Я живу з мамою на першому поверсі, мама вже пенсіонерка, у неї завжди під вікнами ціла клумба, все цвіте від ранньої весни до пізньої осені. Я самотня, не трапилося у мене міцної родини, як і дітей. Чомусь так Бог дав, а я й змирилася, бо маму хто буде доглядати? А так обоє собі тихо та мирно живемо, я на роботі, мама на пенсії.
Але останні місяці з’явився у нас новий сусід. Звичайно, те, що він свою машину величезну ставить нам під вікна, а потім ті всі вихлопи на квіти та нам у вікна, то вже причина його незлюбити, але мене тривожило геть інше.
Першою це помітила мама, бо вона дуже за свої квіти переживає, і як тільки сусід машину прогріває, то вона вже в вікні. Тому й звернула на це увагу.
– Доню, – каже мені, – наш сусід ввесь час попід машину заглядає, перевіряє чи хто йому що під машину не поклав.
– Що?, – я аж не знала, що казати.
– А ти сама посуди – в чесної людини ні машини такої не буде, й квартиру він собі в наш час не дозволить купити, а тут звалився в наш район, а ми ж на околиці. Видно, від когось ховається! І машину перевіряє за щораз! А як нам під вікнами бахне, то що тоді?
І я ніби й посміялася, але з другого боку – що мама не так сказала? Наш район тихий, таки багачів тут і близько нема, сусіди зверху виїхали в село, видно продали цьому хату.
І отак на нього глянеш, то лиш одна борода та брови, навіть якби спитали про зовнішність, то й нема як описати.
І отак мені думки вже й спати не дають, бо як ми на вулиці опинимося в наш час? І так я якось до самого ранку не могла заснути та вже й рукою махнула – зробила собі кави та в вікно заглядаю. І що я бачу?
Ходить хтось біля машини сусіда!
Ну, все, точно сьогодні щось буде.
Мені руки затряслися, укуталася та на вулицю вийшла аби сусіда не проґавити. А ранки вже й холодні, поки сусід вийшов, то я вже так змерзла, що й ніг не чула.
Він вийшов, а я до нього:
– Тут біля вашої машини хтось крутився! Не підходьте!
– Та що ви, – каже той, – я просто подивлюся.
І знову він під машину заглядає, а я додому та маму в ванну, що пересидіти. Але машина завелася і поїхала.
Ми з мамою вийшли з ванної і вже нічого не розуміємо.
А ввечері дзвінок у двері. На порозі сусід з квітами і тортиком.
– Я хотів вам подякувати за пильність. Хоч зараз і не зливають вже бензин, але шкоду зробити можуть.
– Видно ви дуже свою машину любите, бо кожного ранку обзираєте, – кажу я.
– Та я зазираю, бо кішка на колеса всідається, то я й пильную, щоб не було чого. Та що ми на ви та на ви. Тітко Людо, ви хіба мене не впізнаєте?
– Ні, – затрясла мама головою.
– Я ж Сергій, син сусідів зверху.
– Сергійко?, – мама аж руками сплеснула, – Та ви в садок один ходили! Що ж ти ту бороду вже таку відпустив, що тебе й не впізнати!
Я аж зашарілася, бо мені Сергій колись дуже навіть подобався…
А далі Сергій збрив бороду, кішку ми забрали до себе на верх, мама тішиться, що я нарешті знайшла собі пару, а я просто щаслива.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
