Мене звати Оксана, а мого сина Андрій. Мені п’ятдесят п’ять років, а сину двадцять два, він навчається на останньому курсі в університеті. У нього є дівчина, його одногрупниця. Зустрічаються вони давно, ще з першого курсу. Ніна, кохана сина, сама з села, тому проживає в гуртожитку.
Та нещодавно прийшов син додому та сказав нам з чоловіком, що він надумав одружуватися з Ніною. Та не просто так, а тому що вона вагітна від нього. Звичайно вони кохають один одного. Діти б не одружувалися без кохання, та не вийшло б так, щоб Ніна завагітніла.
З цього приводу ми вирішили зустрітися з батьками Ніни. Зустрічали ми їх у своєму домі, бо вони самі з села та не мають місця, де нас прийняти. Приїхали вони, ми сіли за стіл, познайомилися. Мені сподобалися батьки Ніни. Добрі, прості та щирі люди. Згодом розмова пішла вже про весілля дітей, та де вони будуть жити після нього. Діти обоє ще студенти та гроші ще не заробляють. Тому одразу почали говорити про те, де вони будуть жити. Але я сказала, що жити до себе у квартиру не пущу. Хоча вони й наші діти, але скоро й самі батьками стануть, тому негоже їм жити з нами.
Обурилися батьки Ніни, сказали, що у них іншого варіанту немає. Не забирати ж дітей з міста назад в село. Тому я запропонувала їм свою дачу. Але там правда вже років десять як ніхто не живе. Та й умов майже ніяких немає, тільки електрика. Ну нічого, є груба, можна дров нарубати, запалити піч та й буде тепло. Туалет правда на вулиці та й води в хаті немає. Але вони зможуть там перший час пожити, влаштуватися на роботу, трохи заробити грошей та орендувати квартиру в місті.
Але батьки Ніни були дуже незадоволені моєю пропозицією. Говорили, що куди їхній вагітній дочці жити в таких умовах, тим паче носити дрова. Я розуміла на що вони мені натякали. У нас сім’я заможна. Ми з чоловіком гарно заробляємо, живемо в трикімнатній квартирі, маємо дачу, ще одну квартиру, яку здаємо під оренду та квартиру, в якій живе старенька мама чоловіка з доглядальницею. Жінка з моєю свекрухою знаходиться 24 години в день та допомагає їй.
Потім я запропонувала переїхати їм жити до бабусі, але тоді прийдеться доглядати за бабусею Ніні. Змінювати підгузки, мити, готувати їсти та годувати бабусю. Але батьки Ніни знову були невдоволені. Говорили мені, щоб віддати їм квартиру, яку ми здаємо під оренду. На це я одразу відповіла, що не віддам ту квартиру, адже за ті гроші ми оплачуємо нашій бабусі доглядальницю.
Не знаю, що від мене ще хотіли почути батьки Ніни. Але після наших розмов вони сказали, що не потребують нашої допомоги. Виховають дитину самі. Та взагалі весілля не буде. Потім розвернулися та пішли. З того часу Ніна від мого сина не бере слухавку. Він лежить тепер у своїй кімнаті, нічого не їсть та говорить мені, що я зіпсувала йому життя. І я починаю задумуватися, можливо я і правда перегнула палицю.
