Спочатку «затримався на роботі», потім «відправляють у відрядження», потім ще в одне, поки не зіткнулися ніс до носа в торговому центрі в той час, коли він повинен бути зовсім в іншому місті.
Він був з довгоногою красунею, вона – з подругою. Ця обставина все і ускладнила. Вона б ні з ким не стала це обговорювати, тому що соромно, коли з тобою ось так, переживала б мовчки. Але подрузі-то чого мовчати? На другий день після тієї зустрічі вже всі все знали: і друзі й рідні.
Тепер доводилося терпіти співчуття, цікаві розпитування, пильну увагу: зараз почне скаржитися, переживати, приходити на роботу з почервонілими від сліз очима і розпухлим носом, подурніє, розповість, що ходить до психолога.
Але все було зовсім по-іншому. Відпала необхідність готувати чоловікові гарячий повноцінний сніданок, вона прокидалася рано-рано і їхала в басейн. Кролем поплавати, прохолодний душ, чашка гарячої кави з теплим маковим бубликом в крихітному затишному кафе і на роботу: собою задоволена, заряд позитиву на весь день і для здоров’я добре.
– Прийшов час полюбити себе, – казала вона колегам, які цікавилися її внутрішнім станом, – час згадати все, про що мріяла, чого хотіла, від чого довелося відмовитися і підрізати крила на догоду чоловікові.
– Життя тільки починається. Зараз я схожа на курча, яке вилуплюється з яйця, – думала вона, – просто не чути звук тріснутої шкаралупи.
– Може, зустрінемося ввечері, в кафе посидимо, обговоримо ситуацію, – запрошували друзі.
– Увечері я зайнята , – відповідала вона і поспішала до однієї бабусі, що погодилася коригувати її гру на фортепіано.
Заняття музикою були закинуті три роки тому: він просив тиші і спокою, і інструмент стояв у кімнаті, виконуючи роль столика.
А днями, в електричці метро, заглянувши в газету чоловіка-сусіда, натрапила на оголошення: уроки гри на фортепіано. Записала телефон, подзвонила, виявилося, вчителька музики на пенсії, щоб скрасити самоту, згодна вести заняття за невеликі гроші.
Старенька представилася Олександрою Іванівною і виявилася акуратною, допитливою, життєлюбною і веселою. Вони швидко здружилися, співали дуетом романси, акомпануючи собі на старовинному інструменті, пекли пиріг, варили какао з шматочками шоколаду і довго розмовляли в маленькій затишній кухні про все на світі.
З’ясувалося, що старенька ніколи не була за кордоном, але мріє побувати у Франції і заглянути в знамените кафе des Deux Moulins, щоб покуштувати не менш знаменитий десерт – крем-брюле з хрусткою скоринкою.
Іноді, по дорозі додому, вона заходила в «Книги», щоб поповнити свою бібліотеку черговим томиком коханою Фенні Флегг або Оуенс. Для А.І. вона купувала Дж. Колган або Д. Харріс. Старенька якось поділилася з нею, що «Шоколадна лавка в Парижі» – її улюблена книга, прочитана вже кілька разів з незгасним задоволенням.
Дзвонили батьки, запитували, як настрій.
– Все добре, – говорила вона, – ось, готую на вечерю капусту в сухарях, це дуже смачно. Завтра йдемо в театр з моєю вчителькою музики. Вона чудова, ця бабуся, дуже добра, позитивна. Обіцяє, що попросить дати мені майстер-клас по фортепіано свого колишнього учня, коли він повернеться з Німеччини, де зараз гастролює.
Приїжджала сестра, намагалася непомітно виявити у неї симптоми депресії, не знаходила: в квартирі чистота і порядок, ні пилинки, нові шпалери в спальні, в залі з’явився гарний торшер в тон темно-зеленим шторам і зручне крісло, на плиті каструлька з томатним супом, на столі вазочка з ще теплим печивом.
– Тобі не нудно? – запитала сестра, -Може краще папугу завести або хом’ячка, ніж ходити до якоїсь старої на піаніно пілікати.
Добре, що не на балалайці. Ось скажи, навіщо тобі це треба?
– Люблю, – відповіла вона, – коли звуки складаються в красиву музику. І вона не стара, а прекрасна, життєрадісна, жінка. А хочеш, я тобі зіграю?
Літо пройшло, настала осінь. За цей час вона розлучилася, покращала, зробила іншу стрижку, полюбила своє нове життя…
В той п’ятничний вечір вона, як завжди, приїхала на заняття. Старенька світилася від щастя: він приїхав і я вас зараз познайомлю. З чашкою чаю в руках у передпокій ввійшов чоловік: симпатичний, з гарною, гордою поставою. У будинку пахло випічкою, солодкою ваніллю, вже був готовий яблучний пиріг…
Гість багато і цікаво розповідав про гастролі, з гумором згадував час студентства. Всім трьом було затишно, тепло, смачно, цікаво і легко.
А потім він грав Шопена – магія і чарівність…
Через рік він запропонував їй руку і серце, стати господинею заміського будинку з басейном. В одній з кімнат будинку стояло тільки фортепіано, зате там була величезне французьке вікно з видом на озеро. Увечері тут розпалювали камін, він грав для неї Шуберта, а захід сонця зафарбовував небо то в рожевий, то в пурпурний, то в апельсиновий, то в лимонний колір. Озеро в цей час переливалося золотистим і зеленим, а коли сходив місяць, сріблило і блистіло, немов луска величезної риби.
На гастролі до Франції він відлітав вже з дружиною, а місце біля ілюмінатора люб’язно погодилася зайняти А.І.
Старенька не припиняла щасливо усміхатися і захоплено притискати до грудей долоні. Вони побували в кількох містах цієї країни і, звичайно, в Парижі: в кафе des Deux Moulins вони їли крем-брюле, доторкнулися до знаменитої Тріумфальної арки, захопилися королівським палацом – Лувром…
А.І. не стало через два роки. На фортепіано, в будинку біля озера, стояла її фотографія в рамці.
Клавіш інструменту торкалися крихітні пальчики маленької дівчинки, що сиділа на колінах у батька.
– Сашенько, – каже чоловік, – ось ця клавіша називається «сі», а ця «мі»…
За вікном зима. Озеро замерзло і приховане іскристими на сонці заметами. З неба тихо падають пухнасті сніжинки…
Автор: Gansefedern
