте, я вільна, – запропонувала Вероніка. І відразу густо почервоніла, дівчата пирснули – вона вільна! А цей хлопець радісно сів у крісло.
– Не бійся, красуне, хай сміються, вони тобі ще заздрити будуть!
Вероніка мила його густе волосся, і її немов струмом трясло від дотиків до нього, а він жартував:
– Ой, вода холодна, пошкодуй, увімкни гарячу, голову мені застудиш!
Потім вона йому витирала мокре волосся рушником, а в голові жевріла нав’язлива думка – він і справді буде моїм чоловіком, буде, буде! Вона відразу себе зупиняла – що за маячня, я його вперше в житті бачу! Але дивне передчуття не залишало Вероніку.
Стрижка вийшла просто диво, хлопець, побачивши себе в дзеркалі, втратив дар мови. І було від чого! З цією стрижкою він з непоказного простачка перетворився на крутого, брутального хлопця, – і це звідки взялося.
– Ух ти! А я тобі повірив, і дивлюся, ти й справді хочеш за мене заміж, так, дівчата? – Він глянув на її ім’я на бейджику, – Вероніка, правильно?
– А мене Марат звуть, і я при всіх запрошую тебе завтра на вечерю в кафе “Діді Гулі”, знаєш його, у парку через дорогу? Підеш?
Подруги захоплено заверещали:
– Звичайно піде, Веронічко, погоджуйся, погоджуйся!
Марат підняв руку:
– Дівчатка, тихо, ми потім вас усіх покличемо на наше з Веронікою весілля, я обіцяю! Але поки що я запрошую одну Вероніку, нехай вона відповість.
– Підеш, Вероніко? Я завтра ввечері за тобою заїду після роботи, гаразд?
Вероніка зніяковіло озирнулася на подруг, потім знову на Марата, і… погодилася.
Увечері наступного дня до салону під’їхала вишнева дев’ятка. Марат узяв Вероніку за руку, і з того моменту вони більше не розлучалися.
Весілля відзначили у “Діді Гулі”. Жити після весілля стали у Марата, у нього була затишна двокімнатна квартира в цегляній п’ятиповерхівці. У ній вони і зараз живуть із трьома доньками, на нову квартиру поки що не накопичили.
Слідом за Діаною з’явилася Белла. Марат любить дружину та дочок до безумства. Працює з ранку до ночі, аби у його дівчаток ні в чому відмови не було.
Після появи третьої доньки, Лілії, Вероніка вирішила, що як тільки маля підросте, їй теж треба повернутися на роботу. Марату одному важко на таку велику родину заробляти.
Розуміла, що Марат сина хоче, але в них уже три дочки, їх треба виростити, вивчити, – так хочеться, щоб вони жили в коханні та достатку.
…Марат у ту ніч поїхав товар завантажувати, він постачає продукти до ресторанів міста. Донечки заснули, а Вероніка ніяк не могла заснути, хоч і втомилася в салоні більше, ніж зазвичай. Не дивно, – весь день на ногах у її становищі.
Як же тепер вчинити? Вероніка плакала в голос, голосила, ну що робити? Куди їм зараз ще одна дитина, дівчатка і так погано одягнені. Діана тільки в училище вступила, Белла і Ліля школярки, їх ще ростити і ростити.
Ні, не буде Маратові нічого говорити, сама рішення прийме. Марат і так гарує, вдома майже не буває, як вона може на нього ще одного малюка повісити.
Вероніка уявила маленьку дитину, і сльози знову полилися струмком. Ну не зможе вона, і так страшно, і так погано, – що їй робити?
Вранці молодші дівчатка до школи побігли. Вероніка збиралася на роботу, треба буде на завтра з подругою помінятися. Або ні, краще на післязавтра, – від цих думок у Вероніки відразу ж серце починало тріпотіти.
До кухні увійшла Діана, вона на заняття в училище збиралася. Чай налила, хліб маслом намазала, зверху тонкий шматочок сиру поклала. Вероніка до вікна відвернулася, щоб дочка її заплаканих очей не бачила.
– Мамо! – Голос у Діани серйозний, – Мамо, я все чула, як ти вночі плакала. І я все зрозуміла, мамо, ти так не роби, ну, будь ласка, залиш нам маленького.
