В моєму будинку, навпроти моєї квартири живе одна досить таки цікава сусідка, до недавнього часу самотня жінка – Людмила, їй уже за 50, але жінка вона досить доглянута для свого віку – постійно яскравий макіяж, гарний та яскравий одяг, зачіски постійно сучасні та красиві. Чесно сказати, виглядає вона так, наче працює директором заводу, навіть коли йде по хліб, то вибирається наче на нараду.
До слова вона працює перукарем – не так давно закінчила перукарські курси, і зараз стриже, в основному на дому. До неї постійно приходять жінки, і вона часто відвідує їх в дома.
І ось нещодавно я помітила, що до Людмили став чужий чоловік ходити – дядько Микола з третього поверху, я спочатку думала, може випадковість, по-сусідськи зайшов, а потім зрозуміла, що ні – ходить і ходить.
Зі мною цей дядько Микола постійно вітається при зустрічі, але очі в підлогу опускає і проходить повз мене дуже швидко, наче хоче втекти, наче ніяково йому. Але думаю, все люди дорослі, що мені в чужі справи лізти. Вони усі дорослі люди, старші за мене, самі в своєму житті розберуться.
Одного дня я почула якісь крики, вони доносилися з квартири тітки Людмили. Коли я відкрила двері, то побачила, що від сусідки вийшла тітка Ольга, дружина дядька Миколи. Вона плакала, витираючи очі хустинкою.
Мені було незручно лізти в їх справи, але шкода тітку Ольгу, і я мовила:
– Ваш чоловік ходить до моєї сусідки. У дядька Миколи роман з нею?
– Ти думаєш я не знаю? Я життя прожила, стільки всього побачила. Знаю я, що він до неї ходить, та тільки набридло мені все це терпіти, я йому прямо сказала, щоб йшов до неї, і більше не повертався додому! А він ні туди, ні сюди, все вибрати не може. Краще б пішов, боротися я за нього не буду, не хочу я нічого більше з’ясовувати, у мене вже тиск, серце, мені нервувати не можна.
Через пару тижнів я знову тітку Ольгу зустріла. Але такою щасливою я її ще не бачила. Цвіте, настрій хороший, зачіску поміняла, думала може чоловік все-таки до неї повернувся, а вона мені сказала:
– Ну все, дитино. Я тепер повністтю вільна жінка, роблю що хочу! Увечері з дівчатами в кафе йду, а в суботу до мене Іван, наш електрик з ЖЕКу прийде, Микола ж 2 роки розетки не міг поміняти, а Іван за хороший борщ обіцяв все зробити. Та й знаєш, я навіть рада, що Микола пішов, втомилася я від нього. Не любить він мене, чужим зовсім став останні роки, ніколи не подякує, як зі столу встане, слова доброго мені не скаже. Лише, коли діти в гості приїжджають, то робе вигляд, що все добре, а насправді, як чужі жили ми останні роки.
Так і розійшлися ми з тіткою Ольгою по своїх справах. Але тепер, коли я її зустрічаю, то бачу, що вона дійсно щаслива, радісна якась. Можливо, інколи, не варто принижуватися перед чоловіком, просити його повернутися, якщо він готовий ось так зрадити. Нехай іде своєю дорогою, а жінка має бути щасливою.
