«Не носи, бо звикне», «не гойдай, бо звикне» «не бери, хай поплаче», «не роби то, не роби сьо, бо звикне», чую часом навіть від чужих, незнайомих людей. Мовчки усміхаюсь і знаю, що носитиму, гойдатиму й сильно любитиму поки Бог дає, бо:
Буває, стільки часу витрачається на незрозумілі справи, непотрібних людей, лінь і пусті заняття, що після народження дитини, ти щомиті дякуєш Богу, що не зробивши нічого особливого за день, ти все ж робиш найважливішу роботу в світі. І цей рік-два «випаду» зі звичного життя цінніший за десяток успішних, кар’єрних, насичених подорожами і відпочинками днів!
Головне, не забувати, що материнство – це не народила собі, щоб на старість було кому склянку води подати. Це відповідальність за душу, яку Бог вирішив привести у цей світ.
Це не твоя власність, не твоє відображення і аж ніяк не можливість реалізувати те, що тобі не вдалось, це цілий Всесвіт, окреме життя зі своєю дорогою, місією, ціллю! Це в першу чергу Божа дитина, Його величезне Благословення і не дай Бог перейти грань від материнської любові до егоїзму.
Колись дитя виросте і в нього буде своє життя, тому поки воно потребує тебе як повітря, насолоджуйся: носи, гойдай, цілуй, не спи ночами і радій цьому.
Автор: Галина Капріян