– Це ж наша сестричка чи братик, адже вона наша! Як ми без неї жити будемо, вона вже є! Мамо, я вже все придумала, я на заочний піду, і з маленьким тобі допомагатиму. І Белла з Лілею будуть, мамо, вони вже не маленькі, тільки не треба, не роби так!
У Вероніки серце здригнулося. Чула донечка, доросла стала, ввсе зрозуміла і розсудила. Тепер не вдасться самій все вирішити, та, може, й добре це. Дякую донечці, що втрутилася, не дала гріх на душу взяти.
Значить так тому і бути! Що ж, тепер мабуть думати про маленького треба, про життя. А де троє, там і четверо. Треба ж, думала вже все, сорок скоро, а тут на тобі! А Марат як зрадіє, він ніколи не сумує, – і звідки тільки сили в нього й доброти стільки.
– Дякую, Діано, дякую, доню, що матір на шлях істинний наставила, та я б і не змогла так, віриш мамі? Я б і не змогла зробити таке, та ти що! – Вероніка рвучко обійняла Діану, по голові гладила.
Що ж Діана про неї подумала, налякалася, та хіба може вона, мати, піти на таке! Раніше думати треба було, а зараз він уже живий, уже їхній коханий, – він їхній!
…З лікарні Веронику з маленьким всією родиною зустрічали. Марат шпалери переклеїв, і ліжечко, і візок купив. Дівчатка втрьох у великій кімнаті, вони з малюком у кімнаті меншій, – та хіба це не диво! А потім ще краще буде, але це поки що секрет!
Марат ще до свого одруження старшому братові допомагав на ноги встати, той тоді тільки-но одружився. І грошима допомагав, і з ремонтом, як міг, від щирого серця, щиро, по-братерськи.
Марат навіть не думав, не вважав, що брат йому чимось зобов’язаний. А у Тимура останнім часом справи добре пішли, він нову машину купив, квартиру.
А як довідався Тимур, що у Марата четверта дитина буде, то одразу й приголомшив брата. Тепер у старій квартирі Тимура, в секреті від усіх, Марат ремонт робить, брат цю квартиру їм запропонував.
Квартира за площею вдвічі більша, ніж їхня двушка, в ній цілих чотири кімнати! Ось вони заживуть, – ще краще, ніж колись! А свою стару Марат віддасть братові, Тимур знайде, що з нею робити.
Вероніка вийшла з блакитним конвертом на руках:
– Ну, татку, приймай нашого синочка!
Марат куточок мереживний двома пальцями підійняв, дівчата й собі свої допитливі носи сунули.
– Ой, тату, ой який він! Братик такий милий, тату, а ти його більше, ніж нас, любитимеш, так? – запитала раптом молодша Ліліана, – більше, га?
Марат засміявся, підхопив восьмирічну доньку на руки.
– Та ти що, Лілю, ну хіба таке може бути! Та я своїх дівчаток, мої квіточки, більше життя люблю! Мою Вероніку, Діану, Беллу, Лілю, – просто обожнюю!
– А син – це опора моя, нас тепер мужиків двоє, ми вдвох з ним вас захищатимемо, отак ось! Вероніка, як гадаєш, Тимур, хороше ім’я буде для нашого сина?
Вероніка до чоловіка припала:
– Дуже добре, Марате, брат твій – чоловік гідний.
– Дякую, Вероніко, ти маєш рацію, хороший у мене брат. Скоро ти ще щось дізнаєшся, Тимур тобі сам розповість.
Вероніка посміхалася, адже вірно чоловік сказав в той перший день їхнього знайомства, що їй ще всі подруги заздритимуть.
Всі не всі, але зараз вона найщасливіша жінка, – у неї чудовий чоловік та велика дружна сім’я.
– Нехай буде благословенний той день, коли я зайшов у той салон на розі Зеленої вулиці та Паркової! – думав Марат.
– Вона і справді мене любить! А як же Вероніка зрадіє, коли дізнається про подарунок Тимура…
І взагалі, – у мене син народ ився, і я нескінченно щасливий!
Ось така зворушлива життєва історія до вашого прочитання! Читайте із задоволенням, та висловлюйте свої слушні думки в коментарях, ставте вподобайки!