Так сталося, що у свої 60 я змушена жити на дачі. У мене є єдина донька, яка живе за кордоном. 10 років тому вона захотіла виїхати з країни і попросила мене допомогти – я продала нашу двокімнатну квартиру, а сама переселилася на дачу. Донька обіцяла, що стане на ноги і купить велику трикімнатну квартиру. Але далі обіцянок справа не зайшла.
Дача у мене – це невеликий, але з усіма зручностями, будинок за містом. Тут оселилося вже багато моїх ровесників. Місцина чудова, і до міста недалеко, є вода, електрика, газ, так що цілком можна жити. Тут у мене з’явилися і подруги, одна з них – сусідка Марія.
Після виходу на пенсію вона теж оселилася на дачі, до того ж це заняття крім задоволення приносить їй і цілком відчутний дохід. Сусіди по будинку із задоволенням купували у неї ягоди, помідори, огірки та інші плоди, вирощені її стараннями, а в зимовий період в хід йшли дуже смачні домашні соління.
А нещодавно Марія мені розповіла, що серед її покупців з’явилася молода мати одиначка, яка недавно переїхала в будинок, що стоїть неподалік від нас. Жінка здалася Марії дуже дивною, бо брала у неї продукти не кілограмами, а по кілька штук. Прийде, візьме дві морквинки, дві цибулинки, два бурячка, кілька картоплин.
Я відразу припустила, що не від доброго життя ця молода мама переїхала сюди. В мене того літа теж урожай був чималий, то ж я взяла яблук і пішла знайомитися з новою сусідкою.
Алла, так звали жінку, подякувала за яблука і запросила мене на чай. Я запросила її до себе в гості. А коли вона прийшла, я приготувала для неї цілу сумку продуктів. Алла зніяковіла і сказала, що їй нема чим мені заплатити. Я її запевнила, що гроші мені не потрібні, просто продуктів є більше, ніж достатньо, так що вистачить на нас двох.
В знак вдячності Алла почала приходити до мене і допомагати на грядках. Ми з нею потоваришували. І одного разу Алла розповіла мені свою історію. Коли вона зрозуміла, що чекає дитину, від неї відмовився і майбутній батько дитини, і її батьки. Вона встигла лише закінчити університет. Сюди, на дачу, її пустила жити якась подруга, поки вона не стане на ноги.
Мені щиро було шкода молоду і самотню матусю, адже виховувати дитину без підтримки дуже складно. І тоді я запропонувала Аллі переселитися до мене – я буду сидіти з дитиною, а Алла піде працювати. Так ми і зробили. Алла швидко знайшла роботу і через кілька років взяла квартиру в кредит. Мене вважає своєю другою мамою, а онук кличе мене бабусею. В нову квартиру вони забрали мене з собою.
Так ми прожили 10 років. Моя рідна донька, коли дізналася, що я маю де жити, подзвонила і сказала, що хоче, щоб я продала дачу, бо їй знову потрібні гроші. Цього разу я відмовилася. Донька образилася на мене і перестала зі мною спілкуватися. Що ж, це її право. Я дуже вдячна Аллі за все, але розумію, що рано чи пізно вона захоче влаштувати своє особисте життя і я буду зайва в її домі.
Хоча сама Алла і онук запевняють мене, що нікуди мене не відпустять, бо пам’ятають, що я була єдиною людиною, яка протягнула їм руку допомоги в важку хвилину.
Фото ілюстративне – aif.